Безпека України

З часу становлення незалежності України в нашому вжитку все частіше і все більше людей в своїх розмовах використовують слово «безпека». Воно означає стан, коли кому-, чому-небудь ніщо не загрожує.1 Актуальність цього слова має для українців виключно велике значення, оскільки вийшовши з СРСР, Україна взяла безпеку держави в свої руки. Від стану безпеки залежить не тільки доля держави, але й життя народу. Газовий конфлікт з Росією, який досяг апогею 1 січня 2006 року, красномовний приклад того, що таке безпека держави. Безпечність українських урядовців протягом 14 років поставили країну в залежність від інших держав в такому важливому питанні як енергозабезпечення.

Ігнорування енергозберігаючих технологій зумовили нераціональне використання енергоресурсів, рівень споживання яких на одиницю виробленої продукції в декілька разів вище, ніж у будь-якій європейській країні. А якщо зважити на наші кліматичні умови, то потреба України в енергоресурсах занадто велика. Не зважаючи на це, українська влада експортує у Західну Європу електроенергію та інші енергоресурси, знекровлюючи свою економіку. Якщо до цього додати стан грабіжництва та хабарництва чиновників, то стає зрозумілим відсутність ефективних ринкових перетворень, скудність державного бюджету та зубожіння населення. Систематичне викорінення зі сфери управління фахівців створило такі корумповані клани, які зуміли приватизувати владу та діяти на свій розсуд. У більшості таких керівників держаних структур немає ні честі, ні совісті. Накопичення в зарубіжних банках грабованих грошей створило філософію наживи для корупціонерів та філософію приниження для решти населення.

Не будучи патріотично налаштованими, владні чиновники незалежної України виявились нездатними аналізувати фактори безпеки держави та проводити незалежну національно-економічну політику. Зарубіжні експерти чітко визначили можливість становлення міцної індустріальної України, яка могла б стати сильним конкурентом для багатьох країн західного світу. Тому для неї готувались рецепти західної кухні, які передбачали завідомо хибні поради щодо проведення грошової політики, запровадження вільних цін, послаблення експортного потенціалу, а то і втрати традиційних ринків збуту української продукції, нав'язування іноземних кредитів з політичним забарвленням, запровадження жорсткої соціальної політики, що призвело до відтоку за межі України вчених та інших інтелектуальних та трудових ресурсів, ввезення в Україну технічно застарілих та екологічно небезпечних виробництв під гаслом допомоги, застосування до українських експортерів всіляких засобів як економічного, так і адміністративного тиску у вигляді судів та арешту наших транспортних засобів.

До складових безпеки України слід віднести: економічну, політичну, екологічну та воєнну.

Економічна безпека залежить від багатьох факторів: стану економіки, чіткої орієнтації у виборі ринку збуту товарів, підтримки вітчизняних товаровиробників, власної грошово-кредитної політики, соціального забезпечення населення, розвитку науки та культури, екологічної безпеки.

Стан економіки України не відповідає вимогам безпеки. Процес відтворення основних фондів вкрай повільний. Більшість підприємств мають ступінь як фізичного, так і морального зносу. Звідси випливає, що наші підприємства при входженні в Світову Організацію Торгівлі (СОТ) неконкурентноздатні. До 2006 року країна отримувала майже половину валютної виручки від експорту продукції металургії та хімічної промисловості. Проте запровадження Росією непомірно високих для країни цін на газ зробить ці галузі збитковими, а отже і їх продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку. Чи можливо було передбачити такі наслідки? Так. Протягом багатьох років нічого не зроблено щодо створення вільного ринку товарів трьох країн: Росії, України, Білорусії. Замість цього велись балачки, спочатку про СНД (союз незалежних держав), а потім ЄЕП (єдиний економічний простір), які нічим позитивним не закінчились. Справа в тому, що ці нові міжнародні структури поміж рядків говорили про спробу повернення до створення нового Радянського Союзу. В цих документах «торчать» імперські уші.

Проте навіть без цього можна було розвивати торгово-економічні відносини при високій культурі дипломатії. На жаль, цього не відбулося. І Україна 1 січня 2006 року отримала за одну добу від Росії мінус 120 млн. куб.м газу. Це дивовижне явище, на це могла піти тільки Росія, бо в новорічну ніч навіть «гарячі» війни припинялись. Чи подумав російський уряд про два братні народи, гартуючи свій характер в «суровую зимнюю пору», або про тих 22 відсотки росіян, які проживають в Україні. Чи може їх зігріватиме «русский дух».

Український Уряд нічого не робив для розвідки нафти та газу в Чорному морі, в інших місцях України, де наживаються зарубіжні інвестори. Чи немає у наших вугільних шахтах метану, який був би значним резервом. До речі, в США 40 відсотків газу у балансі газу складає газ метан з вугільних шахт.

Закинуто будівництво нових вугільних шахт, торфорозробок.

Маючи великі запаси урану, Україна до цих пір не може збудувати завод по виготовленню твелів. Знову таки купуємо у Росії.

Не використовується енергія вітру, сонячна енергія та інші резерви, які є в рослинному світі.

Урядовці до цього часу не визначили основні ринки збуту товарів. Будучи енергетично залежними від Росії, треба твердо визначитись щодо стратегії розвитку торгівлі з ближньою сусідкою, кооперації, розвитку комунікацій, науково-технічного співробітництва, підвищення ролі культурних зв'язків, спрощення порядку пересування робочої сили, руху капіталу, простого населення.

Ніхто не зніме корони з урядовців, які будуть добре знати російську мову.

Вхід в СОТ теж має право на існування, але знову таки на таких стратегічних напрямках, які можуть бути доповненням до основного економічного партнера.

В Україні багато продукції високого науково-технічного рівня, тому розвиток економічних відносин з іншими країнами об'єктивно обумовлений.

Розширення українського експорту можливе за умови державної підтримки вітчизняних товаровиробників, замість лобіювання інтересів імпортерів. Хіба допустимо створювати умови для експорту в Україну цукру, продукції тваринництва, коли вітчизняні товаровиробники із-за цього не можуть продати свою продукцію. В 2005 році Уряд аналогічно поступив із зерном, виробництво якого виявилось збитковим по причині підвищення цін на пальне, сільгосптехніку, мінеральні добрива. Про безпеку країни у сфері продовольчого забезпечення наші урядовці турбуються мало. Відсутність дотування сільськогосподарських продуктів часто-густо пояснюють відсутністю грошей у держави. Така позиція хибна. Справа в тому, що гроші є, але немає тої грошової політики, яка б мобілізувала власні кошти в державі. Замість цього весь час ідуть політичні розмови про залучення коштів іноземців – Світового та Європейського банків реконструкції і розвитку.

Грошово-кредитна політика України обмежена формальним регулюванням емісійного процесу, буцімто для недопущення інфляційних процесів. Через Національний банк ще ніколи не вдавалося зупинити інфляцію. За неї в державі ніхто не відповів. Нерозвинутість економіки, енергетична залежність, тіньова економіка – ось причини інфляційних процесів. В той же час класичні монетарні методи стримують інноваційний розвиток. Це було в попередні роки, від цього не звільнились і тепер.

Надмірні резерви Національного банку щорічно звужують інноваційне кредитування до 10 мільярдів доларів США. Доведення нормативів НБУ до середньоєвропейських виключить значні зарубіжні запозичення та життя в борг. Станом на 31 жовтня 2005 року зовнішній державний борг становив 8 мільярдів 890 мільйонів доларів США, а внутрішній борг – 4 мільярди 360 млн. дол.США. Тому ідеологія ПНЕРУ спрямована на розвиток «власними силами» і вона, як найбільш актуальна в умовах економічної агресії на газовому ринку.

Є і інші напрямки вмілого використання власних фінансових ресурсів. Таким чином, необхідні нові підходи, нові сили в Парламенті в зв'язку з підвищенням його ролі в управлінні економікою.

Соціальний стан населення, як один із факторів безпеки держави, не відповідає ні матеріальним ні духовним потребам населення. Жалюгідні заробітна плата, пенсії, стипендії є причиною того, що внутрішній інвестор – населення не відіграє суттєвої ролі в інвестуванні економіки, тоді як в європейських країнах він має велике значення.

Українська наука не стала рушійною силою відтворення виробництва на новій технологічній основі, зростання новітньої промислової та побутової продукції.

Особливу роль відіграє екологічна безпека. Вона зараз в такому стані, що людина не має впевненості у завтрашньому дні. Чорнобильська катастрофа по своїм масштабам та наслідкам не має аналогів у світі. Постраждали мільйони людей, виведені із сівообороту величезні сільськогосподарські площі землі, ліс, забруднена вода, повітря. Сотні років Україна носитиме тягар цього лиха, відволікаючи фінансові ресурси. У 2006 році 20 років зі дня вибуху на станції. Проте надійного сховища радіаційного матеріалу не створено. Небезпека для людей зростає. Безтурботно веде себе центральна та місцева влада щодо Київського моря. Як атомна бомба вона висить над всім лівобережжям України.

На шляхах, які не відповідають елементарним технічним вимогам, люди гинуть як на війні. Ганебним явищем є епідемія туберкульозу та інших інфекційних хвороб. Це все питання безпеки. Без їх вирішення життя українців під загрозою, якщо не врахувати на те, що якісь «буйні» голови захочуть застосувати до України військову силу. Російські «намеки» щодо перегляду кордонів свідчать, що над нами нависає агресія.

Ось чому держава, новий Уряд повинні поставити ці питання на високий політичний рівень та планомірно розв'язувати.

В цьому контексті слід виважено підійти до розв'язання питання інтеграції з НАТО. Відомо, що традиційно наш народ не сприймає НАТО. Це не подобається і Росії. Тому можливо, що наша активізація відносин з НАТО це теж причина розпочатої економічної агресії з боку Росії. Якщо відверто, то газова «дубинка», яку застосувала Росія до України та загроза територіального поділу України може бути прискорювачем інтеграції України з НАТО. На самому ділі, не може Україна чекати, коли економічна війна перетвориться у загарбницьку, а по суті третю світову війну на території України. Всі зарубіжні гравці в цьому процесі можуть використать Україну як буферну державу для реалізації своїх геополітичних цілей. Але від цього ніхто не виграє: і ті, що поруч з нами і ті, хто далеко від нас.

Вихід із цього становища один – сісти за стіл переговорів керівників України та Росії; вибрати новий парламент із нових людей, незаангажованих людей, не обтяжених заводами та фабриками, не допускаючи в парламент явних злодіїв, хабарників та тих, кому інтереси України другорядні.

Треба, щоб Верховна Рада перестала бути політичним сховищем для нечесних людей. Слід відмінити недоторканність депутатів всіх рівнів, чим зробимо крок до захисту незалежності нашої неньки – України.

Розв'язання всіх назрівших проблем можливе через підвищення ролі правового захисту інтересів України.

У кореспондентських відносинах з зарубіжними банками відсутня правова основа – договори. За таких умов будь-яка країна може заблокувати рахунки українських банків, через які здійснюються розрахунки за експортно-імпортними операціями, і не понесе матеріальної відповідальності. Звернення до українських державних структур залишається поза увагою. Наслідки такої байдужості можуть бути в одному ряду з газовими проблемами.

Розв'язання зазначених проблем – запорука безпеки України в ім'я українського народу, в ім'я незалежності держави.

Павло МАТВІЄНКО,
Голова Партії
національно-економічного розвитку України,
народний депутат України,
кандидат економічних наук

1 Новий словник української мови, том 1. Київ, видавництво «Аконіт», 1998, с. 115.