Чарівні камеї

Доюліанський календар мав місяць Sixtilis – «шостий». Згодом, він став восьмим, але отримав назву Augustus. Цим вшанували пам’ять Августа Октавіана, який перейняв від Юлія Цезаря захоплення гліптикою, мистецтвом різьблення мініатюр на геммах, коштовних каменях.



Мистецтво гліптики бере початок із кам’яного віку, коли на самоцвітних амулетах видряпували магічні знаки. Згодом виникла необхідність у міцних перснях-печатках. Їхніми відбитками завіряли листи, таврували тюки з товаром, горловини амфор із коштовними винами. З’явилася цікава модель персня з рухомою вставкою з різьбленого самоцвіту. Його оправляли коштовним металом і на шарнірах кріпили до обручки. На зовнішньому боці каменя вирізали камею, опукле зображення. Воно слугувало об’єктом любування та зосередження у молитві.

Заможні давні єгиптяни віддавали перевагу досконалому відтворенню священного жука-скарабея на бірюзі, малахіті чи лазуриті. Це культові камені богині Хатор, яка жорстоко карає за недотримання даного слова. На внутрішньому боці гемми вирізали ввігнуте зображення, інталію. Досконалі відбитки інталій ставали окремим видом мистецтва гліптики. Їх колекціонували, розшукуючи по світах. У XVIII ст. визначний художник-різьбяр Каттер найвлучніше сказав, чого варта така праця: «З усіх мистецтв, різьба камей та інталій потребує найвищого напруження. Робота просувається повільно, майстер має постійно утримувати в уяві бажаний образ. У випадку з інталією слід ще й пам’ятати, що це негатив. У відбитку все ввігнуте стане опуклим, а сторони дзеркально поміняються, ліва на праву. У кожну мить непомітна тріщинка в глибині каменю може спричинити непоправне. Але ж який результат, коли виходить саме так, як замислено...».

Дійсно, від результату йшли обертом чимало голів видатних особистостей. Згаданий цар Мітридат IV утримував майстерню, в якій тиражували камеї з його зображенням. Він дарував їх послам іноземних держав як непорушне свідчення вічної дружби і миру. Але таке б не сталося, якби інший грек, точніше македонець Олександр Великий не вчинив справжню революцію в галузі гліптики Античного світу.

Грецька релігія дозволяла зображувати на геммах лише богів, духів та божественну природу, в тому числі, тварин. Смертну людину, ким би вона не була, – у жодному разі. Але після завоювання «половини світу» Олександра Македонського оголосили рівним богові. І тоді його майстри винайшли небувалий жанр «зображення рівного богу», тобто, відповідної людини, при якій мала бути атрибутика богів. Олександр у короні бога сонця – Гемоса; він же з тризубом Посейдона; він же з регаліями Зевса.

В історію увійшла інталія «Олександр у шкурі Немейського лева, вбитого Гераклом». Цю печатку через два сторіччя розшукав Август Октавіан і зробив її особистим інструментом скріплення державних документів.

У ювелірному мистецтві, попри стилістичне розмаїття доби барокко, ренесансу, класицизму, модернізму до нашого демократичного постмодернізму, камеї чарували, чарують та чаруватимуть. Адже вони є найвищими проявами краси і гармонії на перламутрі та коралах, оніксах та гірському кришталю, нефриті, малахіті. Сережки, кулони, персні, запонки, браслети, броші, навіть суцільні різьблені намиста. Варто почати прикрашатися ними у серпні. Тоді вони ще й набувають силу оберегів.

Гліптику не варто сприймати як консервативний жанр. Скажімо, камея на оніксі з кількома різнобарвними шарами згодом навела майстрів на новацію. Робити рельєфне зображення з одного каменю і накладати його на пластину іншого, спорідненого або контрастного. Виник новий напрямок «ювелірного барельєфу», збагачений палітрою неможливих у камеї кольорових сполучень.

Людмила ДЕХТЯРЬОВА,
кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент
Фото Олени ДУНАЄВСЬКОЇ