У Промінвестбанку (м. Київ) відбулася науково-практична конференція «Розвиток фінансово-кредитних відносин», організована з ініціативи Київського інституту банківської справи. Ця тема зацікавила фахівців Національного банку України і провідних українських банків, викладачів і студентів багатьох вищих навчальних закладів з різних регіонів України – Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського національного економічного університету, Європейського університету, Київського національного торговельно-економічного університету, Національної академії державної податкової служби, Міжрегіональної академії управління персоналом, Інституту економічного прогнозування НАНУ, Тернопільської академії народного господарства, Волинського інституту економіки та менеджменту, Одеського національного університету імені Мечникова, Одеського державного економічного університету, Харківського державного економічного університету та Харківського економіко-правового університету. Планується вихід збірника доповідей за матеріалами конференції. Ми пропонуємо до вашої уваги виступи Голови Правління Промінвестбанку, професора В.П. Матвієнка та народного депутата України, Голови Партії національно-економічного розвитку України П.В. Матвієнка. Розвиток банківської системи в Україні
Виступ Голови Правління Промінвестбанку, професора В.П. Матвієнка Шановні учасники конференції!
Банківська система України у своєму розвитку пройшла значний історичний шлях, починаючи від радянських спеціалізованих банків до сучасних комерційних. На цьому шляху було кілька важливих етапів реформування банків, і тривав пошук найефективнішого використання банківської системи з інвестиційною метою для кращого обслуговування народного господарства. При всіх радянських реформах державні банки, зокрема Промбанк, залишалися стрижневими банками держави. І за часів Й. Сталіна та М. Хрущова Промбудбанк зміцнювався, ставши провідним банком фінансування промисловості. У 80-х роках Промбудбанк видав кредитів більше, ніж уся сучасна банківська система України. Банківська реформа 1987 – 1988 рр. сприяла функціонуванню шести державних банків, які мали виконувати роль локомотивів економічних реформ того часу. Проте ці банки не могли успішно розвиватися, оскільки 97% їхніх прибутків спрямовувалися до союзного бюджету. Тому за технічним потенціалом вони відставали від банків зарубіжних країн. Це звужувало можливості розширення спектру банківських послуг. В останні роки існування радянської влади стали з’являтися реформістські настрої, і банківська система все більше запозичувала досвід капіталістичних країн. Перші комерційні банки з’явилися у 1989 році. Промінвестбанк тоді ініціював створення першого інноваційного банку в Україні. Його завданням була підтримка інноваційних розробок та науково-технічних досягнень. Очолювали цей банк працівники Промінвестбанку. Оскільки Промінвестбанк був основним банком промисловості, ми ставили за мету підтримку науки. Але в той період багато хто хотів мати свій банк, бо кожен вбачав у банку джерело накопичення власних ресурсів. В тих умовах був неможливим розвиток інноваційного банку, і він відійшов від початкової спеціалізації. І до сьогодні в напрямі підтримки науки нічого не зроблено – не підтримуються наукові розробки, вчені. Сьогодні всі банки прагнуть виконувати функції універсальних банків. Проте жоден банк з усіх існуючих не займається, наприклад, фінансуванням виключно комунального господарства, хоч воно теж потребує підтримки. Немає такого спеціалізованого банку. А процес створення «кишенькових» банків триває. Тільки за останні два тижні НБУ зареєстрував 7 нових банків.
Формування банківської системи України відбувалося в умовах поверхневого висвітлення цієї теми у засобах масової інформації та у виступах багатьох наукових працівників. Пам’ятаю багатьох розумних вчених, які ставили нам у приклад досвід іноземних «копійчаних» банків і розказували, як нам треба жити. Я не стверджую, що банк обов’язково має бути великим чи малим. Банк має бути справжнім – з необхідним рівнем капіталу, якісними показниками, стратегією розвитку, впливом на економіку тощо. Тільки з появою 20 березня 1991 року Закону «Про банки і банківську діяльність» з’явилося розуміння процесу формування банківської системи.
Шалені наклепи робилися на так звані «колишні радянські банки». Цим поняттям оперують і нині деякі журналісти та вчені, і воно так засіло у свідомості людей, що це розхитувало довіру населення до великих банків. Особливо після невтішного досвіду з різного роду трастами, які пропонували величезні відсотки. Значний вплив на свідомість мала сила друкованого слова. Як кажуть, і людину, і муху можна вбити газетою. Сьогодні ж газети ні за що не відповідають. Згадаймо надруковану колись в «Діловій Україні» публікацію молодої журналістки Наталі Родіної, яка поділила банки на чотири групи. Найкращі місця вона відвела «молодим прогресивним» банкам, які, мовляв, оживляють економіку, а останнє місце – «відживаючим», колишнім державним. Ніби «колишні державні» – це визначення негативне. Запитайте себе: а в яких квартирах ви живете? У колишніх державних. На яких заводах працюють ваші батьки? На колишніх державних. Звісно, що розвиток банківської системи, який відбувається еволюційним шляхом, неможливий без появи нових установ, але ж це не означає «голого заперечення» тих, що вже існують. І «пророцтво» журналістки не витримало випробування часом – з банківської карти України вже зникли такі «найкращі, найперспективніші» банки, як «Інкомбанк», «Градобанк», «Відродження», «Слов’янський» та багато інших.
Особливої уваги у ЗМІ був удостоєний Промінвестбанк, що у серпні 1992 р. зареєстрований НБУ як акціонерний. Вже у грудні один із псевдопатріотів записав у доповідь прем’єр-міністру України пропозицію розукрупнити Промінвестбанк. Боротьба, як бачте, йшла за всіма напрямами, щоб його знищити.
Це лише кілька епізодів з періоду становлення банківської системи України, які не сприяли її розвитку в умовах падіння виробництва і розвалу економіки (див. книгу Володимира Матвієнка і Павла Матвієнка «Промінвестбанк: стратегія відтворення». – Ред.).
Важливим кроком у становленні вітчизняної банківської системи стало створення Національного банку України. Як першому Голові НБУ, мені довелося працювати в умовах загрози ГКЧП та під дуже пильною увагою народних депутатів, які постійно втручалися у роботу НБУ (Див. книгу Володимира Матвієнка «Автограф на гривні». – Ред.). Запровадження грошової одиниці гривні було найголовнішим фактором захисту політичного суверенітету і творення захисту зовнішньоторгового обороту. Діяльність тодішньої філії радянського банку зовнішньої торгівлі стримувала перехід України на кореспондентські розрахунки із зарубіжними країнами. Якийсь час вона перебрала на себе функції контролю за зовнішньою торгівлею. Зростання кількості нових комерційних банків та виконання НБУ функцій розрахункового центру зумовили необхідність створення комп’ютерного центру НБУ. До цього були залучені кращі працівники НБУ та Промінвестбанку. Окреслюючи стратегічні завдання, не можна було обійтися без запровадження купонів багаторазового використання, які через деякі обставини стали довготерміновими. Такий досвід США допоміг захистити наш внутрішній ринок. В той час був відчутний готівковий голод, а за ним – негативні наслідки для молодої економіки України. Запровадження купонокарбованця створило умови для переходу на міждержавні розрахунки з Росією. Відмова бюджетної комісії Верховної Ради створити в Україні регіональні розрахункові центри, як це було в Росії, зупинила взаєморозрахунки між двома державами. Гори платіжних документів, які не можна було відстежити всі, і створили тоді державний борг України.
У сучасних умовах розглядається створення Єдиного економічного простору чотирьох держав (України, Росії, Білорусі та Казахстану), у якому пункт про перехід на єдину валюту – це повернення до Радянського Союзу. Об’єднану Європу може чекати така ж доля. Проте для Європи характерні деякі принципові особливості: високий технологічний рівень виробництва, високий юридичний захист інтересів держав, високий життєвий рівень населення. Цього всього не буде у Єдиному економічному просторі. Але ж можна говорити про вільний ринок цих держав, домовившись про товари і ціни, про відсутність будь-яких перешкод на кордоні.
У розвитку банківської системи України значне місце займають комерційні банки. Росія пішла шляхом розукрупнення великих банків, а Україна великі банки зберегла. В умовах ринкових перетворень розвиток комерційних банків відбувався невідповідно до вимог суспільства. Оголошену лібералізацію цін краще було б назвати бандитизацією. Вона стала другим після аварії на ЧАЕС підривом української економіки, кроком до її знищення. Негативними були також розквіт посередництва та бартеризація економіки. Це обмежувало товарно-грошові відносини і сферу банківської діяльності.
Закон «Про банки і банківську діяльність» встановив дворівневу систему. Кількість банків у 1995 р. порівняно з 1991 р. збільшилася у три рази. Нині кількість банків продовжує збільшуватися. Чому це відбувається? Бо заходи щодо запобігання легалізації «брудних» коштів у світі не дозволяють приховати накрадений капітал за кордоном. І в Промінвестбанку його не сховаєш. Хіба що у своєму банку.
Цей період характеризується розпорошеністю капіталу, фінансових ресурсів банків. Реальна економіка недоотримувала необхідні кошти, оскільки більшість банків займалися спекулятивними операціями. Політика НБУ по заохоченню купівлі банками облігацій внутрішніх державних позик сприяла цьому. Промінвестбанк не купив жодної облігації, в чому його охоче звинувачували. А якби такі кошти банків пішли на інноваційне кредитування?
Жорстку грошову реформу 1996 року не можна порівнювати навіть зі сталінською реформою 1947 р. Було визначальним бажання поставити гривню поряд із доларом США, тому обмін грошей відбувся у співвідношенні 1:100 000. А чому не до 10 000? Вкрай необхідно було, щоб долар коштував саме 1,8 гривні? А чому не 10-11, як у Австрії, чи хоча б 4-5, як французький франк? Бо декому треба було приховати все награбоване.
Істотно вплинула на розвиток банківської системи України також світова фінансова криза 1998 р. Тоді багато банків постраждали.
У ЗМІ часто повторюється порівняння українських банків з іноземними. Мовляв, активи одного «Дойчебанку» більші, ніж усіх вітчизняних. Справді, але ж вартість національного багатства України сьогодні у 10-15 разів занижена. І низькими є конкурентна здатність товарів, рівень заробітної плати тощо. Це треба враховувати.
Банківська система сьогодні спотворена, вона не відповідає цілям і завданням розвитку економіки на сучасному етапі.
За роки незалежності Промінвестбанк вклав в економіку України 37 млрд. дол. США, що набагато більше, ніж Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та інші іноземні кредитори. Це яскравий приклад того, що вітчизняна банківська система за цей період могла стати локомотивом нашої економіки, якби її такою визнали.
У Великобританії, наприклад, банк звільняється від сплати податків на період масштабного технічного переоснащення. Українські ж банки таких привілеїв не мають. Ми, фінансуючи суднобудування, маємо сплачувати податки наперед, навіть за умов, коли судно будується і фінансується протягом двох років. Це відбувається за рахунок вимивання власних коштів банків та обігових коштів підприємств. У багатьох українських законах є подібні пастки.
Прийнятий нарешті закон про захист прав кредитора, в якому є багато позитивного, насправді недостатньо захищає кредиторів. Найбільш нахабні позичальники продовжують ухилятися від сплати боргів. Приклад із досвіду Промінвестбанку: за позовами банку проти позичальників за останні 13 років відбулося 1182 суди, в результаті яких на користь банку було прийнято тільки 1,5% рішень. За цей же період банк сплатив понад 1 млрд. 200 млн. грн. податків. Якби з цієї суми хоча б 30% можна було спрямувати на розвиток банку, його технічне переоснащення.
Центральною лінією в роботі банку є його капіталізація. Сьогодні Промінвестбанк займає перше місце серед українських банків за рівнем капіталу – 1 млрд. 74 млн. грн. І ми не маємо сьогодні проблеми, куди вкласти гроші.
У банківській системі є така законодавча проблема: банкам дозволяється купувати акції підприємств, що іноді стає на заваді серйозним інвесторам. Такі випадки підтверджують, що банки мають займатися банківською діяльністю, а підприємницькою нехай займаються підприємці.
І наостанок зважимо на таку проблему: у державі немає управління грошовими потоками. Наприкінці минулого року фахівці спостерігали ситуацію із затримками платежів у деяких банках, бо на їхніх рахунках не було грошей. І це не суто банківська проблема, а державна. Потрібна виважена політика не комерційних банків, не НБУ, а державна політика Верховної Ради щодо діяльності і розвитку банків. Тоді вони будуть локомотивами української економіки.
Розвиток грошово-кредитних відносин в Україні
Виступ народного депутата України,
Голови Партії національно-економічного розвитку України П.В. МатвієнкаШановні учасники конференції!
У ході ринкових трансформацій в Україні гроші все більше втрачають свою паперову природу і стають кредитними, оскільки потрапляють в обіг не через бюджетний механізм, а в результаті кредитної діяльності банків. З формуванням грошово-кредитних відносин, які базуються на обігу кредитних грошей, грошова маса за рахунок банківського кредиту спрямовується у сфери, які забезпечують розвиток економіки. Зокрема, розширюються стимулюючі і регулюючі можливості таких ринкових важелів, як попит, ціна, фінансовий ринок, банківський кредит, процент, валютний курс тощо. У державі з’являються дієві інструменти грошового обігу та економічного розвитку без прямого втручання у діяльність банків. Разом з тим у фінансово-банківській системі залишається велика кількість невирішених питань, які стримують розвиток грошово-кредитних відносин в Україні. Зокрема, порушуються об’єктивні засади грошово-кредитних відносин через недосконалу фіскально-бюджетну систему та в результаті недосконалої організації грошового обігу в Україні. Не реалізована роль банків в економіці як основи грошово-кредитних відносин. Не створена система захисту інтересів вітчизняних банків-кредиторів. Тому сьогодні вкрай актуальною є розробка науково обґрунтованих принципів і напрямів розвитку грошово-кредитних відносин в Україні, визначення шляхів підвищення ефективності монетарної політики, вдосконалення банківської системи, посилення її впливу на розвиток економіки. Грошово-кредитні відносини не обмежуються сферою кредитних відносин, як це прийнято вважати, а охоплюють всі економічні відносини, опосередковані кредитними грошами. Вони стали панівними у світовій практиці після повної демонетизації золота на межі 60-70-х рр. ХХ століття. Новий вид грошей є результатом широкомасштабної кредитизації економіки і виявився ефективним інструментом посилення впливу грошей і кредиту на економічний розвиток взагалі. Завдяки кредитній природі грошей, які опосередковують навіть некредитні економічні відносини, до економічних суб’єктів висуваються такі ж вимоги щодо економічної поведінки, як і до суб’єктів кредитних відносин: підтримання платоспроможності та кредитоспроможності, забезпечення фінансової самодостатності, що сприяє забезпеченню фінансової та монетарної стабільності у країні. Тому основним завданням сучасної монетарної політики є прискорення переходу від грошово-бюджетних або так званих грошово-емісійних відносин до грошово-кредитних відносин з подальшим зменшенням втручання держави.
Необхідно запровадити нові підходи до визначення рівня монетизації економіки, а також забезпечити його підвищення відповідно до потреб прискореного розвитку економіки. Діючі показники монетизації валового внутрішнього продукту, що розраховуються за чинними агрегатами грошової маси, не повністю задовольняють потреби монетарної практики. Виникає потреба розширити набір цих показників та вдосконалити методику їх розрахунків. Зокрема, необхідно розрахувати показник монетизації валового внутрішнього продукту за так званими «довгими» грошима, тобто строковими депозитами, які є для банку інвестиційними ресурсами. Порівняльний аналіз монетизації за «короткими» грошима, тобто за готівкою та поточним коштами, а також за «довгими» грошима може дати важливі висновки щодо стану і перспектив розвитку грошово-кредитних відносин. Якщо показник монетизації за «короткими» грошима зростає швидше, ніж за «довгими», то це означає, що розвиток грошово-кредитних відносин знаходиться на початковій стадії і охоплює переважно сферу обігу, опосередковуючи оборот, перш за все, торгового капіталу. Якщо ж динаміка «довгої» монетизації починає випереджати динаміку «короткої», можна зробити висновок, що грошово-кредитні відносини проникли й у сферу обороту промислового капіталу, тобто виробництво. А це покращує умови для прискорення економічного розвитку. Важливим фактом є те, що темп росту монетизації по «довгих» грошах почав випереджати відповідний темп по «коротких» грошах, починаючи з 2002 р. І ця тенденція продовжувалася у 2003 р. Особливе місце серед показників монетизації валового внутрішнього продукту займає коефіцієнт, розрахований за агрегатом М0, тобто готівка поза банками. Показник питомої ваги готівки в широкій масі грошей в Україні є чи не найвищим у світі. На кінець 2003 р. відношення М0 до агрегату М3 в Україні становило 35%, а в інших країнах воно значно нижче, зокрема у США – 7%, в інших розвинених країнах – не перевищує 10%. Проте більш показовим є коефіцієнт монетизації валового внутрішнього продукту по готівці. За цим показником Україна не набагато випередила США, Польщу і Росію. Більше того, цей показник в Україні значно нижчий ніж у Японії, Китаї та Латвії, хоч їх ніхто не звинувачує у надмірності грошової маси. Отже, є всі підстави для висновку, що в економіці України склався істотний дефіцит безготівкових грошей, що й спричиняє низький рівень монетизації валового внутрішнього продукту, а також надто високу питому вагу готівки у загальній масі грошей. Причому цей висновок не суперечить потребі активного залучення готівки на банківські вклади від населення.
Об’єктивно необхідними є нові підходи до визначення структури грошової маси. В Україні у грошових агрегатах «довгі» гроші враховуються без розподілу на середньо- та довгострокові. У США, наприклад, в агрегаті М2 враховуються переважно середньострокові гроші, а також невеликі, в масштабах США, депозити або кошти взаємних фондів та ін. В агрегаті М3 у США враховуються переважно довгострокові гроші. В Україні теж назріла потреба уточнити склад окремих агрегатів та їх компонентів, в першу чергу, чітко розподілити строкові депозити на середньо- та довгострокові поміж агрегатами М2 та М3. Це сприятиме більш якісному аналізу тенденцій у структурі грошової маси, проведенню науково обґрунтованого порівняння з аналогічними показниками інших країн та розробці заходів щодо зростання довгострокових депозитів у банках.
Особливої уваги заслуговує питання про включення до грошових агрегатів запасів іноземної валюти. НБУ включив до складу агрегату М2 елемент «валютні цінності», а їх доцільно також розподілити між агрегатами залежно від їх терміну.
На основі аналізу механізму взаємного впливу кредитних операцій банків та грошових потоків в економіці можна сформулювати нову функцію кредиту – створення і регулювання грошових потоків. Банківський кредит може посилити той чи інший грошовий потік, а в деяких випадках і створити новий напрям руху грошових коштів.
 | У Київському видавництві «Наукова думка» вийшла монографія народного депутата України, Голови ПНЕРУ Павла Матвієнка «Розвиток грошово-
кредитних відносин у трансформаційній економіці України» |
При цьому, як правило, інші грошові потоки не послаблюються. Наприклад, кредитування Промінвестбанком Харківського заводу імені Малишева відновило виробництво бронетехніки на експорт, створивши відповідний валютний потік, а також цілий ряд потоків між підприємством і постачальниками. Інші грошові потоки при цьому не послабилися, тому що банк виконував усі клієнтські платежі. І навпаки, якщо відбувається банкрутство банків у результаті неякісної кредитної діяльності або затримки коштів в окремих банках, то такі явища негативно впливають на розрахунки клієнтів і руйнують відповідні грошові потоки.
Важливе значення має також структура кредиту. Кредитування має підтримувати і сферу виробництва, і сферу споживання. Споживче кредитування має більші переваги, якщо воно спрямоване на придбання вітчизняних, а не імпортних товарів, тому пропорційність за напрямами кредитування забезпечує пропорційність відповідних грошових потоків, що сприяє розвитку економіки. Але поки що реальних важелів для цього не створено.
Удосконалення потребує також процентна і облікова політика. Сьогодні ставки за кредитами українських банків наблизилися до рівня відсотків за кредитами іноземних банків. Середня вартість кредитів овердрафт за кредитними картками американських банків становить 13,4%. В Україні середня ставка за кредитами в іноземній валюті юридичним особам на кінець 2003 р. становила 11%, фізичним – 14%. Крім того, рівень ставок має враховувати і рентабельність банківських операцій, а вона сьогодні втричі нижча, ніж у торгівлі та інших сферах. Тому подальше зниження відсоткових ставок безпосередньо пов’язане зі створенням правових норм для беззаперечного повернення всіх банківських кредитів.
Назріла необхідність нових підходів до структуризації кредитних портфелів банків. Зараз поняття кредиту в економіку охоплює всі кредити – у виробництво, органам влади, населенню тощо. Потрібно розмежувати ці напрями, тому що вони мають різну економічну цінність. Кредитний портфель слід поділити, на мою думку, на дві частини – кредити в економіку та кредити в інші сфери. У свою чергу, кредити в економіку слід поділити на кредити у виробництво (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт) і кредити у невиробничу сферу (торгівля, освіта, операції з нерухомістю, послуги). Кредити в інші сфери включають міжбанківські кредити, кредити державним органам та споживчі кредити населенню. Нова структуризація кредитних портфелів банків дозволила б краще планувати їх структуру та проводити дослідження вкладень банків у виробничу сферу.
Однією з проблем для банків при наданні інвестиційних кредитів є маркетингова оцінка рівня інвестиційної привабливості галузі і регіонів. Одним із варіантів такої оцінки може бути побудова інтегральних показників, що характеризують інвестиційну діяльність з подальшим рейтингуванням за ними регіонів або галузей. Такими показниками можуть бути обсяг інвестицій, їх динаміка, обсяги реалізованої продукції та грошові кошти. Результати аналізу регіонів України засвідчили: у нас немає жодної області, яка б за всіма показниками мала високий результат. Динаміка інвестицій є найбільшою у Миколаївському регіоні, а за обсягами інвестицій лідирують місто Київ і Донецький регіон. Тобто в усіх регіонах наявні ризики інвестиційного кредитування. Але безумовно, в кожному з регіонів є більш чи менш привабливі галузі і виробництва.
Важливо визначити роль банків як інституціональної основи розвитку грошово-кредитних відносин, визначити шляхи оптимізації напрямів розвитку банківської системи. Структура банківської системи складається із двох елементів – макроструктури як сукупності банків і системи відносин один з одним, включаючи центральний банк, і мікроструктури – організаційної структури окремих банків, включаючи філії та підрозділи, в тому числі за кордоном. Доцільно також виділити й таке поняття, як базова інфраструктура банківської системи, що має передбачати сукупність найбільших банків, яка є основою для забезпечення грошового обігу та фінансової безпеки держави.
Особливу увагу при дослідженні банківської системи України необхідно приділити аналізу її регіональної структури за низкою якісних показників: обсягом кредитів та залучених коштів у розрахунку на одну установу банку, обсягом операцій банків у різних регіонах, спеціалізацією банків тощо. Загальний показник обсягів операцій банків, що вищий за середнє значення по Україні, маємо у Києві, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій і Харківській областях. Тобто обсяги активно-пасивних операцій в розрахунку на відділення банку тут вищі за середні в Україні. Відповідно ці регіони повинні мати більше прибутків, а конкуренція тут може бути не меншою, ніж в інших регіонах у зв’язку зі значними грошовими потоками у розрахунку на одного клієнта. В областях із низьким рейтингом відділення банків відносно малі. Між ними точиться конкурентна боротьба, клієнти не потребують значних кредитів і не створюють великих ресурсів.
Для того, щоб рейтингувати банки за якісними показниками і при цьому уникнути суб’єктивності, доцільно розраховувати коефіцієнти відхилень показників по банку від середнього значення по банківській системі в цілому. Сума цих відхилень і буде визначати рейтинг банку. На основі такої комплексної оцінки можна виділити банки, які найбільше сприяють розвитку грошово-кредитних відносин. На них можуть робити ставку і держава з метою ефективного управління своїми фінансами, і підприємства та населення для надійного збереження заощаджень і розвитку бізнесу. Таким чином комплексний розгляд проблем, пов’язаних з удосконаленням грошово-кредитних відносин, забезпечить їх подальший розвиток, а з ним – і розвиток економіки України.
|
