Літочислення доріг

Звичайно ж, важко перелічити всі підприємства та вищі навчальні заклади, де побувала делегація Промінвестбанку та Партії національно-економічного розвитку України, а тим паче назвати поіменно керівників, справжніх підприємців і промисловців, котрі заслуговують на добре слово і людську шану. Вийде задовгий і досить об’ємний список лише назв та імен відкритих та закритих товариств, заводів тощо. Адже ми проїхали, по суті, всю Україну – від Луцька, Рівного, Львова, Ужгорода, Тернополя, Хмельницького, Харкова, Полтави, Житомира, Вінниці і до Луганська, Донецька, Запоріжжя, Херсона, Одеси, Сімферополя.



Коротше кажучи, від заходу до сходу, від півночі до півдня – до самісінького Чорного моря. Про деякі регіони та міста я вже писав у попередніх репортажах на сторінках газети «Обрій». Сьогодні ж подаю дещо з дорожніх записів та блокнотів. Отже, це фрагменти і враження, шановний читачу:

Соснові бори на Волині
Мене зустрічали не раз.
Так завжди було в Україні,
З правіку і в нинішній час,
З віддавна – в теперішній час.

Волинський край – в гаях та озерах, земля вербова та калинова, земля живої історії та невмирущих легенд. Хто тільки не чарувався красою нашої співучої Волині, хто не пишався Волинню. Тут мужніло і визрівало живодайне слово дочки Прометея, незламної Лесі Українки. А ще раніше князь Данило Галицький великими зусиллями, крок за кроком об’єднував розрізнену і розорену Волинь.

Воїн Данило витривало і мужньо здобував міста – Берестя, Забужжя (1219 р.), далі Луцьк з Пересопницею (1225 р.), пізніше Чорторийську землю та Белзьке князівство.

То були важкі роки збирання волинських земель, своєї батьківщини, що гнітилась під владою Польщі. Роки звитяги, мужності, непокори.

Нині місто Луцьк – то багатоповерхові будинки. Навпроти готелю «Україна» – ошатний собор. І шість високих ялин при готелі – вічнозелений символ лісової, запахущої Волині.

У своєму виступі Голова Правління Промінвестбанку, Герой України Володимир Матвієнко наголосив: «Мені близьке, наче рідне, місто Луцьк ще й тому, що мою матір звати Луця. Вічна трудівниця – вона прокидалась ще вдосвіта і ми, діти, вставали з нею рано – пораненько. Переймали науку – працювати самотужки, власними руками. Відтоді багато води збігло у нашій поліській річці Уж, але материна школа працювати на землі – то моє найперше селянське загартування».



Там же, у старовинному Луцьку, я познайомився з цікавою людиною, котра працює в Промінвестбанку понад 40 років і 25 з них – керуюча. Працює Віра Севастянівна Шульга у Ковельському відділенні банку. Керуюча з усмішкою заявила: «Скажу чесно, задніх не пасемо».

Відомо, що Ковель – місто залізничників, машинобудівників, аграріїв. Тамтешня філія ПНЕРУ налічує понад тисячу членів. А ВАТ «Ковельсільмаш», де працює 1300 робітників, завдячує саме Промінвестбанку. Ще три роки тому виробництво названого підприємства впало до нуля. Сьогодні ж завдяки кредитам банку воно стрімко набирає обертів. Пізніше мої дороги з Полісся пролягли на Донеччину.

Тож бодай коротко хочу розповісти про ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод», історія якого налічує понад сорок років. Підприємство належить до числа найбільших коксохімічних підприємств Європи. Гігант української хімії і металургії. Сьогодні на цьому потужному заводі працює понад 7,5 тисяч робітників. Підприємство – лауреат Міжнародного конкурсу «Золоті торгові марки – 2003».

Продукція – кокс і хімія з газу. Основа основ для фарб, лінолеуму тощо.

У складі заводу – своя збагачувальна фабрика, що працює на своєму коксовому газі, а також своя електроцентраль. Та ще 33 кілометри заводських транспортувальних стрічок. На жаль, вугілля доводиться возити з Росії і причому з віддалених регіонів, оскільки у нашому вугіллі надто багато сірки. До речі, ми співпрацюємо з багатьма зарубіжними країнами, зокрема зі Швецією, Данією, Францією тощо.



І насамкінець хочу згадати про виступ Героя України Володимира Павловича Матвієнка у конференц-залі коксохімічного заводу. Ось уривок з його виступу: «Для нашого ближчого знайомства назву кілька цифр. Насамперед, за роки незалежності Промінвестбанк і ПНЕРУ вклали у промисловість України понад 50 млрд. дол. США. І все ж варто наголосити, що нині в Україні нам конче потрібно мати власну стратегію вітчизняного виробництва. Ви, промисловці і підприємці, як ніхто інший, знаєте, що Україна має неабиякі запаси вугілля, газу, уранових руд тощо.

А крім того, нам потрібна не так звана багатовекторність, а власне багатогалузеве, всебічне виробництво і найновіші світові технології. Адже у нас достатній науковий потенціал. На превеликий жаль, маємо систему, яка і не ринкова, і не державна. Отже, тільки покладання на власні сили, власні ресурси, власний розум здатне порятувати державу. І я вірю, що ідеологія Промінвестбанку і Партії національно-економічного розвитку України невдовзі стане всенародною. Адже у неї повірило багато прихильників».

Тож будемо сподіватись на взаємне порозуміння, на спільні програмні, воістину державницькі засади.

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ,
поет, лауреат премії імені Лесі Українки
Фото Віталія ПРИХОДЬКА