Основа для подальшого
партнерства |  | 
Стало доброю традицією: лідери України й Росії зустрічаються, щоб відкрити перспективи нового року і підбити підсумки року, що минув. Він був особливим, і тому нинішній візит в Україну глави Російської держави має стратегічний характер. Президенти Леонід Кучма і Володимир Путін знову зустрілися в Києві, мотивом для чого стало закриття Року Росії в Україні. Його результати, підкреслив Президент України, жодним чином не можна обмежувати рамками культурно-політичної програми – вони значно вагоміші.
«Ми збагатилися новим досвідом для осмислення глибини наших взаємовідносин, змісту того, що ми називаємо стратегічним партнерством і добросусідством», – зазначив Леонід Кучма. На його думку, «головним підсумком року потрібно вважати більш повне обопільне розуміння того, наскільки ми близькі одне одному і, водночас, – наскільки відрізняємося один від одного».
Росія була і залишається основним партнером України, заявив він, відзначивши, що двосторонній товарооборот за 2003 рік перевищив 12 млрд доларів США. «Ми цей показник можемо значно поліпшити», – заявив Леонід Кучма. Зокрема, він зазначив: коли у нас були труднощі з хлібом, то хліб ми отримували з Росії і Казахстану. Всі інші декларували, що вони зібрали багато хліба, але далі декларацій справа не йшла.
Рік Росії в Україні – це лише етап у зміцненні взаємовідносин між двома країнами. Таку думку висловив на урочистій церемонії, присвяченій завершенню Року Росії в Україні, президент Російської Федерації Володимир Путін. За його словами, «ми в Росії пишаємося» успіхами України, зміцненням її економічного потенціалу і міжнародних позицій. «Росії потрібна сильна Україна, а Україні, впевнений, – сильна Росія. Такі держави можуть, мають бути та обов’язково будуть вірними союзниками і надійними стратегічними партнерами,» – сказав він, підкресливши, що на сучасному етапі розвитку двосторонніх відносин Росія й Україна здатні подолати будь-які труднощі, що «дісталися нам з минулого», як і будь-які інші проблеми, якими б складними вони не здавалися.
За два минулих роки Україна та Росія оновили весь спектр двосторонніх відносин. Володимир Путін назвав рішення керівників чотирьох держав – Росії, України, Білорусі і Казахстану про створення єдиного економічного простору однією з найважливіших подій минулого року. Президент Росії особливо підкреслив, що переговори про створення ЄЕП проходять «на абсолютно рівноправній основі» з урахуванням інтересів усіх сторін, що беруть участь у них, і позбавлені будь-якої політизації.
«Серцю кожного мешканця Росії насправді близька культура і мова України. Тут щиро люблять українську літературу і пісні. Ми поважаємо працелюбний український народ і віримо, що ці почуття взаємні», – сказав президент Російської Федерації.
Володимир Путін відзначив, що Переяславська Рада, 350-річчя якої нещодавно відзначили обидві країни, мала серйозне значення не лише для України, а й для Росії завдяки спільній участі у будівництві держави й обміну культурними цінностями між двома братерськими народами. «Ми маємо намір активно нарощувати і розвивати потенціал російсько-українського стратегічного партнерства», – заявив він.
Єдиний економічний простір почав набувати контурів реальності з моменту переведення цього питання з площини великої політики в площину великої економіки, вважає Президент України Леонід Кучма. Він ще раз підкреслив, що першим і Рік Росії в Україні створив надійну основу для подальшого зміцнення стратегічного україно-російського партнерства.Сергій БАЛИКОВ, Укрінформ
Фото УКРІНФОРМ Володимир МАТВІЄНКО Люблю я свою Україну| | Люблю я свою Україну,
Як матір, як неньку, люблю.
Ношу, мов під серцем калину, –
Оту, що у ріднім краю,
В зеленім селі на Поліссі,
Де біла хатина в саду,
Де мати неначе із пісні,
Хоч знала і горе, й біду.
Люблю нашу грушу стареньку,
Ще ж батька вона пам’ята.
Від крони і до окоренка
На ній врубцювались літа.
А поруч із нею криниця,
В якій мов цілюща вода.
З дитинства я прагнув напиться –
Тоді і біда – не біда.
Люблю я берізки в городі
І ліс понад річкою Уж,
Де все і квітує, і родить,
І ти цю красу не поруш.
Тут я, ще малий, низькорослий,
У лузі ходив пастушком.
Вмиваючись, падав у роси,
А луг мені був рушником.
Без батька зростав я нелегко:
І косу клепав, і косив.
Та вчився літать, мов лелека,
Хоч з лісу дрівцята носив.
А мати-журавка в зажурі
Крізь вічні турботи й жалі
Навчала в ті роки похмурі
Робити добро на землі.
Збирати зерно до зернини,
До сонця виносить з пітьми.
На поміч прийти до людини
І жити у дружбі з людьми.
Я заповідь мамину знаю –
То совість моя у житті,
То голос із отчого краю
І з ними я не в самоті.
Приходжу, немов до родини, –
І радість, і сум розділю...
На поклик іду до людини,
Свою Україну люблю. Друкується за книгою
Володимира МАТВІЄНКА
«На рідних роздолах. Поезії».
Київ, «Український письменник», 1999
|
|
| |
