Романсу рими чарівні

Тримаю в руках невеличку брошурку, вірніше концертну програму Національної філармонії України «Нові українські романси» – творчий вечір заслуженого діяча мистецтв України Володимира Матвієнка, який відбувся в 2004 році. Минуло 4 роки, а неначе було вчора. Перечитую слова романсів, вмикаю програвач, заплющую очі і слухаю. Кімнату наповнює атмосфера якоїсь таїни і величності, світлої радості і тремтливого смутку. Звучать романси В.П. Матвієнка, покладені на музику народним артистом України, лауреатом Державної премії України, композитором Олександром Костіним у виконанні народного артиста України Фемія Мустафаєва.

Саме романс особливо ніжно і тонко передає душевний світ людини, бо на відміну від пісні має більш складну виразність, душевність, музичну і літературну композицію та своєрідну оригінальність, особливість мовної інтонації. Я ще пам’ятаю романси, що виконували мої батьки, – ніжні, замріяні, іноді трагічні.



З плином часу змінюються не тільки музикальні стилі і жанри, змінюється сам ритм життя, міняється сприйняття музики і поезії і, як це не парадоксально, навіть рівень чуттєвості, рівень чистоти і високості в коханні. А ще більше тепер, у вік комп’ютерної техніки, коли ефір наповнює металева музика з піснями-одноденками. Однак і в наш час людина залишається людиною: її бажання, переживання нікуди не зникають, а шукають нові засоби самовираження. Тому й повертається до нас романс, дещо призабутий наприкінці ХХ століття.

І як радісно на душі, що повертаються до нього великі майстри і заслужені митці, які вже мають у своєму доробку десятки пісень, улюблених народом. Не обминув цей жанр і В.П. Матвієнка, невтомного майстра поетичного і пісенного слова. В мене є в записі всього десять його романсів, але яких! Їх хочеться слухати іноді всі відразу, а іноді той чи інший окремо, залежно від настрою, самопочуття, а іноді – і від пори року. Їх виконує народний артист України Фемій Мустафаєв.

Я розумію, що коментарі до пісень, тим більше до романсів, зайві. Адже це все настільки індивідуально. Їх можна просто любити чи не любити, адже вони сприймаються в більшості спочатку серцем, а вже потім розумом. Але коли вдумаєшся, і вони пройдуть через призму серця і западе в нього кожне слово поета, покладене на таку ж глибинно-високу музику, хочеться поділитися враженнями, розповісти іншим, що найбільше вразило, спонукало до роздумів і до бажання раз-по-раз вмикати програвач.



У відомій пісні з кінофільму «Щит і меч» звучить одвічне запитання – що таке батьківщина і з чого вона починається? Для кожного з нас є ота одна стежина, похилена верба або вербова колиска, кущ калини чи могутні поліські в’язи, нагідки чи айстри, старезна груша-дичка, з яких починається батьківщина – наша Україна. Трохи незвично, що саме в такому пісенному жанрі як романс (більшість романсів тяжіє до кохання, розлуки, страждань) поет вирішив поділитися з нами своїм поняттям, з чого ж саме починається батьківщина для нього – відомого банкіра, фінансиста, вченого, ім’я якого носить далека планета в космічному просторі. І йому вдалося в своєму романсі «Оберіг пам’яті» зробити це так щиро і задушевно.

Весною в рідному краю
Я знов з травою розмовляю
І душу зважую свою,
Мов небо зоряного краю.
Тут хати отчої поріг,
Тепло родинної оселі.
І пам’ять, наче оберіг,
Тримає дні – сумні й веселі.

Слухаю романс і розумію прагнення поета зблизитись з людьми, саме для них розкривається його душа, сповнена ніжності і тепла, великої синівської любові до рідного отчого краю. Слова романсу вилиті з тонких почуттів любові до України, тому й сприймаються вони не тільки розумом, а й почуттями.

Місце романсу в будь-яку епоху – це сфера людських почуттів, яка спрямована, щоб проникнути у внутрішній світ людини, щоб викликати в людині асоціації співпереживання, тривоги, перестороги. Тож вже в ХХ столітті, з подальшим розвитком романсу як пісенного жанру, в ньому з’являються символи конфлікту людини і суспільства, людини і долі, людини і природи. Ось саме елементи таких конфліктів переосмислив і вилив В.П. Матвієнко в романсі «Пекло».

Пересторога всій землі
І людству теж пересторога –
Звучить удень, в нічній імлі,
Проймає все життя тривога.

Безхитрісні на перший погляд слова, але вони дійсно, як набат, б’ють по нервах, заставляють думати, працювати, зважувати кожну справу:

Чорнобиль – слово, як набат,
То наше пекло, наша доля!

Слухаю, сприймаючи слова й інтонацію, довіряю їм. Звертаю увагу на побудову тексту романсу. Його початок і кінець мають однакові рядки:

Пересторога всій землі,
І людству теж пересторога

Становлять вони поетичне коло. Одразу видно, що автор прагне до пошуку незвичайних повномістких фраз, слів-образів, які додають романсові драматизму, динаміки, високої схвильованості.

«Істинне тільки те, що прекрасне», – говорив Олександр Довженко. І Володимир Павлович Матвієнко знаходить це прекрасне в нашій рідній природі і в «Рушнику зоряного неба», в «Осінній райдузі», у «Березневій заметілі», в «Цвіті терену» і переносить його в свої поезії, які постають в уяві неначе дивний оксамитовий килим, зітканий із великою майстерністю. Їх ліричний герой, постать якого зливається з автором воєдино (що притаманно тільки жанру романсу), захоплюється красою життя, красою рідної землі. Навіть найтонший рух у природі відчуває митець, відчуває тонко і поетично, до найменших подробиць.

Раптова березнева заметіль
У гості завітала на прощання
Сипнула щедрим снігом звідусіль,
Мов знала, що її снаги останні.
І тихо-легко слалась на поля,
Даруючи свої білясті мрева
Та вже весною дихала земля
І набухали соками дерева.

Якщо зважити, що романс не тільки голос і мелодія, а саме те, що вливається в нашу душу, розум, переосмислюється і зігріває, то одразу видно, що склад естетичної палітри Матвієнківського романсу (метафора, епітети, порівняння) використовуються автором для створення феноменального стилю романсу, який називається в літературі пейзажним романсом.

Так що ж таке романс, і чим він відрізняється від пісні? Це вокальний монолог для голосу з музичним супроводом, який відображає глибокі драматичні переживання. І в романсах В.П. Матвієнка є той драматизм, ліричність, що виражається в поетичному тексті, характері музики, яку написав прекрасний український композитор Олександр Костін, і в чудових вокальних та інтонаційних прийомах Фемія Мустафаєва, що так вдумливо й проникливо виконує ці романси.

Романси В.П. Матвієнка торкають душу не тільки тому, що написані серцем поета, а ще й тому, що народилися на благодатному ґрунті пісенної творчості поліського краю, увібрали в себе його величну красу, словесну палітру і музику, ритміку рідної землі.

Хоч любий образ у мені
І ти в уяві, як ікона,
Та затужила в глибині
Душа, як птаха безборонна.

Хочеться сказати сьогодні і про високий талант композитора Олександра Костіна, адже романс відрізняється від пісні набагато тіснішим і глибшим зв’язком музики і слова. Не багато композиторів у наш час створюють романси, бо це особлива мелодія, яка йде за словом, підкреслює думки і почуття, і передає їх яскраво і вражаюче, тож вимагає неабиякого таланту і титанічної праці.

Особлива подяка і народному артистові Фемію Мустафаєву, який виконує романси на слова В.П. Матвієнка. Його виконання відзначається високим професіональним рівнем і надзвичайно прекрасною передачею психологічного змісту романсів. Кожен звук, кожне слово, кожен склад, проспіване ним у романсах, несе глибоке смислове навантаження і величне відчуття краси. Майстерне володіння м’якими багатими нюансами і відтінками його голосу підносить співака до найвищих виконавчих висот.

Ніна БОРТНИК
Фото Віталія ПРИХОДЬКА