Нам усім треба об’єднуватися

Невдовзі Україну чекають нові парламентські вибори. Зважаючи на складність президентських перегонів, які країна пережила нещодавно, треба очікувати непростий процес виборів народних депутатів. Тож для того, аби з’ясувати настрої виборців, дізнатися про проблеми регіонів і, звичайно ж, донести до людей власну ідеологію, Партія національно-економічного розвитку України започаткувала виїзди агітаційних бригад в усі куточки нашої держави.



Агітаційна бригада ПНЕРУ побувала у Рівненській, Волинській, Тернопільській та Хмельницькій областях. У цьому мальовничому краю, багатому історичними місцями, живуть гостинні і працьовиті люди.

Вже у першому ж місті – старовинному Дубно – ми отримали дуже приємні емоції від спілкування. Почувши музику, люди почали збиратися на площі, і невдовзі біля нашої агітаційної машини зібралася велика юрба. Дехто вже чув пісні на вірші заслуженого діяча мистецтв України Володимира Матвієнка (вони часто лунають по радіо та час від часу транслюються концерти по телебаченню), декого привабив яскравий мікроавтобус з емблемами та гаслами ПНЕРУ, але, насамперед, люди прагнули отримати наші агітаційні матеріали. Декілька номерів газети «Обрій», кольоровий журнал, присвячений з’їзду партії, звернення ПНЕРУ до народу України, стаття Володимира Матвієнка «Філософія приниження», книга коментарів до Маніфесту ПНЕРУ Павла Матвієнка – матеріалів було достатньо, аби отримати максимально повну інформацію про діяльність партії. І головне, що вони передавалися з рук в руки при безпосередньому спілкуванні.



– Хто ви? Яку політичну силу представляєте? За що боретеся? Навіщо вам парламентська діяльність? – ці питання ставилися найчастіше. Багато хто вже чув про Партію національно-економічного розвитку України, про її лідерів – Голову Правління Промінвестбанку, професора Володимира Матвієнка та народного депутата України Павла Матвієнка, і практично всі, незважаючи на власні політичні уподобання, погоджувалися з гаслом ПНЕРУ – «Національному розвитку – власні сили».

На Західній Україні традиційно підтримку мають «праві», тобто національно налаштовані політичні сили. Але й те, що ПНЕРУ позиціонує себе як центристська партія, добре сприймалося людьми. Так, побачивши в кольоровому випуску «Обрію» фотографію маршала Козацтва Запорізького Дмитра Сагайдака, один чоловік запитав: «То ви й зі «східняками» товаришуєте?» Почувши відповідь, що, звичайно, ПНЕРУ є загальноукраїнською партією, має понад дві тисячі осередків в усіх регіонах, не ділить державу на «схід» і «захід», а навпаки, має прихильників та однодумців скрізь, чоловік посміхнувся: «Це добре! Нам усім треба об’єднуватись. Завтра приведу до вас 120 козаків».



– Чим ви відрізняєтесь від інших партій? – запитували нас. Народ слабко орієнтується в тій масі політичного представництва «кишенькових» партій-одноденок, які виникають «під вибори» або для задоволення чиїхось амбіцій і, звичайно, не довіряє їм. Дізнавшись, що ПНЕРУ створена ще 1995 року і за майже 10 років своєї діяльності стала однією з найбільших за чисельністю партій України, люди змінюють обережність та скептицизм на зацікавленість. А вже дані про внесок фундатора ПНЕРУ – Промінвестбанку – в розвиток економіки, культури, науки, освіти, соціальної сфери держави (44 мільярди доларів США) остаточно переконують у тому, що партія має серйозні аргументи своєї дієвості та державницької позиції. «Дякую вам! Радий, що є у нас люди, які вболівають за державу!» – почули ми в Дубно, коли завершували там агітаційну кампанію.

У районному центрі Рівненщини місті Сарни ми зустрілися з міським головою Леонтієм Ніколайчуком. Леонтій Сергійович є членом партії Християнсько-демократичний союз, і у політиці не новачок. Він розповів, що давно спостерігає за діяльністю ПНЕРУ, час від часу переглядає газету «Обрій». Його кредо – спиратися на власні сили та шукати як в житті, так і в політиці не ворогів, а друзів. Зараз він тісно спілкується з колегами з органів місцевого самоврядування Польщі, вивчає їхній досвід входження в Євросоюз.



– Не знаю, хто як гадає, а моє бачення – Україна має бути в Євросоюзі, – говорить Леонтій Ніколайчук. – Той хто працює, віддається роботі, а не думає тільки про себе, для нього це краще. Для всіх буде краще. Але без створення інфраструктури – артерій економіки – ніхто нас не прийме в Європу. Поки що нас Європа не чекає передусім через нашу свідомість. Поки ми не змінимо своє бачення, що нам повинен хтось щось дати, нам буде дуже важко. Так у нас немає бюджету розвитку міста. Держава не дає нам жодної копійки грошей. Але ми взяли на себе завдання щось зробити, і ми помаленьку добуваємо їх, дбаємо про місто.

Міський голова Сарн вважає, що нам є ще багато чому вчитися у європейських сусідів. Спілкуючись з поляками, він обговорює не тільки такі фахові питання, як формування бюджету, відносини в громаді, але й проблеми культури, ідеології, духовності. Чи не найбільше його вражає те, що вони приїжджають до України, аби навести лад на кладовищах своїх загиблих воїнів. Бережуть історію, культуру, пам’ять про своє коріння. А в той час ми навіть у себе не можемо порядок навести!

Покладатися на власні сили – ця установка, в принципі, закладена в природі кожної людини. Хтось через власну лінь, розчарування, безсилля перед жорстким світом ігнорує цю життєво важливу аксіому, але завжди є ті, хто впевнено йде до своєї мети. Згадується один епізод, який стався у місті шахтарів Нововолинську. Коли ми там зупинилися, щоб провести агітаційну роботу, підійшов хлопчик років десяти і запитав, чим він може бути нам корисним. Запропонував допомогти у розповсюдженні і сумлінно роздавав листівки та брошури перехожим, збирав матеріали, що падали на землю, наглядав за машиною. Наостанок попросив пару гривень. Виявилося, що хлопець живе з бабусею, адже батька немає, а мати п’є. «От якби мені гроші! Купив би хліба і молока братам». З одного боку сумно і страшно, але з іншого боку навіть з’являється впевненість у майбутньому цієї маленької, але по-своєму дуже свідомої людинки, яка не знітилася перед обставинами і прагне їх змінити, покладаючись лише на себе. До речі, оцінки з усіх предметів у школі він має не нижче 9 балів.



Цікавими та плідними були зустрічі й розмови з мешканцями древніх міст Острог, Корець, Володимир-Волинський, Ковель. Гасло національного розвитку на основі власних ресурсів спонукало багатьох більше дізнатися про діяльність Партії національно-економічного розвитку України. Люди цілком поділяють таку ідеологію. Практично всі говорили про те, що так далі жити не можна, треба, нарешті, братися за облаштування держави, а не чекати, поки все вирішиться саме собою, адже так ніколи не буде. «Всі шукають чужих інвесторів, а свій потенціал не використовують. Наші люди дуже працьовиті, але затуркані», – доводилось чути не раз.

У сім’ях Західної України зараз багато хто працює за кордоном. Це трапилося не від гарного життя, а від того, що зупинилася промисловість, позакривалися підприємства, місцеві ринки заполонила дешева неякісна контрабанда. Діти Ніни Борисівни з Володимир-Волинського вчаться в Голландії, вона сама не раз бувала в Європі, до неї часто приїжджають іноземці. Гості з-за кордону не розуміють, як могло статися, що Україна опинилася у такій бідності: «Ви ж всю Європу завоювали, у вас стільки ресурсів, такі великі можливості!» Я запитав у цієї жінки, чи будуть її діти повертатися додому чи планують облаштуватися за кордоном. «Ви що, вони одноголосно заявляють: «Я хочу жити в Україні і борюся за те, щоб вона була красива і багата!» – такою була відповідь.



У Ковелі до нас підійшов інженер локомотивного депо Анатолій Андрійович. Продивившись матеріали, він запитав про ставлення партії до питання входження України у Світову Організацію Торгівлі. Він теж говорив про те, що місцеві мешканці бачать, як живуть люди у Польщі, Німеччині, Франції... На його думку, слід обов’язково підняти рівень життя в країні, адже не може бути сильної держави з бідним населенням. Вступ до СОТ, на його переконання, має створити здорову конкуренцію в українській економіці, яка змусить вітчизняні підприємства працювати ефективніше. Треба зміцнювати й банківську систему, щоб українські фінансові установи могли на рівних конкурувати зі світовими банками, впевнений інженер. Проте він вважає, що участь у СОТ та інших міжнародних інституціях не є самоціллю. Сьогодні все обладнання для експлуатації та ремонту локомотивів виробляється в Україні. Хоча за кордоном пропонують кращі умови, навіщо мати зайві клопоти з валютними рахунками, міжнародними угодами, митницею, якщо все необхідне може запропонувати вітчизняна промисловість?

Практично скрізь, де б ми не були, завжди знаходили порозуміння з місцевими мешканцями. Ідеї ПНЕРУ зрозумілі людям і добре ними сприймаються. Проте часто нас запитували: «Навіщо країні стільки політичних сил, адже їх має бути лише дві-три, але потужних і дієвих?» Цілком справедливе зауваження, якби в Україні були такі давні і міцні традиції парламентаризму, як в Європі. Наші люди не можуть поки що впевнено та одностайно відповісти, навколо яких сил слід згуртуватися. У кожного власні уподобання, багато хто ще остаточно не визначився, кому можна довірити законотворчу діяльність. Але будь-який політик, яку б ідеологію він не сповідував, має керуватися, насамперед, загальнолюдськими цінностями. Тож в цьому контексті згадується випадок, коли під час агітаційної програми в Тернополі на запитання «Кого б ви хотіли бачити в парламенті?» один літній чоловік відповів: «Того, хто буде порядним. Хто виконує 10 Заповідей Божих. Якщо Бог вже послав нам таку долю, ми вистоїмо! Треба лише бути мужніми. Я за те, щоб Україна була українською».

В обіймах українського Поділля

Партія національно-економічного розвитку України завжди звертала найбільшу увагу на проблеми вітчизняного виробництва та й сьогодні вважає, що кредитна політика повинна бути зорієнтована на виробничу сферу. Основоположними принципами ПНЕРУ є найвагоміші рядки її Маніфесту: «Власним розумом. Власними руками. Власним народом ми перетворимо Україну в економічно розвинуту державу».

Для популяризації ідей ПНЕРУ серед населення агітбригада Партії національно-економічного розвитку України вирушила на Хмельниччину – унікальну перлину українського Поділля, про що свідчать природні, мистецькі і духовні багатства цього неповторного краю. Скажімо, лише за кількістю історичних місць і пам’яток в Україні Поділля посідає одне з чільних місць після Києва та Криму.



Отже, агітаційна група побувала в містах Хмельницький, Городок, Дунаївці, Кам’янець-Подільський, Шепетівка, Славута, Нетішин. Мешканці Поділля мали можливість детальніше ознайомитись із Маніфестом Партії, зверненням ПНЕРУ до населення України, Коментарем до Маніфесту партії «Національному розвитку – власні сили», цікавими публікаціями в газеті «Обрій». Окрім партійних матеріалів, подоляни також могли ознайомитися з творчим доробком лідера ПНЕРУ, Голови Правління Промінвестбанку Володимира Матвієнка, зокрема з його лірико-патріотичними піснями та поетичними збірками «Люблю я свою Україну», «На рідних роздолах», а також з книгою пісень «Пісне моя зоряна».

Чимало людей підходили до нас: дехто цікавився тим, що саме робить і сповідує партія, декого приваблювали ліричні пісні, що лунали з динаміків та майже всі дякували за цікаві, змістовні зустрічі.



Представників ПНЕРУ скрізь чекав доброзичливий прийом подолян. Та на цьому тлі дещо дивними і по-людськи не зрозумілими виявилися дії голови Дунаєвецької райдержадміністрації Наталії Рохової, яка попросила прибрати агітмашину з площі, поки вона не застосувала силу. Проте подібний випадок скоріше є винятком. Варто нагадати, що більше половини сільгоспкредитів, наданих банками Дунаєвецькому району, – це кредити Промінвестбанку.

Хмельницький і Кам’янець-Подільський розділяє близько ста кілометрів. Ми проїжджаємо відрізок дороги, що в’ється, немов серпантин. Мешканці прозвали його «тещиним язиком». Взагалі Кам’янець дуже красиве місто, зокрема стара його частина: Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник, каньйон, католицький кафедральний собор, стара фортеця тощо. І нині на свята тут проводять лицарські бої та змагання з повітроплавання. А найзавзятіші відчайдухи приїздять сюди з усього світу, аби отримати порцію адреналіну, стрибнувши на резинці з 54-метрового мосту в каньйон. Цей вид екстриму має назву банджі-джампінг.



У Кам’янець-Подільському до нас підійшла викладач місцевого педагогічного університету професор Майя Печенюк. Вона розповіла, що з творчістю Володимира Матвієнка і композитора Євгена Пухлянка знайома понад три роки. Студенти університету також співають пісні митців. Згодом дізналася про діяльність Промінвестбанку і Партії національно-економічного розвитку України. Переконатися в надійності та порядності цих структур Майя Антонівна ще раз змогла, коли зі своїми студентами збиралася до Італії на конкурс вокалістів. Як завжди, на допомогу прийшов Промінвестбанк, профінансувавши поїздку. Нині Майя Антонівна вкладник банку і член партії. Її колега, викладач класу фортепіано Тетяна Карпенко, яка прийшла з нею послухати нас, одразу ж написала заяву про вступ до ПНЕРУ.

Тут варто бодай кілька слів сказати про Кам’янець-Подільське училище культури. Починаючи з 60-х років минулого століття, в цьому навчальному закладі підготовлено понад 8 тисяч культурно-освітніх працівників, серед яких кілька заслужених працівників культури України і досить відомі на Хмельниччині громадські діячі, педагоги, композитори.



Цікава і змістовна розмова на активістів ПНЕРУ чекала і в Шепетівській райдержадміністрації. Її голова Володимир Кутя подякував за відчутну підтримку Промінвестбанку, зокрема в напрямку аграрного сектора. Адже не секрет, що Промінвестбанк єдиний серед банків кредитує сільське господарство за найменшою відсотковою ставкою. Тож такі добрі справи якнайкраще говорять про наміри партії, а тому вона заслуговує на підтримку людей.

З Шепетівкою пов’язане ім’я добре відомого письменника Миколи Островського, автора роману «Як гартувалася сталь». У травні 1994 року на базі Шепетівського музею імені М. Островського створено обласний молодіжний культурно-просвітницький центр. Щоправда, статус музею все-таки зберігся. Адже місцеві жителі в один голос стверджували, що музей неодмінно має бути, діяти і допомагати нам виховувати нові покоління громадян – справжніх патріотів нашої суверенної України.

Клим ЩЕРБАТИЙ,
Ярослав СИНГАЇВСЬКИЙ
Фото Євгена ПУХЛЯНКА
та Клима ЩЕРБАТОГО
Щиро дякуємо працівникам Промінвестбанку та керівникам місцевих
організацій та осередків ПНЕРУ за сприяння в проведенні агітаційних заходів.

Зустріч з прем'єр-міністром

27 – 28 липня відбулися зустрічі Голови Правління Промінвестбанку, професора Володимира Матвієнка з прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко. Обговорювалися питання покращення управління грошовими потоками пріоритетних народногосподарських комплексів.

Вирішено питання участі Промінвестбанку в закупівлі зерна врожаю 2005 року. 29 липня прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Питання проведення закупівлі у сільськогосподарських товаровиробників зерна врожаю 2005 року та його експорту», згідно з якою Промінвестбанк визначено уповноваженим банком з кредитування закупівлі зерна ДАК «Хліб України» за цінами, погодженими з сільськогосподарськими товаровиробниками. ДАК «Хліб України» дозволено передавати в заставу банкам наявне на елеваторах зерно та майно, що належить Компанії, за винятком того, яке не може бути предметом застави відповідно до законодавства.

Це дасть можливість Україні здійснювати експорт зерна на світові ринки та забезпечити викуп зерна безпосередньо у виробників за цінами, близькими до світових.

З початку 2005 року Промінвестбанк надав селу 1 млрд. 500 млн. грн. кредитів, що наближається до 40 відсотків коштів, наданих усією банківською системою України.

Під час зустрічей порушувалися актуальні політичні питання. Обговорювалися також питання щодо кредитної підтримки шахтарів, енергетиків.