Спасибо за честную книгу

Уважаемая редакция газеты «Обрій ПІБ»!
Пишет Вам пенсионерка, проработавшая в системе Промбанка, Стройбанка СССР всю трудовую жизнь.

За все годы работы имею только две записи в трудовой книжке: г. Смолевичи Минской обл., куда была направлена как молодой специалист после окончания учебного заведения, г. Ахтырка Сумской обл. (с января 1963 г. по апрель 1986 г. – уполномоченный Стройбанка, а с открытием отделения – управляющий отделением, причем являюсь первооткрывателем этих отделений).

На пенсию ушла с 1 апреля 1986 г. Все годы поддерживаю связь с коллективом ПИБ. Захожу в отделение как в свой родной дом, где руководство встречает меня очень дружелюбно. Ежегодно поздравляют с Днем Победы, а в прошлом году поздравили с 15-летием Проминвестбанка. Очень тронута вниманием. Спасибо Вам, мои молодые коллеги!

Я являюсь членом ПНЭРУ, систематически выписываю газету «Обрій ПІБ», перечитываю от корки до корки, а №51 за 2007 год перечитывала 10 раз. Мне так захотелось ознакомиться с книгами Владимира Павловича, особенно с книгой «Самотужки по життю», с анализа которой начала свое выступление на конференции Нина Пода.

Долго не раздумывая, подъехала в Проминвестбанк и руководство отделения дало мне эту книгу. Еще просила «Як захистити незалежність України» Павла Матвиенко. Теперь я при деле.

Уважаемый Владимир Павлович!

Скажу Вам откровенно: сколько читаю Вашу книгу, столько плачу. Сама пережила босоногое детство (в с. Остапье на Полтавщине), помню голодомор 1932 – 1933 годов. Ко всему рациону питания, что Вы упоминаете в своих воспоминаниях, добавлю еще черепашки, которые собирали в речке Псёл. Готовили из них различные «деликатесы». Не дай Бог кому-либо их попробовать.

1947 год помню во всех подробностях. Это был год моего окончания средней школы. На госэкзамены было вынесено более 10 предметов. И ученики, и учителя были голодные, без стеснения бродили вместе по колхозному полю в поисках перемерзшей картошки на галеты. Рядом со школой стояла акация, цветочки которой обрывались, чтобы хоть чуть-чуть утолить жажду голода. Вот так жило наше поколение. Удивляюсь, как отдельные современные политики (из числа нардепов) отрицают Голодомор 1932 – 1933 годов.

Желаю всем сотрудникам Проминвестбанка счастья, здоровья, новых успехов в их благородном деле. И в заключении скажу: если бы можно было жизнь повторить, все сначала начать, я бы не задумываясь, выбрала профессию банковского работника. Очень любила свою работу.

А. НАСТЫЧЕНКО, пенсионерка,
ветеран труда, участник войны
г. Ахтырка, Сумская обл.

Вельмишановний пане Володимире!

Пишуть вам 28 членів жіночого клубу «Журавка», який працює в смт Скала-Подільська Борщівського району Тернопільської області на громадських засадах. У клубі бере участь інтелігенція селища: вчителі, лікарі, медсестри, художники, вдови ветеранів війни, матері афганців, одинокі матері. Серед них від Бога талановиті жінки малюють картини на біблійні сюжети. Ми багато разів представляли їх на районній та обласній виставках. Одна із таких картин «Діва Марія в голубім піднебессі» звеличує купол місцевого храму. Автор цього витвору – Леся Богачова. Ми пишемо вірші, вишиваємо, в’яжемо, готуємо смачні трапези. Основна мета нашого клубу «Журавка» – відродження духовності, традицій нашого мудрого, роботящого і терплячого народу.

Ми отримуємо Вашу газету «Обрій» завдяки керуючій Борщівським відділенням Промінвестбанку Лідії Франківні. «Обрій» читаємо всім колективом. У номері №3 за січень місяць 2008 року у Вашому вірші «У Білці біля криниці» Ви пишете ніби про нас, для нас. Рядки Вашого вірша окрилюють нас, додають снаги, мужності, сили. Ви відчуваєте наші проблеми: «…що нам не просто в скруті щоденній палити розум і серце, щоб засвічувать обрії людям…»

Шановний Володимире Павловичу! Наш клуб «Журавка» готується цього року зустріти свій десятирічний ювілей. Присвятимо його Дню матері. Мати – це найцінніша святість. З вірша беремо девізом Ваші слова: «Ми покликані долею... обороняти людські святині…»

Святиня нашого Поділля – це цілюще джерело, біля якого на Водохреще збирається незліченний люд: освятитися, причаститися.

З повагою до Вас,
Євгенія ГУМЕНЮК і Ольга ЩЕРБАНЬ, смт Скала-Подільська,
Тернопільська обл.

Шановні добродії!

Я нещодавно був у відділенні Промінвестбанку Ленінського району м. Дніпропетровська, і попросив у працівників Ваш часопис «Обрій» за 27 грудня 2007 року. Перш за все, мені впали у вічі пророчі слова епілогу часопису:
«А там, за обрієм, – чужі краї, Тож бережи шматочок рідної землі»

(Володимир Матвієнко)

Ці слова мають бути надруковані в кожній газеті.

Коли я почав читати виступ Ніни Поди, доктора історичних наук, з її аналізом праці Володимира Матвієнка «Самотужки по життю», я зрозумів, що Герой України є героєм в усьому. Я б дуже Вас уклінно просив, щоб Ви, якщо це можливо, вислали мені, за готівку, книжку Володимира Павловича «Самотужки по життю». Бо де я її, пенсіонер, дістану та ще якщо до цього додати мої майже 84 роки життя.

Зі щирою повагою,
Ваш Микола НОСЕНКО,
м. Дніпропетровськ