Вітчизняні митці відомі своєю завзятістю та ентузіазмом. І в цьому є певна закономірність, адже фінансова підтримка національної культури справа настільки спорадична, що більше нагадує примхливу купальську папороть, аніж цілеспрямовану державну політику. Так, не маючи коштів на подорожі до престижних музичних фестивалів за кордоном, диригент Микола Сукач та Чернігівський симфонічний оркестр «Філармонія» вирішили: «Якщо гора не йде до Магомета – Магомет іде до гори» і запросили знаних музикантів світу зіграти на Четвертому міжнародному фестивалі класичної музики «Лютневі музичні вечори», який відбувається за фінансової підтримки облдержадміністрації та філії «Чернігівське Центральне відділення Промінвестбанку».
Сказати, що двотижневий мистецький марафон розпочався вдало, – це сором’язливо промовчати. Зала була вщерть заповнена прихильниками класичної музики, а інтернаціональний творчий колектив у складі скрипальки Гарріет Маккензі (Великобританія), диригента Джорджа Стеллуто (США) та оркестру «Філармонія» був просто неперевершеним! Музиканти чудово впоралися зі складною програмою з творів Брамса: неймовірно красиву симфонію №2 оркестр зіграв природно і цілісно. Та й скрипковий концерт в емоційному виконанні темпераментної шотландки справив на слухачів неабияке враження.
Диригент Микола Сукач, художній керівник фестивалю, опинившись у м’якому глядацькому кріслі та незвичній для себе ситуації, отримав від концерту справжнє естетичне задоволення:
«Це прекрасний початок фестивалю. Диригент, солістка та оркестр створили справжнє свято музики. Слухачі, які прийшли на концерт цього морозного вечора зігріли душі звуками чарівної музики Брамса».
Джордж Стеллуто, який приїздив до Чернігова вдруге, зауважив, що рівень оркестру помітно зріс, і працювати з музикантами йому було дуже приємно. На запитання: «Коли Ви плануєте навідатися до Чернігова знову?» маестро Стеллуто одразу відповів: «Тільки-но мене покличуть».
Гарріет Маккензі вразив український сніг, професіоналізм музикантів, тепла зустріч публіки та екскурсія вулицями предковічного міста:
«Чернігів сподобався мені своєю стародавністю, духом історії. Маленькі вулички, жовті будинки дуже нагадують Зальцбург. Дивовижно, що все довкола біле – справжня зима! У Лондоні сніг буває дуже рідко».
Фестиваль у Чернігові розпочався з міжнародної співпраці. Хоча музикантів розділяли кордони, їх єднало дещо значно важливіше за географію світу – спільна любов до мистецтва. І після концерту вони не говорили про Буша і Блера, вони говорили про музику.Наталія СУКАЧ
Нам того, що було, забувати не можна «Нам того, что было, позабыть нельзя» – це не тільки рядок із відомої пісні, а ще й тема нового фільму «Прощання з Державою», прем’єрний показ якого в Україні розпочнеться у березні. За словами героя картини, народного артиста СРСР Йосипа Кобзона, це документально-художньо-біографічний фільм. Його ідея виникла у 1996 році, коли легендарний співак готувався до свого 60-річчя. З такою пропозицією звернувся до Й. Кобзона режисер Юрій Занін, який знімав свого часу фільм про примадонну Аллу Пугачову.
Спершу було заплановано всього чотири серії, але накопичений відеоматеріал вимагав збільшення формату, і в результаті фільм вийшов десятисерійним. Єдине, про що просив режисера герой фільму – не надто висувати на перший план саму його особу, а розповісти про той час, у якому він жив до свого ювілейного рубежу. Тобто створити не біографію Кобзона, а біографію країни, у якій жив Кобзон, – у піснях.
– Я жив у ту епоху, – сказав Йосип Кобзон на прес-конференції, – коли кожна подія в житті країни оспівувалася, починаючи з громадянської війни. Причому не хрестоматійними піснями, а такими, які без примусу співала справді вся країна. Бо тоді був високий дух радянського патріотизму. Сьогодні – я не побоюся так сказати – ні в Україні, ні в Росії немає ідеології, тому немає такого високого духу патріотизму, який був у той час. І що б не казали сьогодні про те, що ми були обмануті, що комуністична партія нас гнобила, але ми любили свою країну.
Більшість із нас пам’ятають і ту державу, і свої патріотичні почуття. А молодшому поколінню буде цікаво познайомитися з історією країни не за підручниками, а в піснях.
Як відомо, народився й виріс Йосип Кобзон в Україні, і своєю Батьківщиною вважає Донбас. Він не приймає тлумачення різних її «видів», як то «історична Батьківщина» чи інші, бо ж насправді Вітчизна у кожного може бути тільки одна, як одна у кожного мати.
– Нас об’єднує любов до однієї Батьківщини, – сказав Й. Кобзон українським журналістам, – до землі, в яку пуп заритий. Навіть якщо мені буде надзвичайно добре в якійсь іншій країні, я ніколи не посмію назвати її «малою», «великою», «історичною» чи якоюсь іншою Батьківщиною.
Депутат Державної Думи Російської Федерації Йосип Кобзон очолює парламентський комітет з питань культури. Говорячи про жалюгідний стан сучасної російської естради, артист відзначив, що сьогодні талановита молодь не має шансів досягти успіху на естраді лише завдяки голосу. Москва зосередила в собі всі багатства, всі офіси, а для того, щоб зробити чергову «зірку», достатньо грошей і сучасної техніки. Зараз Й. Кобзон намагається досягти прийняття закону про фонограму. «Фабрику зірок» він вважає суто комерційним проектом, який нічого для культури не дав.
За словами Йосипа Кобзона, в Україні вищий культурний дух порівняно з Росією.
– Я дуже поважаю такі області, як Черкаська й Полтавська, дуже люблю Західну Україну за те, що там співають українських пісень, за те, що не «балакають», а розмовляють українською, зберігають і мову, і культуру, і музику.
Нещодавно режисер Ю. Занін запропонував Йосипу Кобзону дозняти фільм, оскільки і в країні, і в житті артиста почалась нова епоха. Вже відзнято достатньо матеріалу, і це продовження було б цікавим саме у зіставленні з минулим – тими патріотизмом, ідеологією, політикою.
Проте, це – плани, а поки що «Прощання з Державою» українські глядачі можуть дивитися у неділю, починаючи з 12 березня, на телеканалі «Ера».
Наталія ЛИТВИНЕНКО
Фото Андрія ГОРБА
|
