Чуття обов’язку

Давно плекаю задум розповісти читачам про сатиричні та гумористичні строфи, а також окремі вірші у творчості Голови Правління Промінвестбанку, Героя України, поета Володимира Матвієнка.

А вони повноголосо звучать у багатьох його поезіях, акумулюючи людські серця до найважливіших подій, що відбуваються в Україні та в світі.

Певне, саме у такий спосіб щире, усміхнене чи гостре, дошкульне слово поета мовби визорює нуртуючий світ людських почуттів, а нерідко і присмучених настроїв, життєвих втрат і переживань.

Відомо, що гумористична, жартівлива нота, як свідчить народна мудрість – то ковток здоров’я, наче джерельна вода з живої поліської криниці.

Гумор, сатира – їх не можна відокремити від щоденних турбот, клопотів людини – трудівника, будівничого, сіяча розумного, доброго, вічного. Та й навряд чи знайдеться людина, яка б не любила цього веселого жанру нашої вітчизняної й світової літератури, починаючи від «Енеїди» І.Котляревського, творів М.Гоголя, С.Руданського, О. Вишні, С.Олійника, О.Ковіньки, Є.Кравченка, П. Глазового та інших сучасних прозаїків і поетів.

Тож варто наголосити: український народ не тільки любить дотепне слово, завжди цінує і шанує веселу природну усмішку, а й сам у годину дозвілля створює жартівливі частівки, пісні, часто афористичні прислів’я та приказки, а ще бере найактивнішу практичну участь в аматорських виставах, у художній самодіяльності.

Багатюща скарбниця фольклору, народної мудрості невіддільна від нашої духовності, словотворчості, сценічного виховання. Для прикладу візьмемо одну з численних збірок «Українські народні прислів’я та приказки». Звернемось до змісту, де неодмінно є розділ «Проти підступних, нещирих, хитрих, лукавих» – і, читаючи, отримуємо неабияку насолоду.

Ось лише дещиця з тієї одвічної та іскристої мудрості: «Руки білі, а сумління чорне», «В ноги кланяється, а за п’яти кусає», «На язиці медок, а на думці льодок», «Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка», «Дивиться лисицею, а думає вовком», «Жалів яструб курку, доки всю оскуб», «Ти йому хліб, а він тобі камінь», «Добрий баранчик та по-вовчому виє», «Словом, як шовком вишиває, а ділом, як шилом шпигає»...

Можна ще і ще наводити афористичні рядки – зблиски народної словотворчості. Лише кілька слів – і повна характеристика людської вдачі. Тому, либонь, кожне прислів’я і звучить, як художня, лаконічна мініатюра та нікого з читачів не залишає байдужим.

Певна річ, народною мудрістю пересипана творчість наших класиків, як скажімо: Т.Шевченка, І. Франка, П.Мирного, Л.Глібова, І.Нечуя-Левицького, В.Стефаника, А.Головка, М.Стельмаха та інших. То мовознавча істинно-художня школа для кожного поета, прозаїка, журналіста.

«Моя поетична стежка – як стверджує Володимир Павлович Матвієнко, – починається з Полісся, а точніше з рідного села Білка. То край, де розлогі ліси, лугові болітця та озера, а в долинах тумани снуються, зволожують усе живе і суще. Край льонів-довгунів і сивого жита, що з правіку чарує своєю прозорістю і загадковістю.

Там, у зелених обіймах Білки моя колиска та пісня звідти і нині вирують струмки моїх думок і слова. Без такої родинної заземленості, на мою думку, не буває та й не може бути людської творчості».

Цілком достеменно, що звідти, з древлянського Полісся гумористичні та сатиричні слова-зерна, слова-крем’яхи, слова-животвори В. Матвієнка. Адже Поліщуки також уміють жартувати, кепкувати, сипати дотепами.

Тож варто додати, що гумор Володимира Павловича з’являвся друком на сторінках добре знаного журналу «Перець», а збірка «Дотепні слова», що вийшла уже другим виданням, говорить сама за себе. У ній зібрано дійсно афористичні висловлювання, жартівливі замальовки, гумористичні вірші-стріли, що стосуються різних аспектів нашого життя, а також сфери професійної діяльності автора.

Уважний читач, справжній шанувальник українського слова, знайде у вище згаданій збірці переконливу і коротку, як спалах блискавки, відповідь на багато життєвих питань, що хвилюють його. Наведу бодай кілька з них: «Злодій у політиці – страшне лихо», «У нас напекли таких законів, що вся Україна чхає», «Культурі стільки ж років, як і безкультур’ю», «У нашому суспільстві хижаків більше, ніж в Африці», «Коли в голові порожньо тягне язиком помолоти», «У дурня немає сумніву щодо власного розуму»...

Певен, що такі дотепи потрібно читати і перечитувати. Недаремно ж відповідальне журі нагородило Володимира Матвієнка дипломами VI та VIІ Міжнародних конкурсів (2003 – 2004 рр.) виконавців гумору і сатири ім. А.Сови за розвиток і творчий доробок в Українському сучасному гуморі та сатирі.
Я ж хочу повернутись до книги В. Матвієнка «На рідних роздолах» (Український письменник, 1999 рік), зокрема, до вірша «Яничарство». Він дуже показовий і на часі для нинішньої суспільної ситуації. Адже слово «яничарство» близьке і змістом, і значенням своїм до такого словесного ряду, як запроданство, зрада, підступність, підлота, фарисейство, облуда тощо. Здається, що сьогодні ми живемо у такому оточенні. Скільки ж бо за останні роки ми наслухались обіцянок та пустопорожньої похвальби економічного зростання. Певна річ, це щоденне фарисейство та облудність ми слухаємо і досі, причому на всіх чиновницьких рівнях, від найвищих, президентських – до районних і навіть сільських. Бачимо і розуміємо, що то звичайне безглуздя, як раніше говорилось, окозамилювання та й годі. Отже, руйнація нашої економіки триває, одна біда лишень: яничарство чисельно зростає, а винуватців ніби й нема, ніхто ні за що не відповідає. Відтак спотворена система породжує на себе подібну, дискредитуючи найкращі людські наміри. А тим часом чиновництво нахабніє і заявляє щораз протилежне, позичаючи у сірка очі, обіцяє знову і знову.
Яничарство з’явилось на нашій грішній землі понад тисячоліття тому, ще з появою Вельзевула. Відтоді і сіється, множиться всюдисущим запопадливим чортополохом, не обминаючи ні праведників, ні грішників.

Тож часто нуртує невідступна думка, що публіцистичний твір Володимира Павловича Матвієнка – то вірш-застереження кожного з нас від біди, від підлості, що завтра знову зрадять нас підступні яничари. Уміння фарисействувати і зраджувати їм не позичати, що вже неодноразово траплялось на віку. А тому до болю переконливо, мужньо застерігає кожен рядок цього афористичного, сказати б, ударного вірша:

Мене питають, навіть часто:
Що найстрашніше для країни?
Відповідаю: – Яничарство,
Що десь приховане в людини.
Та яничари – то не людство,
А зрада,

підлість і падлюцтво.
І найстрашніше для держави
Його підступне, люте жало,
Яке, на жаль, повсюди нині
Стрічаєш в рідній Україні.

Відтак залишається одне – на повен голос вигукнути чи звернутись: «Люди, будьте пильні! Пам’ятайте, що яничарство – то диявольська сила, бережіть від її підступності, запроданства самих себе, і рідний край Україну. Ми не маємо права розлучатись з отим правічним і сущим: «Борітеся – поборете!» Отже, вимріяне, виплекане і зболене Шевченкове – то наше всечасне і непроминуще».

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ, поет,
лауреат премії імені Лесі Українки

Свято гумору та пісні

З 4 по 9 вересня 2006 року за підтримки Партії національно-економічного розвитку України в славній столиці гумору Одесі, в приміщенні Одеської обласної філармонії проходив IX Всеукраїнський конкурс виконавців гумору і сатири імені Андрія Сови, славетного українського письменника. Кожного року конкурс збирає велику кількість друзів-гумористів. Так і нині в ньому взяли участь понад 300 пересмішників з усіх куточків України. Своє вміння розвеселити презентували як юні (найменшому Яші Сидорову щойно виповнилось сім років), так і зрілі гумористи (найстаршому учаснику Мусію Мартовому вже 81 рік).

Конкурсанти смішили одеситів і гостей міста творами Павла Глазового, Степана Олійника, Володимира Пушкаря, Богдана Бастюка і багатьох інших. Прем’єрою цьогорічного конкурсу стала презентація книги «Дотепні слова» заслуженого діяча мистецтв України, всесвітньо відомого банкіра, Голови Правління Промінвестбанку Володимира Матвієнка. Її представили лауреати конкурсу Іван Головатюк та Володимир Богдан – студенти Тернопільського педагогічного університету. Ця книга стала бажаним подарунком для кожного лауреата конкурсу. Звичайно, свято не обійшлося і без веселої пісні! У концерті прозвучали нові пісні на вірші поета-пісняра Володимира Матвієнка.

Детальніше про конкурс читайте у наступному випуску «Обрію».