Україна – НАТО: навіщо нам ПДЧ?

2 – 4 квітня на самміті НАТО в Бухаресті має вирішитися питання про приєднання України до Плану дій щодо членства (ПДЧ). Однак рівень поінформованості українських громадян щодо Північноатлантичного Альянсу залишається вкрай низьким. Так, у серпні 2007 року вступ України до НАТО підтримувало всього 15,7 відсотка населення, а в лютому 2008 року – 21 відсоток. Абсолютна більшість українців не знає, що таке НАТО й у ставленні до Альянсу досі керується застарілими радянськими стереотипами, які залишились ще з часів холодної війни.



Вступ нових членів до Альянсу відповідає статті 10 Північноатлантичного Договору, в якій проголошується, що кожна європейська держава, яка здатна втілювати в життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні, може бути запрошена до приєднання до Договору.

У 2004 році відбувся п’ятий раунд розширення від моменту створення НАТО та другий після завершення холодної війни, який був найбільшим в історії Альянсу. Під час цього етапу розширення до НАТО вступило стільки ж країн, скільки під час попередніх чотирьох. Для семи нових членів (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія) – колишніх комуністичних держав Центральної та Східної Європи, вступ до НАТО став логічним завершенням тривалого підготовчого процесу, що зайняв десятиліття.

Майже одразу після введення в дію програми НАТО «Партнерство заради миру», яка до 1999 року фактично розглядалася як програма підготовки до вступу в Альянс, у 1994 році всі сім країн приєднались до неї. Починаючи з 1999 року, всі ці країни долучилися до нового підготовчого формату «План дій щодо членства (ПДЧ)».

План дій щодо членства (ПДЧ) – це програма НАТО з надання консультацій, допомоги та практичної підтримки, що враховує індивідуальні потреби держав, які задекларували прагнення вступу до Альянсу. ПДЧ був введений у дію в квітні 1999 року під час Вашингтонського самміту НАТО для надання допомоги країнам-претендентам у питанні підготовки до можливого вступу до НАТО. Цей процес багато в чому ґрунтується на досвіді, набутому внаслідок приєднання до Альянсу Чеської Республіки, Угорщини та Польщі, які вступили до Альянсу в 1999 році в рамках першого раунду розширення після завершення холодної війни.

Одним із основних елементів ПДЧ була розробка країнами-претендентами індивідуальних щорічних національних програм стосовно підготовки до можливого членства, які охоплювали політичні, економічні, оборонні, ресурсні, безпекові та правові аспекти. Завдяки системі зворотного зв’язку країни-учасниці ПДЧ мали змогу отримувати конкретні відгуки щодо оцінки ними цих програм із боку Альянсу. Передбачалося зокрема надавати політичні і технічні консультації, проведення щорічних засідань за участю всіх країн НАТО та окремих держав-кандидатів на рівні Північноатлантичної ради для підбиття підсумків роботи. У галузі оборонного планування країнам-претендентам був запропонований такий підхід, який включав розробку та аналіз визначених цілей планування.

Протягом цього процесу сім нових країн-членів здійснили широкомасштабну програму складних реформ у різних галузях, виходячи далеко за межі виключно питань безпеки, оборони та військових структур. Втілюючи реформи у життя, ці країни разом з іншими державами партнерами НАТО долучилися до багатьох операцій Альянсу, зокрема взяли участь у миротворчих місіях під проводом НАТО на Балканах та в Афганістані.

Таким чином, у 1999 році було введено в процедуру вступу до НАТО етап так званого «кандидатства». Відтоді країни, які проявляли політичну волю до членства в Альянсі, спочатку повинні були приєднатися до Плану дій щодо членства, що означало їхнє визнання з боку НАТО як кандидатів на вступ, а вже потім – перемовини щодо вступу.

Хоча участь у ПДЧ суттєво сприяє підготовці вступу до НАТО, вона ще не є гарантією майбутнього членства. Однак сім країн, які приєдналися до Альянсу 29 березня 2004 року, мали істотну користь від цієї програми так само, як і нинішні країни-претендентки Албанія, Хорватія та Македонія, які мають бути запрошеними до Альянсу вже в ході Бухарестського самміту НАТО 2 – 4 квітня 2008 року.

Для України запрошення до ПДЧ – це питання міжнародного авторитету нашої країни. Отримання державою такого запрошення – це визнання демократичного характеру України і серйозності намірів української влади стосовно реформування держави відповідно до найвищих світових стандартів.

Президент України Віктор Ющенко заявив, що вступ України в НАТО не створить ризиків для інших країн, в тому числі і для Росії. Речник НАТО Джеймс Аппатурай зауважив, що розширення НАТО ніколи не мало негативних наслідків, а, навпаки, сприяло безпеці і стабільності у Європі, повідомляє Бі-Бі-Сі.

Міністерство закордонних справ України
Малюнок Ігоря ЛУК'ЯНЧЕНКА