Відродження українського села

Село – колиска українського народу, хранитель традицій та історичної спадщини України. На початку ХХІ століття українське село зазнає не кращих часів – молодь полишає його у пошуках кращої долі в містах, занепадає сільськогосподарське виробництво. Саме в селі найчастіше занепадає освіта, медичне обслуговування, виробництво. Невпевненість у майбутньому тут ще більша, ніж серед міських жителів. Не так сталося з селом Білка Коростенського району на Житомирщині. Історія його розвитку протягом останніх років може стати яскравим прикладом того, як підтримка земляками – діловими людьми становлення не лише загалом промисловості української держави, але й конкретного містечка чи села, сприяє їх процвітанню, відкриттю перед селянами нових обріїв майбутнього.



В зеленім селі на Поліссі...

За народними переказами село Білка виникло в давні часи на торговому шляху з Коростеня до Новоград-Волинського серед непрохідних лісів у межиріччі річок Уж і Білка. Назву село і річка одержали від того, що в лісах навколо села водилось багато звірів, а особливо білок. Ще й досі навколо села стоять віковічні ліси, в яких розташоване Ушомирське державне мисливське господарство. Уздовж р. Уж розкинулись чудові краєвиди: лівий берег більш низовинний, вкритий луками, а на правому – за селом піднімаються пагорби, складені з твердих кристалічних порід. Зверху ці пагорби покриті пухкими породами з різною рослинністю і лише над водою виступають оголені камені, тому це урочище називають Кам’янкою. З корисних копалин тут виявлено поклади граніту, кремнію, глини, піску.



Вперше Білка згадується в історичних джерелах у 1616 році як містечко Білка – власність графа Рафаїла Ліщинського, успадковане ним від князів Пронських. У ХІХ столітті білківські, ушомирські та давидівські землі належали шляхетській родині Нововейських, яка мала родинний герб Ястребець. Згодом власниками цих земель стали Тишкевичі. На початку XX ст. в селі діяли земська поштова станція, земська лікарня, винокурний завод графа Тишкевича (1890 р.), казенна винна лавка, споживче товариство. Функціонувала дерев’яна Хрествоздвиженська церква, збудована у 1775 р., в якій розташувалась благодатна ікона Тихвинської Божої Матері. Також була в Білці католицька каплиця.

За часів останнього білківського дідича Юзефа Тишкевича, в селі було побудовано винокурний, лісопильний та шкіряний заводи, цегельню. Дотепер у Білці можна знайти червону черепицю, виготовлену на цегельному заводі Тишкевича з написом «Граф Ю. Тишкевич. Білка» та автографом господаря. Центр села прикрашав ошатний, двоповерховий білокамяний графський будинок, оточений прекрасним парком і садом.

У «Словнику географічному Королівства Польського та інших слов’янських країв», надрукованому польською мовою у Варшаві 1900 року, міститься коротка енциклопедична стаття про с. Білка. Згадане видання готувалось до друку великим колективом авторитетних учених, і виходило у світ впродовж майже двох десятиліть. Товстелезні томи, кожен з яких у кількасот сторінок, містять відомості про десятки тисяч географічних об’єктів. Тож заглянемо на пожовклі сторінки старого фоліанта:



«Білка – село над річкою Ужем при гирлі річки Білки, Житомирський повіт, волость Бараш, католицька парафія Ушомир, поштова станція Коростень (35 верст), 82 версти від Житомира, 249 будинків, 1480 мешканців, дерев’яна церква 1775 року, католицька капличка, школа (з 1885 р.), винокурня, шкіряний завод. До складу православної парафії входять села Баскаки та Рудня Білківська. У всій парафії 222 будинки, 1684 православні мешканці, 37 католиків і 89 євреїв. Село розташоване посеред широкої, оточеної довкола величезними лісами галявини, що займає кільканадцять квадратних верст. Ключі: Ушомирський, Давидівський і Білківський. що обіймали північну частину, належали до родини Нововейських герба Ястребець. Миколай Нововейський, останій дідич, фундатор костелу в Ушомирі, залишив три доньки, одна з яких стала черницею в Язловці, друга вийшла заміж за Богуша й отримала Ушомирський ключ, а третя – Гонорина, одружена з графом Оскаром Тишкевичем з Логойська, обійняла ключі Білківський і Давидівський. Після її смерті (1888 р.) власником тих маєтностей став єдиний син графа Юзеф Тишкевич. Увесь той маєток, що в цілому обіймає 18 904 десятини, поділяється на два ключі: Білківський, що займає північно-західну частину Звягельського (нині м. Новоград-Волинський) повіту, і Давидівський, розташований у центральній частині Житомирського повіту. До Білківського ключа входять села Білка, Сушки, Рясно, Рудня Білківська, Ришавка, Яблунець, а також слободи Яблунець і Зелениця. Ключ Давидівський охоплює села Давидівка, Грушка, Кручинець, слободи Суховоля і колонію різних назв, між іншими Торчин, утворених на просторі слободи Суховолі».

До 1923 року Білка підпорядковувалося Барашівській волості Коростенського уїзду Житомирського повіту Волинської губернії. На початку ХХ століття до села прийшла радянська влада. Перший революційний комітет створено в 1912 році. Того ж року створено сільську раду, а після перемоги революції радянську владу в селі встановлено в січні 1918 року. 19 лютого 1925 р. в селі створено партійну організацію, згодом – комсомольську.

У 1911 р. налічувалося 1536 жителів, 253 двори; у 1926 р. – 2207 жителів, 462 двори; у 1941 р. – 1374 жителі, 355 дворів. На сьогодні в селі проживає близько 600 жителів.

У 1923 р. в селі діяло сільське споживче товариство, яке нараховувало 150 пайовиків. У 1927 році на річці Уж було побудовано мініелектростанцію, що давала електрострум для освітлення центру села, а в 1964 році село повністю електрифіковано від високовольтної лінії Ушицького кам’яного кар’єру.



У 1929 р. с. Білка, як і вся Україна, стала на шлях колективізації. Селян силоміць об’єднували у сільськогосподарську артіль ім. Петровського. Одночасно з колективізацією проводилось технічне переозброєння села, а надзвичайно завищені норми хлібозаготівель призвели до зубожіння населення та голоду 1932 – 1933 років. У 50 –70-х роках білківський колгосп імені 50-річчя Жовтня був багатогалузевим господарством, що спеціалізувалось на вирощуванні льону, жита, пшениці, картоплі, кукурудзи, гречки, ячменю та овочевих культур. У колгоспі було створено умови для розвитку тваринництва.

Ще до революції за часів Юзефа Тишкевича в селі було відкрито церковно-приходську школу, де у 1885 році навчалося 35 учнів, яких навчав один учитель. Із встановленням радянської влади в селі засновано початкову школу, яка згодом стала першою в Барашівському районі 7-річною, а в 1935 – 1936 роках її реорганізовано в середню. У 30-х роках в селі відкривається зоотехнікум. Перед Великою Вітчизняною війною його переміщено в с. Усолуси Барашівського району. У 1920 р. після закінчення Коростишівського педагогічного училища в селі певний час працював Євген Шабліовський, в майбутньому відомий літературознавець, академік.

Трагічною сторінкою історії села став період сталінських репресій 1937 – 1939 років, коли десятки білківчан було безневинно засуджено. Серед них був і батько Героя України, Голови Правління Промінвестбанку, професора Володимира Матвієнка Павло Олексійович Матвієнко. У 1918 році він служив у війську Української Народної Республіки (УНР), боронив інтереси молодої української держави. Радянська влада цього йому не пробачила, і у 1937 році Павла Олексійовича було засуджено до 10 років заслання.



У роки Великої Вітчизняної війни 20 липня 1941 р. Білка була окупована німцями. Оборонні укріплення – «точки» були збудовані ще до війни по всьому західному кордону. За спогадами старших жителів села, це була так звана укріпзона, що проходила через села Ришавка-Сушки-Білка-Гулянка-Охотівка.

Укріплення будувалися в 1934 – 1935 рр. військовими, яких розквартирували в с. Білка, в приміщенні колишньої профшколи. Військова частина називалася «Команда 1005». «Точки» були розташовані у такий спосіб, щоб прикривати одна одну під час бою. Все це було дуже засекречено, і мешканців села на будівництво не пускали. Коли почалася війна й тривали кровопролитні оборонні бої, ці укріплення сприяли затриманню просування ворога на Схід.



На шляху 6-ї німецької армії Рейхенау і 1-ї танкової групи генерала Клейста стояв Коростенський укріпрайон, який захищала 5-та армія під командуванням генерала М.І. Потапова. На Коростенський укріплений район наступало 9 дивізій німецької групи «Південь» – 7 піхотних та дві моторизовані. З 1 липня по 4 серпня кровопролитні бої проти них вели 193-тя, 195-та, 200-та стрілецькі та 10-та танкова дивізії армії Потапова по лінії Зарубинка-Ришавка-Сушки-Білка-Гулянка-Охотівка.

Як згадує очевидець подій, житель села Федір Іваненко, перед тим, як ввійшли німці, два дні машина за машиною возили поранених. Везли в напрямку до Коростеня, але ворожа авіація не пускала до станції. Поранених зібрали в ємельянівському лісі в урочищі Рафалівка, за 12 км від с. Білки. Це були поранені солдати 193-ї і 195-ї стрілецьких дивізій, їх готували до відправки, та не встигли... Всі вони полягли смертю хоробрих, ніхто не знає ні імен, ні прізвищ, ні кількості загиблих. У 1982 р. у селі встановлено обеліск пам’яті героям. На честь воїнів-визволителів, які героїчно боролися проти фашистських загарбників і віддали своє життя, в 1986 р. збудовано гармату ЗІС-ЗА, а також меморіальні плити з прізвищами загиблих односельчан. На сільському цвинтарі є братська могила, де поховано 34 воїни, які захищали село влітку 1941 р.



Під час німецької окупації було проведено кілька наборів молоді на роботи до Німеччини. Згадує жителька с. Білки Єва Павлівна Матвієнко, яка була в Німеччині в 1942 – 1945 роках:

– Молодь з Білки набирали тричі – навесні та восени 1942 р. Вивезено окупантами на каторжні роботи до Німеччини було понад 200 осіб. До станції Яблунець ми йшли пішки, а потім нас відправляли ешелонами.

Згодом було створено підпільну організацію, яка приєдналась до партизанського загону ім. Боженка. На території села в роки війни діяло партизанське з’єднання ім. Щитова. На фронтах і в партизанських загонах воювало 242 жителі. Серед учасників Великої Вітчизняної війни 64 нагороджені орденами і медалями. Загинуло на фронтах, захищаючи Батьківщину, 154 особи. 30 грудня 1943 року село було звільнено танковою дивізією генерала Конєва.



Будуємо нове село – будуємо нову державу

З проголошенням незалежності України розпочався процес реформування села. Однак проблем на цьому шляху дуже й дуже багато. І в той час, коли у багатьох селах панує розруха, Білка переживає своє друге народження. А все почалося з одного листа...

У 1999 році білківчани написали листа своєму видатному землякові Герою України, Голові Правління Промінвестбанку, професору Володимиру Матвієнку, в якому розповіли про те, що один корпус школи, котру свого часу закінчував і він, завалився, а в другому теж небезпечно навчатися. Прогнила стеля, холодні, як у погребі, приміщення негативно позначалися на здоров'ї дітей. Поставало навіть питання про припинення навчального процесу.

Зусиллями Володимира Матвієнка та його сина, народного депутата України IV скликання, кандидата економічних наук Павла Володимировича Матвієнка 16 липня 1999 року було закладено перший камінь у фундамент нової школи, а 25 серпня 2000 року Білка отримала надзвичайний подарунок – нову, сучасну, двоповерхову красуню-школу – «Школу Володимира Матвієнка». Школа забезпечена меблями, підручниками, відео- та телеапаратурою, класи обладнано сучасною комп’ютерною технікою, укомплектовано навчальними посібниками та сучасною науковою і художньою літературою. Нині це загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів, в якій навчається більше ніж сто дітей. Світле й просторе приміщення школи надихає дітей на навчання. На першому поверсі – кабінети початкових класів, бібліотека, їдальня, медпункт, кімната для ігор, музей історії рідного краю. На другому – кабінети хімії та біології, фізики й математики, історії й природознавства, музики й образотворчого мистецтва, кабінет іноземної мови тощо.



У лютому 2004 року школі було вручено сертифікат на безоплатне підключення до мережі Інтернет та користування послугами комутованого ІР-з’єднання. Юні білківчани знайомляться з основами комп’ютерної грамотності починаючи з першого класу.

21 травня 2003 року в рамках міждержавної угоди з співпраці та обміну досвідом в галузі освіти України та Білорусі відбувся візит делегації працівників освіти Гомельської та Житомирської областей до сільських та міських шкіл Житомирщини. Метою цього візиту було ознайомлення з системою освіти Житомирської області. Відвідала делегація міста Овруч та Коростень, села Білка та Поліське. Побачене в поліському селі приємно вразило делегатів – високий рівень оснащеності всім необхідним для належного отримання знань, комп’ютеризація, кваліфікація вчителів та затишок, який панує в школі. Білківська школа – це зразок того, якою має бути сучасна школа, і до неї йдуть вчитися не лише білківські діти, але й з довколишніх сіл, бо тільки тут є необхідна база для здобуття гарних знань.

З побудови нової школи відкрилася нова сторінка в історії села Білка – сторінка її відродження та злету.

Невдовзі після відкриття школи було реконструйовано Палац культури села Білка «Обрій» на 300 місць, в якому розміщена сільська бібліотека з книжковим фондом близько 12 тис. примірників книг. У будинку культури знайшлося місце і для духовної скарбниці – Музею історії с. Білки, який зберігає й незамуленими передасть нащадкам джерела батьківського краю, які живлять повноводну ріку народної пам’яті великої Батьківщини.



Музейна експозиція передає особливості життя, побуту і основних господарських занять селян Білки. Всі матеріали подаються у відкритому показі, до них можна доторкнутися, відчути тепло натруджених селянських рук, їх енергетику. Матеріали музею розповідають про минуле і сучасне Білки. У ньому зібрано все, починаючи від перших поселень до сучасних здобутків, весь побут села: сапки, заступи, ткацький верстат, макітри, гладушки, вишивки білоцьких майстринь, виткані рядна, дитяча колиска, і, звичайно, ікони на покуті. Серед експонатів – документи, фото, одяг. Із прадавніх часів у Білці вирощували хліб, сіяли льон, висаджували городні культури. Тому в музеї почесне місце займають знаряддя праці для обробітку землі та збирання врожаю: серпи, коси, грабки, ціп, жорна, діжа для тіста, лопата для хліба тощо. Експозицію доповнюють снопи з добірного колосся та коровай, випечений білківськими господинями.

Лісиста місцевість білківського краю зумовила його назву – Древлянщина. Тож майстри Білки завжди мали під рукою інструменти, необхідні для обробітку деревини, – сокири, струги, рубанки. З дерева виготовляли посуд, знаряддя праці, вжитку і навіть взуття. Всі ці зразки і витвори народних майстрів є в музеї – рублики, качалки, лави, діжки, ковганки, гребінці, ступи. Необхідним атрибутом кожної білківської хати і гордістю господині був ткацький верстат, прядка – «ковротка», сновиця, гребні та інше начиння, пов’язане з прядінням та ткацтвом. Усі ці унікальні пам’ятки можна знайти в музеї.



Крім того, в музеї є інформативно-документальна частина: тут і літописні матеріали про древлян, про похід князя Ігоря, історія грошових одиниць аж до 1991 року, коли перший голова Національного банку Володимир Павлович Матвієнко ініціював уведення гривні. Поруч – монографія В.П. Матвієнка «Автограф на гривні» – підсумок складної, серйозної і плідної роботи, яка була проведена по підготовці та введенню в грошовий обіг України національної валюти гривні.

Представлено в музеї історію виробництва на білківській землі, історію революційних змін, лихоліть Великої Вітчизняної війни. Святе місце в музеї – стела Пам’яті. Тут викарбувані прізвища білківчан, які загинули в ті страшні 30-ті і 40-ві роки і слова: «Вічна слава героям, вічна пам’ять загиблим». Постають перед відвідувачами сторінки з історії Білківської школи та її випускників, серед яких і Володимир Матвієнко, Голова Правління Промінвестбанку.

Відвідувачі музею можуть ознайомитися з реліквіями родини Матвієнків: унікальні родинні фотографії, мамина хустка, фото хатини, документ про реабілітацію Павла Олексійовича Матвієнка.



Відвідувачами музею є не тільки білківчани. І не тільки у білківчан виховує він любов до рідного краю та прагнення досягати можливого і неможливого у самовідданій праці на благо українського народу. Тим паче перед ними – приклад Володимира Матвієнка, який власними силами та розумом досяг високого становища в суспільстві, визнання як на вітчизняному, так і на міжнародному рівнях.

У 2003 році за підтримки Промінвестбанку в селі відкрито Медико-оздоровчий центр. На 140 кв. м. реконструйованої старої будівлі розміщено фельдшерський пункт, стоматологічний кабінет, денний стаціонар, приймальне відділення та аптеку. Всі ліки та медичні послуги надаються безкоштовно. Тож нині кожен, хто потребує медичної допомоги, може звернутися до медичного центру і лікарі завжди допоможуть і порадою, і ліками.

Для молодих фахівців було побудовано двоповерховий житловий комплекс з усіма зручностями. У ньому – вісім комфортних квартир, мешканцям яких надається також присадибне господарство. У будинку є вода, центральне опалення, каналізація.



20 червня 2007 року у поліському селі Білка відбулося велике свято – закладання першого каменя в фундамент котеджів для сімей молодих спеціалістів, які приїдуть до села. Котеджі, які зараз будуються, – це справжні палаци: тут є все, що потрібно для життя – і санвузол, і господарські приміщення, і просторі кімнати. До речі, котеджам, що зводяться у поліському селі, можуть позаздрити навіть столичні мешканці: понад сто квадратних метрів площі, якісні будівельні матеріали, санвузол, кухня, просторі кімнати, велике господарське приміщення, 40 соток присадибної ділянки, – тільки працюй, живи і народжуй дітей. І все це за кошти Промінвестбанку.

Це стало початком реалізації в селі Білка нової програми соціального розвитку. Найважливіше – розвиток білківського господарства, але перше, що було зроблено, це соціальна сфера: школа, медичний центр, будинок культури, молодіжна естрада. Багато вже зроблено, але для того, щоб розвивати сучасне виробництво в ринкових умовах, треба мати гарних спеціалістів. Проте жоден спеціаліст, який себе поважає, не приїде і не буде жити в розвалюсі. Щоб привабити молодих спеціалістів, треба створити житлові умови. Тому другим етапом становлення соціальної сфери стає створення нового села. Кожній молодій сім'ї буде будинок. Таке вирішення житлової проблеми стане початком відновлення України.



Біля мальовничого озера побудовано розважальний комплекс «Молодіжна естрада», де хлопці та дівчата збираються і потанцювати, і просто прогулятися. Навряд чи якесь іще село чи й навіть місто може похизуватися таким же гарним центром дозвілля.

У лютому 2004 року до жителів поліського села прийшов сучасний цифровий зв’язок – в селі було введено в експлуатацію найсучаснішу цифрову АТС – якісно новий стандарт зв’язку, який нині запроваджений практично в усіх економічно розвинених країнах Європи та Америки. Відтепер, село матиме зв’язок з усім світом, що зайвий раз підтверджує слова Голови Правління Промінвестбанку, професора Володимира Матвієнка: «У нас немає загублених сіл». У селі Білка Коростенського району введена в експлуатацію станція ємністю 96 номерів. Це був спільний проект Промінвестбанку та Укртелекому, ініційований кандидатом економічних наук Павлом Матвієнком, сином Володимира Матвієнка. Голова райдержадміністрації Микола Трокоз зазначив, що Білка – перше зі 108 сіл району, де відкривається цифрова телефонна станція.

За ініціативи Володимира Матвієнка здійснено роботи з очищення русла р. Уж, проведено водогін 2,5 км від свердловини питної води. У листопаді 2003 року за рахунок Промінвестбанку спеціалістами житомирського товариства Бурвод здійснено ремонт свердловини – її очистку після понад десятилітнього невикористання. Потужність свердловини нині достатня для забезпечення білківчан водою, і спекотного літнього дня особливо приємно просто в центрі села випити чистої джерельної води.



Піднімемо сільське господарство

Промінвестбанк на чолі з Володимиром Матвієнком, земляком білківчан, поставили за мету перетворити це село – не тільки в соціальному плані, а й у виробничому – на зразок того, як незалежність України може сприяти розвитку села. Відновити все позитивне, що колись було, і зробити навіть більше. Найголовніше – підвищення рівня сільськогосподарського виробництва. «Нам потрібні будуть спеціалісти, нам потрібні будуть сумлінні керівники, нам потрібна нова ідеологія, нове ставлення. Ми повинні створити не тільки незалежну державу, а створити той рівень життя і ту економіку, яка і в європейському, і в світовому просторі показувала б зразки нашого творення, реалізації тих економічних, технічних, наукових, соціальних планів, які завжди були притаманні Україні, українському трудівникові. Потрібно зробити величезну реконструкцію, технічний переворот щодо створення матеріально-технічної бази тваринництва. Зробити так, щоб сьогодні цей напрямок забезпечував не тільки покриття витрат, а щоб господарство мало на своєму рахунку мільйони й мільйони гривень», – говорив свого часу Володимир Матвієнко.

З метою реалізації цих намірів 22 грудня 2000 року Промінвестбанком було засновано дочірнє сільськогосподарське підприємство «Обрій», яке стало яскравим прикладом реалізації на практиці державницьких позицій та фінансової могутності найпотужнішої в Україні банківської установи.



Величезні борги, занедбаність матеріальної бази, відсутність запчастин, паливно-мастильних матеріалів, насіннєвого фонду – все це дісталося у спадок від попередника. Всі приміщення ферм потребували капітального ремонту, з техніки на ходу був лише один трактор. На 225 голів великої рогатої худоби припадала невелика кількість кормів – тварин довелося рятувати від голодної смерті. Люди останнім часом не отримували ні заробітної плати, ні натуроплати, практично перестали ходити на роботу – у господарстві був цілковитий занепад. У найкоротший термін треба було організувати працівників.

На початку 2001 року Промінвестбанк надає сільгосппідприємству «Обрій» вигідний довгостроковий кредит (до 2005 року) на суму 1,5 млн. грн. Завдяки цьому підприємство отримало можливість вийти із глибокої кризи та розпочати якісно новий етап розвитку. Тієї зими треба було думати про те, як у квітні всі трактори, валки, культиватори випустити в поле.



Розпочавши співпрацю з Промінвестбанком, на підприємстві «Обрій» у селі Білка значно збільшилося поголів’я великої рогатої худоби – з 344 голів у 2000 р. до 617 голів у 2002 р., розпочато відгодівлю свиней. Посівні площі – понад 1,34 тис. га, з яких 842,5 га ріллі – почали засівати елітними сортами насіння. Через це зросли врожаї зернових – майже вчетверо та кормових культур – удвічі, картоплі та овоче-баштанних культур – утричі. В «Обрії» почали вирощувати технічні культури – льон-довгунець та кользу-ріпак ярий, урожай яких у 2002 році становив 44,4 тонни.

Зараз автопарк підприємства має власні трактори, комбайни, автомобілі та іншу необхідну техніку. Підприємство придбало новий комбайн «Дон-1500», десятки тонн насіння, племінну худобу, свиноматок.

Люди нарешті почали отримувати заробітну плату, а борги за минулі роки Правління «Обрію» постановило видати зерном. Зібране та обмолочене збіжжя завантажили не на автомобілі – на підводи, і розвезли по селянських подвір’ях. Першу підводу під гаслом «Хліб – селянам!», як символ відновлення історичної справедливості, власноруч повів Володимир Матвієнко. Те, що вирощений хліб повернувся до селянських комор, стало символом відродження власника та господаря.



За шість років, які минули з часу створення СДП Обрій, були здійснені значні заходи для підвищення рівня сільськогосподарського виробництва та вирішення проблем соціальної сфери. За цей час збільшено валовий збір зерна, нарощено поголів’я худоби (на майже 600 голів), збільшено виробництво молока. Для того, щоб результати діяльності були ще більш вагомими, слід ефективно використовувати посівні площі, здійснювати стратегічне планування. З огляду на те, що нині здавати державі м’ясо дуже невигідно для сільгоспвиробників, Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир Матвієнко наголосив на тому, що Промінвестбанк готовий купувати тваринницьку продукцію у 3 – 4 рази дорожче, ніж це роблять заготівельні контори, тому керівництву СДП Обрій потрібно лише в достатній кількості закуповувати молодняк та вигодовувати його.

На думку Володимира Павловича, слід виробити стратегію розвитку, створити наукову базу ведення господарства: «Так, потрібно зробити великі інвестиції, вкласти значні кошти, бо земля по всій Україні і в Білці, зокрема, не витримує експлуатації. Проте за однакових умов одні господарства мають великі врожаї й обсяги виробництва, а інші – ні. Для того, щоб втілити в життя всі плани, ми візьмемо на роботу молодих енергійних спеціалістів, на яких ми покладаємо дуже великі надії. Адже господарство може мати мільйонні доходи. Потрібно залучати до роботи молодих агрономів, економістів, ветеринарів, механізаторів, значно підвищити заробітну плату всім, хто працює в господарстві. Стратегічними напрямками мають стати нарощення поголів’я худоби, створення нових ферм, накопичення кормової бази. Промінвестбанк гарантує продаж продукції за найвищими цінами і платитиме молодим спеціалістам високу конкурентоздатну зарплату. Разом ми зробимо СДП «Обрій» одним із кращих. Ваша доля – в ваших руках. Треба працювати і жити, як мільйонери».



20 червня 2007 року приїхала подивитися на досягнення Білки молодь, запрошена на роботу до СДП «Обрій». Молоді спеціалісти, для яких зводитимуться нові котеджі, робитимуть свій внесок у розвиток села – вони долучаться до ефективного управління сільськогосподарським підприємством «Обрій». Саме їхнього молодого завзяття, їхніх знань та прагнення до самореалізації потребує нині Білка для того, аби вивести СДП «Обрій» на нові висоти господарювання.

Позаду залишилися важкі часи і для Ушицького комбінату будівельних матеріалів, який сьогодні працює рентабельно, вчасно виплачує зарплату, приймає нових спеціалістів. Чудова метаморфоза з підприємством, яке вже було на межі банкрутства, сталася в 2002 році, коли розпочалася тісна співпраця з Промінвестбанком. Завдяки його підтримці комбінат відновив і розширює виробництво високоякісного гранітного щебеню, на якому збудовано фундаменти Хмельницької, Рівненської, Чорнобильської, Смоленської АЕС та всі брянські дороги. Підприємство зробило правильний вибір, обравши партнером Промінвестбанк.



Слава про Білку облетіла всю Україну, і тепер люди їдуть навіть із Криму, Західної України і хочуть лишитися в селі. Білка стає символом відродження українського села – колиски нашої аграрної держави. На жаль зараз селяни не можуть власними силами відновити аграрний сектор. Вони вимушені розраховувати на допомогу сильних цього світу. Кошти міста, помножені на працьовитість села – запорука успіху реформи аграрного сектора економіки. Володимир Матвієнко переконаний – якщо кожна впливова людина згадає про рідне коріння, про місце, де вона народилася й виросла, – відродяться села та регіони.

Завдяки фінансовій підтримці Промінвестбанку, село розвивається, у селян з’явилася надія на краще, вони відчувають, що є небайдужі до їхньої долі люди, здатні перейнятися їхніми проблемами. Промінвестбанк спрямовує максимум зусиль на те, щоб відродити в селянах дух господаря, який планомірно нищився в українському селянинові радянською владою, дати відчуття відповідальності за майбутнє своє та своїх дітей, відчуття того, що добробут кожного – у його власних руках і досягти його можна лише ціною власної невтомної праці.



15 вересня 2007 року до Коростенського села Білка на запрошення Голови Партії національно-економічного розвитку України, народного депутата IV скликання, кандидата економічних наук Павла Матвієнка та Героя України, Голови Правління Промінвестбанку, професора Володимира Матвієнка в рамках візиту до Коростенського району завітав тодішній Голова Житомирської обласної державної адміністрації Юрій Павленко. У Коростенському селі він побачив приклад того, як мають реалізовуватися соціальні програми в українських селах, приклад того, як може розквітнути практично вмираюче село, якщо йому протягне руку допомоги вітчизняний бізнес та земляки.

Натхненний побаченим у селі Білка Голова Житомирської облдержадміністрації Юрій Павленко залишив свій запис у Книзі почесних гостей музею: «Вважаю все, що Вами зроблено, надзвичайно важливим, бо кожен повинен знати і любити свою Батьківщину, бути патріотом свого села, своєї області, нашої України. Слава кожному з вас, слава Україні».



На завершення візиту Юрія Павленка на жителів села Білка чекав сюрприз – вручення подяк від Житомирської обласної державної адміністрації.

Подяки від Житомирської ОДА отримали:
– керівник СДП «Обрій» Петро Максимчук – за значний особистий внесок у розвиток району та високий професіоналізм;
– механізатор СДП «Обрій» Микола Косинський – за багаторічну сумлінну працю та професіоналізм;
– житель села Білка Іван Філоненко – за багаторічну сумлінну працю та особистий внесок;
– Світлана Мельниченко – за особистий внесок і високий професіоналізм;
– директор середньої школи села Білка Ніна Мельниченко – за особистий внесок у навчання і виховання підростаючого покоління та високий професіоналізм;
– сільський голова Василь Голубчик – за значний особистий внесок в розвиток територіальної громади і високий професіоналізм;
– соціальна служба села в подарунок від Юрія Павленка отримала велосипед.
Отримала Подяку за значний внесок у соціально-економічний і культурний розвиток уся сільська громада села Білка.

У 2004 році в Житомирській області серед населених пунктів було започатковано конкурс на кращий санітарний стан та благоустрій території. З часом конкурс набув великого значення для всіх мешканців області. У грудні 2007 року було оголошено, що Білківська сільська рада Коростенського району стала переможцем у цьому конкурсі і, як нагороду, отримала 19 тисяч гривень.

Сьогодні, коли в Україні катастрофічно не вистачає коштів на соціальну сферу, кожний сільський і селищний голова знає, наскільки важливо мати і відчувати підтримку від людей, які не полишають і не забувають свою батьківщину – стають меценатами, справжніми благодійниками для своїх земляків. За рішенням голови Житомирської обласної державної адміністрації та голови Житомирської обласної ради особливу і надзвичайно авторитетну відзнаку «За заслуги перед Житомирщиною» отримав Герой України, Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир Матвієнко, який дуже багато зробив для того, щоб підняти з руїни свою батьківщину. За останні три роки завдяки спільній праці Володимира Матвієнка і місцевих органів влади для покращення добробуту, санітарного стану, благоустрою та розбудови соціально-економічної інфраструктури виділено 7 мільйонів 700 тисяч гривень.

Начальник Управління містобудування та архітектури Коростенської державної районної адміністрації, депутат Коростенської районної ради Валентина Савущик відзначила значний внесок Володимира Матвієнка та Промінвестбанку в соціальний розвиток Білки:

– На території Коростенського району ми маємо 106 населених пунктів, але з усіх них лише село Білка найщасливіше, найкраще, тому що ця поліська земля подарувала нам прекрасного, розумного, чуйного земляка – Володимира Павловича Матвієнка, який ніколи не стоїть осторонь сьогоднішніх соціальних проблем села. Хочу сказати слова щирої подяки Володимиру Павловичу за його чуйне добре серце, яке ніколи не стояло осторонь людських проблем. І сьогодні село Білка дійсно процвітає на території Коростенського району та Житомирської області. Це єдиний населений пункт, в якому реалізовуються державні соціальні програми. Хоча кожна програма має бути підтримана державним фінансуванням, на жаль, такої підтримки ми сьогодні практично не отримуємо. Лише завдяки земляку, прекрасній чуйній людині, ми вирішуємо соціальні програми на селі. Сьогодні відкривається нова перспектива, розпочинається нова історія села Білка – благоустрій центральної частини, закладення фундаменту індивідуальної житлової забудови для тих молодих сімей, які зможуть реалізувати себе в селі. Думаю, що Володимир Павлович, безсумнівно, розуміє всі ті проблеми, які є зараз тут на селі, і в нього є серйозні реальні перспективи їх вирішення.

Герой України, Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир Матвієнко щиро подякував житомирянам за нагороду:

– Звичайно, отримувати нагороду від Житомирщини дуже приємно. Я думаю, що за рівнем і масштабом ця нагорода є ледве не Героєм України. У мене багато нагород – українських і міжнародних – але від рідної області я вперше отримав таку почесну нагороду. Ми не просто спонсоруємо чи меценатством займаємось – у Білці ми створили нове українське село. Мине рік-півтора, і Україна матиме нове українське село, яким воно мусить бути. Тому запрошую всіх вас у село Білка, подивитись, що можна робити сьогодні в Україні. Україна буде жити, Україна має всі можливості. І, як говориться в моїй пісні – з людьми треба ділитись добром. Жителі забезпечені робочими місцями в сільськогосподарському підприємстві «Обрій», ми підвищили їм зарплату, встановлюємо справедливі закупівельні ціни на продукцію. Білківчанам тільки треба не лінуватися і вирощувати як овочеві культури, так і худобу. І тоді впевнено можна буде сказати – є Україна, буде Україна.

Вважаю, що кожен банкір, бізнесмен, кожна багата людина, якщо вона має рідне село, повинна зробити для нього все, бо селянство – колиска нашого народу. Втім, кожна людина чинить так, як її виховали: якщо виховання добре, то вона заробленими грошима завжди поділиться. На мою думку, влада має культурно рекомендувати підтримувати свою батьківщину, ділитися з людьми добром. Україна через 16 років незалежності не може не показати такий приклад сучасного села. Мине ще кілька років – в Білці буде краще, ніж у багатьох районах Києва. Навіть у Європі такого не буде.

Козаченьки в гостях у білківчан

25 серпня 2006 року у селі Білка відбулась Перша Всеукраїнська зірниця «Козаченьки», присвячена 15 річниці Незалежності України. Юна громада козаченьків виявилась досить чисельна, адже кожна область делегувала на згадану вище зірницю десять кращих із кращих своїх учнів. Жива колона козаченьків цвіла синьо-жовтими та малиновими кольорами. Прапорами «Козаченьків» майоріло древлянське село Білка. Під музичний супровід «Маршу патріотів» на вірші В. Матвієнка шеренги козаченьків на чолі з головою Всеукраїнської дитячої громадської організації «Козаченьки» Христиною Стецькою урочисто пройшли від школи до стадіону.

Учасники Всеукраїнської зірниці козаченьків – підростаюче покоління, яке шанує традиції та історію своєї держави, накопичує і прагне втілити у життя творчий потенціал державотворення, ставить перед собою суспільно значимі завдання. На святі були і несподіванки, сюрпризи, «Козацькі забави» і святковий концерт «Козацька пісня славна у віках» на вірші заслуженого діяча мистецтв України, Героя України Володимира Матвієнка і козацька каша, якою частували козаченьків, та багато інших видовищ.

Надзвичайною окрасою свята стала вистава «Козацькі забави» кінного театру «Запорізькі козаки», слава про який давно лине слава по всій Україні. Приїхав він до Білки з уславленої козацької Хортиці. Козаки на конях – видовище неповторне і дивовижне. Люди з причаєною душею спостерігали за тим, що творилось на стадіоні. А козаки, у свою чергу, не мчались, а просто літали на своїх гривастих вітрогонах, обираючи найсміливіші акробатичні, одчайдушні пози. Тримаючись у сідлі, вершники водночас торкались землі-матінки, а в руках невтомно працювали шаблі!

Наприкінці 2007 року білківчани приймали столичних гостей – познайомитися з білківськими школярами приїхали учні школи «Оріяна».

У День української писемності та мови 9 листопада 2007 року сто юних учнів школи «Оріяна» з радістю вступили до лав Всеукраїнської дитячої громадської організації «Козаченьки». Ініціаторами створення такого чисельного загону «Козаченьків» стали Голова ВДГО «Козаченьки» Христина Стецька та директор школи «Оріяна» Людмила Слабеняк і вчителі згаданої вище школи, котрі присвятили своє життя вихованню маленьких українців, майбутніх патріотів, справжніх громадян України. Козаченьки столичної школи разом зі своїми вчителями вирішили познайомитись з древлянським селом Білка та школою Героя України, Голови Правління Промінвестбанку, професора Володимира Матвієнка, про яку вже багато читали і знали. На цікаву, пізнавальну екскурсію у край Лесі Українки і Максима Рильського вирушили 26 юних оріянців та кілька вчителів.

Здавалося б, вчителів та учнів досить відомого київського садочка-школи важко здивувати чимось особливим, адже тут ще з дошкільного віку діти вчаться співати, танцювати, пізнавати історію України. Напевне у такий спосіб педагоги «Оріяни» і прагнуть виховати національно свідомих громадян України. І все ж вони виявили гаряче бажання відвідати і ближче познайомитись із Білківською школою Володимира Матвієнка, про яку неоднораз читали у нашій пресі. Поділитись і збагатитись досвідом, себе показати, поріднитись.

Уже на порозі шкільний духовий оркестр, яким керує відомий тут музикант Микола Бех, зустрів оріянців мелодіями пісень на вірші В. Матвієнка. Тут же відбулось знайомство з виставкою книг Героя України, заслуженого діяча мистецтв України, поета і публіциста Володимира Павловича. А далі київські гості відвідали комп’ютерний клас, бібліотеку, їдальню і, звичайно, як і годиться, сфотографувались на добру згадку. Діти з трепетом ніжної душі оглядали все, що потрапляло на очі. І мандрівка, і гостини в оновленому древлянському селі та в школі – то для них, без перебільшення, і свято, і відкриття.

Майже тригодинна зустріч у Білківському будинку культури «Обрій» проходила у розповні пісень і поетичного слова Матвієнка Володимира Павловича. Щедро засівалась мистецька нива творчості, а сіячі її були дійсно юні, голосисті і завзяті. Зустріч за всіма ознаками була схожою на вируюче змагання колективів та окремих солістів – читців, співаків і просто по-дитячому щирих, дотепних виконавців. Скажімо, поезія «До України – як до храму» майстерно прочитана учнем восьмого класу і пісня «Сини України», проспівана вокальною групою хлопців-козаченьків. Певна річ, звучали й інші пісні, як скажімо, «В зеленім селі на Поліссі», «Плакала берізка» та інші. Учні четвертого класу читали віночок поезій В. Матвієнка, а учасниця літературного гуртка «Дивослово» прочитала власний вірш, присвячений своєму видатному землякові.

На закінчення зустрічі з подячним словом до присутніх звернулась директор Білківської школи Ніна Мельниченко: «Ви всі свідки, що сьогодні у нас перша зустріч столичної школи і сільської школи Володимира Матвієнка у його рідному селі Білка, та я сподіваюсь і вірю, що вона таки не остання»

Щороку Герой України, Голова Правління Промінвестбанку, професор В.П. Матвієнко разом зі своїм сином, народним депутатом Верховної Ради iv скликання, Головою Партії національно-економічного розвитку України Павлом Матвієнком зустрічаються з односельцями, переймаються турботами і болем ветеранів війни і праці, надають різнобічну допомогу, намагаються покращити життя і побут білківчан.

«Робити добро на землі сьогодні і завтра, і тоді життя обов’язково стане кращим, бо наш працьовитий і талановитий український народ вартий того», – таким є життєве кредо родини Матвієнків, які діляться з людьми щедрістю своєї душі і серця.

Білківчани щиро пишаються своїм земляком Володимиром Павловичем Матвієнком. Дійсно не кожне село може похвалитися такою непідробною турботою та невичерпною щедрістю з боку земляків, які досягли фінансового благополуччя. Не кожен з тих, хто досяг його, здатен легко віддати частину своїх статків, аби допомогти тим, хто потребує уваги та допомоги. Найчастіше багаті люди просто забувають хто вони і звідки прийшли, де росли і мужніли. Тому увага Володимира Матвієнка до своїх земляків – це гідний поваги зразок щирої турботи про земляків та свою малу батьківщину, турботи, яка робить вдячним сотні сердець.

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ,
Світлана КУШНІР
Фото Віталія ПРИХОДЬКА