Щороку в Україні реєструється десятки тисяч шлюбів. Певно, не менше пар живуть разом, не реєструючи свій шлюб. Звісно, коли двоє закоханих вирішують поєднати свої долі, вони переконані, що їхнє кохання буде вічним, щастя – безхмарним, і шлюб – ідеальним. Ніхто в ці хвилюючі хвилини не думає про те, що, можливо, через кілька років вони розлучатимуться (а в Україні нині розлучається майже кожна друга пара), що доведеться ділити майно, вирішувати проблеми утримання дітей та безліч інших питань, які виникають, коли у сім’ю приходять негаразди та нерозуміння.
Новий Сімейний кодекс прийнято уже понад два роки тому, і лише нещодавно він набув чинності – одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України 1 січня 2004 року. Що нового приготував він для тих, хто поєднує себе у шлюбі? Які права гарантуються дітям та членам подружжя? Як вирішуватимуться суперечності, які виникають, коли сімейний корабель розбивається? Розглянемо деякі з цих питань.Перш ніж одружитись, треба роздивитись
Дійсно так. Перш ніж подати заяву до відділу реєстрації ви, як наречений чи наречена, маєте право мати повну інформацію про свого обранця – стан здоров’я, наявність дітей, судимості тощо. Приховування тяжкої хвороби, небезпечної для подружжя та їхніх дітей, може бути достатньою підставою для визнання шлюбу недійсним.
Якщо ви вже подали заяву (з цього моменту ви вважаєтеся зарученими) і лише потім дізнаєтеся про такі істотні факти з життя коханого, то ви маєте повне право розірвати заручини і не відшкодувати затрати, пов’язані з приготуванням до весілля, другій стороні. Якщо ви передумаєте просто так, компенсувати витрати доведеться. Так само за вимогою дарувальника має бути повернений подарунок, зроблений з нагоди весілля.
Як себе не обділити…
Певно, всіх, а особливо батьків молодят, найбільше хвилює майнове питання. Звичайно, уникнути будь-яких недоречностей під час шлюбу та після його розірвання може допомогти шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, особисті відносини подружжя, а також відносини між ними та дітьми. Крім того, цим договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Але! Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За цим договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Якщо ж ви виходили заміж чи одружувалися без укладання договорів, щоб, так би мовити, не порушувати урочистості миті прагматичністю життя, то (якщо врахувати статистику розлучень), можливо, перед вами скоро постане запитання – як ділити майно?
Кодекс визначає, що особистою приватною власністю чоловіка чи дружини, яка не підлягає поділу при розлученні, є майно, набуте ними до шлюбу (або під час шлюбу, але на підставі договору дарування, в порядку спадкування чи за кошти, які належали їй/йому особисто), а також речі індивідуального користування, коштовності (навіть якщо вони були придбані за спільні кошти подружжя), премії, нагороди, отримані за особисті заслуги, гроші, отримані як відшкодування за втрату речей чи моральної шкоди, страхові суми. Крім того, суд може визнати особистою приватною власністю майно, набуте за час окремого проживання чоловіка й дружини через фактичне припинення шлюбних відносин. Якщо у придбання майна, крім спільних коштів, було вкладено і кошти, які належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю.
Все ж інше майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові як спільна сумісна власність, незалежно від того, що один із них із поважної причини (наприклад, навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) не мав самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, придбана за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя – це і заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або на його особистий рахунок, і речі для професійних занять (оргтехніка, музичні інструменти, лікарське обладнання, швейне тощо). Найчастіше дружина та чоловік мають рівні права та розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою. Хоча все це можна у будь-який момент формалізувати – укласти договір, у якому буде визначено все, пов’язане з володінням, користуванням та розпоряджанням майном. Для того щоб укласти договір, який виходить за рамки побутового, згода другого члена подружжя має бути письмовою або й нотаріально засвідченою (залежно від важливості питання).
Цікаво, що для того, аби поділити майно, зовсім необов’язково розлучатися – це можна зробити і в шлюбі за взаємною згодою чоловіка та дружини, які мають укласти договір та посвідчити його у нотаріуса. Звісно, якщо інше не передбачено шлюбним договором чи іншими домовленостями між ними, то частки чоловіка та дружини є рівними. Щоправда, якщо справа дійде до суду, то він може врахувати істотні обставини, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. Крім того, частка майна може бути збільшена для того, із ким проживають діти, якщо розмір аліментів недостатній для забезпечення повноцінного розвитку чи лікування дитини.
Проте найголовнішим нововведенням наших законодавців є, зокрема, стаття 74:
«1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
2. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу».
Отже, по суті, це урівнює права подружжя, яке офіційно зареєструвало шлюб, і тих, які живуть «за згодою». Щоправда, аби потім скористатися своїми правами, ображеному членові подружжя громадського шлюбу доведеться шукати свідків, які підтвердять, що вони проживали разом і вели спільне господарство. Хоча, якщо в цьому шлюбі народилися діти, довго доводити не випадає. До речі, про дітей…
Чим би дорослі не тішились, аби діти не плакали
Перш за все, наголосимо – діти, народжені в законному шлюбі, громадянському, навіть у шлюбі, який згодом визнано недійсним, у правах рівні. Усі вони мають право на турботу батьків – обох батьків, які незалежно від зареєстрованості шлюбу однаково відповідальні за долю дитини. Процитуємо:
«Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини.
1. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини».
Так само і повнолітні діти мають турбуватися про стареньких батьків, які вже не можуть забезпечувати себе.
Оженився і в біду ввалився
Обов’язки та права – це словосполучення настільки формальне, що спершу не знаєш, як його приладнати до такої тонкої сфери, як людські взаємини. Але Кодекс із цим проблем не має. Приміром, у ньому чорним по білому (стаття 51, 52) написано – дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок і уподобань, на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. Мило і дещо наївно виглядає повага до звичок і уподобань. Цікаво, як може скористатися цим правом чоловік, якому не подобається виносити відро зі сміттям, чи дружина, якій остогидло щодня порпатися на кухні та прати брудні чоловікові шкарпетки? Тут покликана примусити робити те, що, можливо, не подобається, стаття 55, в якій наголошується на обов’язках подружжя турбуватися про сім’ю, а саме про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги (хоча сумнівно, що до цього можна зобов’язати навіть законом; уявіть собі, що вас зобов’язують любити та поважати). Звичайно, ж згідно з кодексом, чоловік та дружина мають утверджувати в сім’ї повагу до матері та батька. Крім того, вони відповідальні одне перед одним та перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній (у чому виявляється ця відповідальність, закон не зазначає).
Звісно, дружина та чоловік зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї, про утримання один одного. І зараз про це поговоримо трохи детальніше.
Щодо утримання одне одним тих, хто перебуває у шлюбі, начебто не виникає запитань. Хоча й варто наголосити на праві дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини (стаття 84). Відтепер кожна вагітна жінка та жінка, із якою проживає дитина (до трьох років, а якщо дитина має вади розвитку – до шести років), має право вимагати від чоловіка аліменти на утримання, які виплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. Причому незалежно від її матеріального становища, від того, чи працює вона, і навіть незалежно від того, чи розірвано шлюб.
Революційною стала у кодексі стаття 91:
«1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім’єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.
2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини...» Відтепер практично не має значення зареєстрували ви шлюб чи ні – права та обов’язки ті ж самі.
Для тих, хто розлучається, важливою буде стаття 76 «Право на утримання після розірвання шлюбу», яка передбачає, що розлучення не припиняє права особи на утримання, яке виникло в неї під час шлюбу. Після розлучення особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. (Але якщо рік і минув, проте інвалідність, що виникла, пов’язана з протиправною поведінкою колишніх чоловіка чи дружини під час шлюбу, то допомога передбачається.)
Пункт 3 цієї статті зазначає: «Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років».
У тому разі, коли вийшовши заміж (чи одружившись), ви одразу занурились у виховання дітей, ведення домашнього господарства, піклування про членів сім’ї, захворіли і не мали можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, ви маєте право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є цілком працездатними, за умови, що потребуєте матеріальної допомоги і колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу. Користуватися такою підтримкою ви можете протягом трьох років.
Отже, незалежно від того, чи зареєстрували ви свій шлюб, але якщо живете разом, то ви – чоловік і дружина. А це – відповідальність одне за одного, матеріальні зобов’язання, турбота про дітей, які народяться у вас. Звичайно, закони знати потрібно, але хай ваше сімейне життя буде таким, щоб вам ніколи не доводилося зазирати у Сімейний кодекс. Підготувала Світлана КУШНІР
|
