Початок у № 14 – 19, 22 – 50 (2003 р.), №3 – 7 (2004)
 За радянських часів міжбанківські розрахунки здійснювались за допомогою поштових і телеграфних повідомлень – авізо. З моменту списання коштів з рахунку платника до моменту зарахування їх на рахунок одержувача витрачалось від 3 днів до місяця і більше. Такі терміни безпосередньо залежали від форми розрахунків, терміну проходження від банку платника до банку одержувача, часу та способу обробки розрахункових документів, який тоді базувався на примітивній техніці.
У першій половині робочого дня клієнт приносив до банку розрахункові документів, а рішення щодо їх оплати приймались, виходячи з балансу минулого. Операціоністи формували документи і передавали їх до сектора підготовки інформації – операторів. Інформація для обчислювальних машин готувалась на перфокартах або перфострічках та оброблялась у вечірній час на ЕОМ. Вихідні розробки – особові рахунки, баланс, авізо – працівники банку мали наступного дня.
Подальша обробка розрахункової інформації здійснювалася Головним обчислювальним центром Державного банку СРСР, обчислювальними центрами союзних республік, кущовими обчислювальними центрами та інформаційно-обчислювальними станціями Держбанку та Держкомстату. Це була дуже складна і тривала схема обробки. Вона здійснювалась на клавішних та обчислювальних машинах «Мінськ-32».
У 80-ті роки Українська республіканська контора Будбанку СРСР мала свій обчислювальний центр у Києві та п’ять обчислювальних центрів в окремих обласних конторах банку. Територіально розташовані відділення обслуговувались цими центрами. У регіонах, де банк не мав своїх обчислювальних центрів, обробку платіжних документів виконували в сторонніх організаціях, які мали відповідну техніку. В основному це були інформаційно-обчислювальні станції Держкомстату, де установи банку орендували техніку (вкрай застарілу) та машинний час, не маючи свого програмного забезпечення, технічної документації та з обмеженим колом задач.
Відділення банку після закінчення обслуговування клієнтів у другій половині дня формували документи в пачки і звозили автомобільним транспортом до обчислювального центру, де на клавішних машинах «Аскота» здійснювалась підготовка перфострічки з інформацією щодо сплачених документів. У вечірній час перфострічку, яка мала властивість перериватись, фахівці центру вводили в ЕОМ, виконували контроль і здійснювали зарахування коштів. Після цього в нічний час друкувались особисті рахунки та авізо. З ранку наступного дня операціоністи банку отримували розробки з ЕОМ, зводили баланс та вносили відповідні корективи. Надруковані поштові авізо потребували додаткового контролю щодо правильності їх заповнення, що займало багато часу. Потім вони направлялись до відповідних установ банків-одержувачів коштів через підприємства зв’язку. Ряд відділень обробляв інформацію вручну на перфораційних машинах «Аскота-170» і друкував авізо на звичайних друкарських машинках.
Значну кількість платежів передавали переказними телеграмами з використанням абонентського телеграфу або телетайпів. Телеграми попередньо шифрували спеціальним телеграфним кодом, тобто на їх виготовлення, перевірку та відправку витрачали багато часу. Такий термін проходження документів, звичайно, не задовольняв ні клієнтів, ні банківських працівників.
За таких умов здійснення розрахункових операцій збереження банківської таємниці не гарантувалось. По-перше, банківську інформацію обробляли в основному сторонні організації. По-друге, до списку установ банків СРСР, які містили їх умовні номери (номери по міжфіліальних оборотах), номери установок абонентського телеграфу (телетайпів), мали доступ як працівники банку, так і клієнти. Список телеграфних кодів установ банків також був відомий багатьом працівникам банків. Таким чином, платіжний документообіг не забезпечував збереження банківської таємниці. Його незахищеність давала змогу злочинним елементам здійснювати фіктивні операції.
Найскладнішим і дуже трудомістким на той час був процес вивірення розрахунків. Необхідність їх ретельного контролю обумовлена тим, що вони здійснювалися в різних установах банків і не збігалися в часі. Процес вивірення міжфіліальних платіжних розрахунків між республіками відбувався централізовано через Головний обчислювальний центр (ГОЦ) Держбанку СРСР (і це зберігалось до кінця 1991 р. – часу розпаду СРСР). Усі банки направляли до нього звіти про надіслані та отримані кошти. ГОЦ обробляв ці дані та направляв у банки необхідну інформацію у вигляді відомостей.
В установах банків вивірення здійснювалося практично вручну. Для цього в кожному відділенні створювалися відповідні підрозділи, до яких входили кваліфіковані фахівці. Вони вручну порівнювали отримані відомості з раніше відісланими з відділення платіжними документами. Якщо всі реквізити по платежах збігалися, розрахунки вважалися вивіреними. Тільки шляхом вивірення можна було підтвердити достовірність проведених банком розрахункових операцій, особливо у разі зарахування коштів з інших відділень банків.
Вивірення розрахунків ускладнювалося тим, що обчислювальні центри Держбанку в зв’язку із значними обсягами розрахунків не в змозі були забезпечити їх своєчасну обробку. Установи банків із затримкою одержували від них документи, необхідні для проведення вивірення, тому терміни вивірення платіжних документів розтягувалися майже на місяць. Помилки та затримки в проведенні міжбанківських розрахунків призводили до несвоєчасного зарахування коштів на рахунки господарчих органів. Нестабільність у роботі обчислювальних центрів Держбанку СРСР порушувала режим роботи інших установ банку, спричиняла труднощі в обслуговуванні клієнтури.
Застаріла техніка в обчислювальних центрах Держбанку, Держкомстату, її відсутність у значній більшості решти банків, затримка в зв’язку з цим в обробці великих обсягів інформації в 1987–1988 рр., тобто в період реорганізації банківської системи, призвели до розбіжностей міжбанківських розрахунків у ряді республік колишнього Радянського Союзу. Декілька років накопичувались значні суми неврегульованих розрахунків з республіками Прибалтики, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Туркменії, Казахстану. Відсутність додатків до поштових авізо не давала змоги своєчасно зарахувати кошти на рахунки багатьох українських підприємств. Це, в свою чергу, негативно впливало на виконання господарчими органами планів з реалізації продукції, створювало фінансові ускладнення в їх діяльності. Такі обставини не задовольняли ні клієнтів, ні банки. Тому зрозумілі труднощі, які виникали під час розшуку неотриманих коштів. На той час стан розрахунків постійно знаходився під пильною увагою керівництва Промбудбанку. В подальшому проблема розрахунків стала державним питанням.
Починаючи з 1988 р. Українська республіканська контора Будбанку СРСР (Укрпромбудбанк – з 1991 р., Промінвестбанк України – з 1992 р.), яка мала свій Республіканський обчислювальний центр, значну увагу приділяла подальшому розширенню механізації облікових робіт. Було розроблено новий комплекс задач «Бухгалтерський облік та звітність». Створювались власні кущові обчислювальні центри. Це дало змогу самостійно обробляти інформацію відділень, які раніше обслуговувались ОЦ органів Держкомстату. В існуючих обчислювальних центрах банку обробку інформації почали виконувати на досконаліших електронно-обчислювальних машинах типу «ЄС». Збільшилось коло завдань, які вирішувались за допомогою ЕОМ. Працівники банку обробляли бухгалтерську інформацію на малій обчислювальній техніці типу «Аскота», «Іскра».
Для поліпшення розрахункового обслуговування господарчих органів та прискорення платіжного обороту Правлінням Укрпромбудбанку було прийнято рішення щодо підвищення автоматизації та комп’ютеризації банківських процесів. З 1988 р. для здійснення окремих розрахункових операцій почали використовувати мікро-ЕОМ «Robotron-1715». Впродовж 1989 р. Комп’ютерний центр розробив комплекс задач з обробки бухгалтерської інформації на машинах цього типу. У відділеннях, які мали в розпорядженні мікро-ЕОМ, було впроваджено механізоване вивірення відповідних авізо, обробку картотек, складання телеграфних авізо та окремих форм статистичної звітності. Використання ПЕОМ забезпечило своєчасне й якісне ведення обліку та контролю, дало змогу прискорити оборот коштів на 1–3 дні.
Проте обробляти значні обсяги інформації за допомогою такої техніки неможливо. Звернення голови Правління банку В.П. Матвієнка до Промбудбанку СРСР щодо оснащення установ банку потужнішими персональними комп’ютерами з новими операційними системами стало першим кроком на шляху побудови сучасних технологій. Такі персональні комп’ютери існували тільки за кордоном і для їх купівлі потрібна була іноземна валюта, якої на той час банк не мав. Питання було вирішене через отримання валютного кредиту в Зовнішекономбанку СРСР під гарантію Промбудбанку СРСР в сумі близько 1 млн фунтів стерлінгів. У Великобританії були придбані комп’ютери та мережі типу «Apricot». Так уперше в Україні було запроваджено нові технології, здійснено перехід до електронної системи банківських операцій.
В Укрпромбудбанку почали на більш високому технологічному рівні розробляти програмний комплекс щодо обслуговування платіжного обороту, який в подальшому став відомий на весь Радянський Союз під назвою «Київський «Операційний день банку»». На той час керівництво Промбудбанку СРСР доручило розробку відповідного програмного забезпечення одному з підприємств, яке раніше працювало у складі військового комплексу і знаходилось у стадії конверсії. Укрпромбудбанк зробив ставку на власні сили, кваліфікованих банківських фахівців, свій та міжнародний досвід. І не помилились. Розроблений програмний комплекс був впроваджений не тільки в банках України, а й працював у багатьох союзних республіках тодішнього СРСР.
З розпадом Радянського Союзу діюча система розрахунків наприкінці 1991 р. припинила своє існування. Колишні союзні республіки перейшли на міжнародні розрахунки.
З проголошенням Незалежності України почався розвиток національної банківської системи. На базі Державного банку було створено Національний банк України, створювались комерційні банки.
Відсутність на той час нормативних документів щодо проведення банківських операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності, виключення або зміни порядку окремих форм безготівкових розрахунків, реорганізація розрахункових центрів негативно вплинули на стан розрахунків між новими державами – колишніми республіками Радянського Союзу. Володимир МАТВІЄНКО
Павло МАТВІЄНКО
Далі буде
|
