А там, за обрієм, – чужі краї,
Тож бережи шматочок рідної землі. Володимир МАТВІЄНКО У діяльності кожного підприємства виникає момент, коли необхідно залучати кредитні кошти. Не є винятком і сільськогосподарські підприємства. Підставою для залучення кредитів можуть бути різні причини – здійснення поточних виплат, на розвиток підприємства та багато інших. Сільське господарство потребує залучення кредитних коштів на проведення посівної кампанії та збирання врожаю.
Здавалось би, все просто – йди в банк та отримуй кредит. Проте виявляється все набагато складніше. Одразу після з’ясування необхідної суми кредиту буде поставлено запитання: «А що Ви можете передати в заставу як забезпечення повернення отриманих коштів?» І починаються пошуки такого майна. Виявляється, що таке майно відсутнє – техніка вже відпрацювала не один строк та коштує не дорожче за металобрухт; худобу давно продано, щоб господарство втрималось на плаву. От і виходить, що з усіх можливих видів застави, які передбачені Законом України «Про заставу», в забезпечення повернення кредиту сільськогосподарським підприємством реально може бути передано лише майбутній врожай. А чи буде врожай вдалим? Це є фактором ризику для банку. А ризики неповернення кредитів, крім банку, стають тягарем і для підприємства у вигляді підвищеної процентної ставки за користування позиченими грошима.
З 1 січня 2005 року відповідно до пункту 15 Прикінцевих положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, матимуть змогу передавати в заставу земельні ділянки. Це надасть сільськогосподарським підприємствам ліквідний та реальний товар, на який буде попит і можливість використовувати його як заставне майно. Для повного вирішення цього питання необхідно ввести в дію Державний земельний кадастр, який буде містити відомості про власників земельних ділянок, в тому числі і сільськогосподарського призначення. Це є суттєвою умовою для отримання банківського кредиту.
На розгляді Верховної Ради України зараз знаходиться проект Закону України «Про Державний земельний кадастр» (реєстровий номер 2613-1), який пройшов перше читання ще 9 липня 2003 року. На друге читання цей проект було винесено 5 лютого 2004 року, але він не набрав достатньої кількості голосів. Зрозуміло, що мало хто з депутатів працюватиме на землі, внаслідок чого вони займаються більш нагальними на сьогодення питаннями на кшталт політичної реформи або обговорення пропозицій щодо кадрових змін у Кабінеті Міністрів України. А з травня цього року почнеться передвиборча президентська кампанія, то про прийняття будь-яких законів взагалі не йтиметься. Більшість депутатів будуть заклопотані іншими питаннями, забуваючи про те, що одне добре діло краще за десяток добрих слів. Так раптово прийде 2005 рік, а селяни так і не матимуть змогу передавати в заставу земельні ділянки (як це робиться в усьому цивілізованому світі), через занадто політичну та замало законотворчу діяльність депутатів. Схаменіться, панове депутати! Прийміть, будь ласка, спочатку необхідні закони, а потім займайтеся політикою! Діючий та актуальний закон набагато краще за передвиборчу обіцянку.
Іншим локомотивом, який може витягнути агропромисловий комплекс з кризи, може стати реальне використання лізингу. Власне, це той самий продаж в розстрочку. Придбання селянами сільськогосподарської техніки не буде настільки обтяжливим та вимивати одномоментно значні кошти, що дасть змогу робити інвестиції у розвиток господарства. Для банку або лізингової компанії позитивом при лізингових операціях є відсутність необхідності брати в заставу майно, оскільки предмет лізингу може знаходитись у власності кредитора до моменту повного або часткового (згідно з домовленістю сторін) відшкодування підприємством вартості придбаного майна.
З боку держави необхідно лише бажання та створення відповідних умов. Такими умовами можуть стати пільги при оподаткуванні лізингових операцій, коли однією зі сторін буде сільськогосподарське підприємство. Значною допомогою була б сплата державою страхових внесків замість сільськогосподарських підприємств при лізингових операціях у випадку закупівлі сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, що також сприятиме залученню коштів в агропромисловий комплекс України в цілому.
Бажано, щоб Національний банк України окрім діяльності, направленої на розвиток ринку кредитування, також приділяв увагу розвитку таких фінансових продуктів, як лізинг або факторинг, використовуючи всі наявні економічні та політичні важелі. Проте в жодному разі не можна використовувати виключно адміністративні методи втручання. Стимулювання вітчизняних банків завжди давали кращий результат, ніж імперативні норми. І це вже робота не тільки для фінансових інститутів, а також велике поле для роботи державних органів усіх рівнів: від району до центральних органів влади. Намагання держави діяти методами вказівок та розпоряджень не раз призводили до негативних наслідків. Чого вартий хоча б один приклад банку «Україна». Бездумна кредитна політика призвела до банкрутства, внаслідок якого левова частка селян виявилися відрізаними від банківської системи.
І останнє положення цієї статті за текстом, проте, мабуть, найголовніше за сутністю. Кожен селянин має зрозуміти, що саме він, а не держава і не будь-хто інший, є хазяїном свої землі. І чим більше він вкладатиме в землю, тим більше буде від неї отримувати. Головне – поставити перед собою реальну мету та впевнено рухатися до її здійснення. Хто йде, той здолає!Підготовлено
Юридичним департаментом Промінвестбанку
|
