Я хочу, щоб Україна була вільною та багатою

Я хочу, щоб Україна була вільною та багатою
Новим шляхом Київ – Одеса вирушили ми в чергову поїздку по регіонах у складі агітаційної бригади Партії національно-економічного розвитку України. Торік, під час будівництва траси міжнародного значення, тут проводились грандіозні роботи із залученням величезної кількості людей та техніки. В результаті вийшла пряма, широка дорога, мабуть, чи не найкраща в нашій державі. І хоча досі вона остаточно ще не введена в експлуатацію, але їхати по ній справжнє задоволення. До того ж, відчуваєш і певну особисту причетність до цього мега-проекту – значну частину фінансування будівництва здійснював Промінвестбанк, який надав кількасот мільйонів гривень.



Мета нашої поїздки була традиційною – дати мешканцям південних регіонів, Одещини та Миколаївщини, більше інформації про Партію національно-економічного розвитку України. Досвід минулих виїздів свідчив, що це далеко не так просто. Щодня доводиться зустрічатися з сотнями людей, розмовляти з кожним, переконувати, інколи навіть сперечатися. Трапляються зовсім байдужі, але багато людей позитивно сприймають нову для них інформацію, цікавляться, запитують. Легко знайти порозуміння саме тоді, коли виникає діалог. Погляди ПНЕРУ та діяльність Промінвестбанку зрозумілі кожному, треба лише донести їх до людини. Типовий приклад: у місті Котовську підійшов парубок, сказав, що не хоче нічого читати, мовляв, краще розкажіть, хто ви і навіщо приїхали в місто. Пояснили, що основним завданням у державі ПНЕРУ вважає розвиток національно-орієнтованої економіки. Промінвестбанк працює чесно та прозоро, обсяг податків набагато вищий, ніж в інших фінансових установах. Тож партія і бореться за те, щоб вивести всі гроші з тіні, сконцентрувати фінансові потоки в державі в надійних системних банках, що дозволить контролювати рух коштів та ефективно ними розпоряджатися. Почувши це, парубок замислився: «А дійсно, в нашому місті більшість займається торгівлею, всі гроші – це здебільшого «чорний нал». Людям треба крутитися, щоб прогодувати себе, але загальної користі від цього мало. Нічого не контролюється. Навіть якщо отримуєш зарплату офіційно. Ось я працюю на водоканалі. За один місяць отримав 380 гривень, за інший – 403. І думаю, що це: зарплату підняли, чи за минулий місяць недодали? І годі намагатися щось з’ясувати, ніхто тобі нічого пояснювати не буде. Я вважаю, що цілі у вас правильні, треба прагнути нарешті встановити порядок у державі». Після цього хлопець попросив наші газети та листівки.



У багатьох містах ми заходили до місцевих бібліотек, щоб передати їм хоча б кілька примірників книг Володимира та Павла Матвієнків, залишити свіжий випуск кольорового «Обрію». Нашу газету бібліотекарі добре знають, вона постійно надходить до них по передплаті. Також добре знають та шанують і лідерів ПНЕРУ. Директор Ізмаїльської централізованої бібліотекарської системи для дорослих Антоніна Марчан зустріла нас дуже привітно: «Знаємо, знаємо! Лідер вашої партії – Володимир Матвієнко, видатний фінансист та поет-пісняр. Ще кілька років тому ви надіслали нам його поетичні збірки, а зараз залюбки почитаємо його економічні та філософські праці. Таким політикам ми довіряємо, адже їм не байдужа доля країни». Антоніна Юхимівна навіть запропонувала нам у будь-який час зробити в Ізмаїльській бібліотеці виставку, присвячену Промінвестбанку та Партії національно-економічного розвитку України. Щиро їй вдячні за цю пропозицію.



Таке ж розуміння та подяку за книги й матеріали ми знаходили і в інших бібліотеках. Нам розповіли, що особливу популярність ці праці, та й наша газета, мають у студентів-економістів та політологів.

На жаль, одного разу, коли ми хотіли потрапити до бібліотеки, стався дуже прикрий випадок. У цьому контексті хотілося б спочатку навести думку одного літнього чоловіка, якого ми зустріли в Первомайську:

– У країні раптово стало забагато демократії. Як собака з цепу зривається, так і наш народ. Весь час нас цькували, розстрілювали, тримали в остраху. А тепер раптом все стало можна, і ледве не кожен бовдур може волати на цілу країну все, що йому заманеться, і вчиняти на свій розсуд. Неготові ми виявилися до такої «демократії».



Важко сказати, чи може бути особистої свободи та демократії забагато, але завжди треба дотримуватися найголовнішого принципу цивілізованого суспільства – свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. На жаль, сповідують цей принцип так далеко не всі. В місті Южне ми принесли наші матеріали до Будинку культури Одеського припортового заводу, де знаходиться місцева бібліотека. Вахтер нам повідомила, що бібліотека цього дня не працює, і жодного її співробітника в будівлі немає. Тоді ми попросили залишити наші книги, щоб наступного дня передати їх за призначенням. Реакція була несподіваною:

– А хто ви такі? Ви за Ющенка? Я такого передавати не буду, мене покарають. І не хочу.

Спроби довести, що ПНЕРУ є самостійною партією з власною організаційною структурою, власною ідеологією, власною програмою дій виявилися марними.

– Воно ж на українській мові, а ви кажете, що не за Ющенка! Мені такого не потрібно, ми тут всі руські. Забирайте свою макулатуру!

Книги ми все ж таки залишили. Журнали, де на внутрішній обкладинці розміщене спільне фото Володимира Матвієнка та Віктора Ющенка, довелося забрати. Дуже прикро, що вахтер вирішує, яка саме література потрібна чи не потрібна бібліотеці. Прикро, що, проживши все життя в Україні, люди не хочуть сприймати її державну мову. Прикро, що доводиться принижуватися і терпляче вислуховувати бруд про свою країну, щоб не йти на конфлікт, не загострювати ситуацію. Керівника, який покарає «за Ющенка», нам не назвали. Сумно, якщо він існує насправді. Адже справа не в особі політика, якого підтримують чи ні (це особиста справа кожного), а у таких дуже некоректних методах протидії.



Загалом місто справило на нас прекрасне враження – молоде, просторе, зелене, чисте. Нові будинки, сквери, фонтани, а чудовий Палац спорту, де виступає місцева баскетбольна команда «Хімік», – то взагалі перлина сучасної архітектури. В місті проживає близько 25 тисяч осіб. Дуже багато молоді, молодих мам з дітьми. Середній вік мешканців – лише 29 років. Зараз усі вони дуже занепокоєні ситуацією, що склалася навколо припортового заводу – годувальника міста. Нині дуже серйозно порушується питання щодо його приватизації. Жителі бояться, що підприємство поділять на частини і воно не зможе працювати. Також проблемним питанням є проект будівництва у Южному нафтоперегонного заводу. З одного боку, це сотні, а то й тисячі робочих місць, ефективне та прибуткове виробництво, а відтак, великі надходження до місцевого бюджету. Але з іншого, порт, в якому щороку розвантажуються сотні великих суден, аміачне виробництво припортового заводу аж ніяк не покращують екологію міста, а тут ще переробка нафти. Чи вдасться знайти компромісний варіант?

Южне – дуже специфічне і нетипове місто. Серед тих, де ми проводили агітацію, його можна порівняти лише з Южноукраїнськом Миколаївської області, містом-супутником атомної станції. Решта міст Одещини та Миколаївщини не мають таких потужних підприємств і не можуть розвиватися. Приміром, Котовськ, Балта виглядають далеко не так впорядковано. Відносно краще справи в Іллічівську, Ізмаїлі, Білгороді-Дністровському, адже в містах працюють порти. Але не можна казати, що й там все гаразд. Скрізь можна почути від людей: «Я хочу, щоб Україна була вільною та багатою. Я стільки для цього працював, все своє життя, але поки що цього немає».



У глибинці життя минає, на перший погляд, неспішно і навіть трошки ліниво. Проте за цим зовнішнім спокоєм криється гостра соціально-економічна та демографічна криза. В Новій Одесі на Миколаївщині ми зупинили свою агітаційну машину на базарі, дякуючи дозволу адміністрації міста та підприємства. Де ще можна стільки всього почути від людей, як не тут. Сюди з’їжджаються з багатьох навколишніх сіл, тож у наших розмовах і йшлося, насамперед, про проблеми села.

– Благаю вашу партію, займіться, будь ласка, селом! – закликала нас жінка з донькою-школяркою, яка представилась Зоєю Михайлівною. – Воно вже не на межі загибелі, а за межею. Подивіться на наші поля, вони скрізь засаджені соняшником – найбільш рентабельною сільгоспкультурою. По три-чотири роки поспіль висаджують, але ж за нормами сівозміну можна лише через сім років його знову сіяти! Бездумно виснажують землю, не замислюючись над майбутнім. Подивіться на наші колишні колгоспи-мільйонери, які колись тримали чудову соціальну сферу на селі! Їх розікрали, розрізали на лом, на будматеріали. Знищили господарства, і тепер вже в селі п’ють не тільки чоловіки та жінки, а вже й діти!



Цей крик душі повинні щодня чути наші можновладці, поки ситуація хоч якось не зрушить з місця. На словах селу кожною владою приділяється велика увага, але насправді з року в рік воно занепадає все більше. Лише завдяки твердій патріотичній позиції Голови Правління Промінвестбанку Володимира Матвієнка, селяни цього року змогли отримати від фінансової установи понад півтора мільярда гривень пільгових кредитів за найнижчими процентними ставками. Такі кредити надала переважна більшість філій банку по всій Україні. Не є винятком і відділення у Новій Одесі. Хоча тут працюють лише 6 чоловік, вони виконують значний обсяг роботи з кредитування району. Говорить керуючий відділенням Андрій Радік: «Наша партія має право заявляти про себе на теренах всієї України і в таких невеликих містах, як наше. Чому б нам не залучитися підтримкою місцевих мешканців, якщо лише наше безбалансове відділення надало району за рік 5 мільйонів гривень кредитних вкладень, переважно пільгових позик сільгоспвиробникам? Можливо, комусь ці обсяги здаються не надто великими, але з цього і складається економіка нашої країни».

Разом із заступником голови Миколаївської обласної організації ПНЕРУ Володимиром Семенцем та представниками філій Промінвестбанку в регіонах ми зустрілися з керівництвом органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на Миколаївщині. Скрізь ми знаходили порозуміння та підтримку, незважаючи на те, що багато хто з керівників є членами інших політичних партій. Як зазначив міський голова Первомайська Петро Пшенишнюк, він проводить в місті політику консолідації зусиль та діяльності всіх партій:

– Ми завжди вітаємо, коли нам пропонують програму конкретних дій. Тоді до наступних виборів як на місцях, так і до Верховної Ради, ми прийдемо, маючи розуміння людей. Сподіваюся, що разом з ПНЕРУ ми будемо працювати в одному руслі. Треба захоплювати ініціативу задля здійснення реальних справ.

Коли ми вже закінчували агітаційну кампанію в Первомайську та загалом в цих двох південних регіонах, до нас підійшов чоловік і запитав, вказуючи на листівку з головою ПНЕРУ, народним депутатом Павлом Матвієнком: «А чи має він відношення до Голови Правління Промінвестбанку Володимира Матвієнка?» Почувши, що це його син, чоловік сказав: «Це дуже порядні люди! Я добре пам’ятаю часи гіперінфляції, коли гроші моментально знецінювалися. Тоді я працював у Южноукраїнську, і Промінвестбанк видав нам зарплату чотири рази на місяць, на відміну від інших банків. Ми мали реальну можливість щось купувати за ці гроші. І ще я захоплююсь Володимиром Матвієнком, бо він відразу рішуче виступив проти іноземних запозичень, хоч і накликав на себе гнів тодішніх можновладців, і ніколи не відступався. Подякуйте, будь ласка, йому та всім працівникам Промінвестбанку за їхню роботу на благо держави!»

Клим Щербатий,
фото автора