Сиджу в охайній сільській хатині в селі Ременів Кам’янка-Бузького району Львівської області. Господиня – Текля Іванівна Ковалишин – розміняла вже восьмий десяток. Натруджені руки свідчать про важке сільське життя, а привітні очі не дають повірити в такий поважний вік, роблять її набагато молодшою. У такому віці не переймаєшся дрібницями – звертаєш увагу на головне, на суть речей та явищ.
Текля Іванівна, яка нещодавно вступила до лав ПНЕРУ, сприйняла ідеї партії і пішла спільним із нею шляхом – невпинного удосконалення, розвитку вітчизняного виробництва, відродження національного життя.
«Життя моє, – говорить бабуся, – пройшло на фермі. Працювала там дояркою. Ще в радянські часи, у 1976 році, за тяжку працю дали мені орден «Червоного Прапора».
Народилася в Україні, а у 1949 році зачепили нашу сім’ю репресії. 10 років провела я на чужій сибірській землі. Як же там було важко! Пам’ятаю, як одного разу загадали нам копати ями. Копаємо ми і думаємо: «Оце вже нас туди заривати будуть». Начальник почув та й сміється: «То, – каже, – для дохлих коней ями, а не для вас!» Отаке було в житті.
А зараз у свої 74 роки лишилася я сама. Живу на пенсію. Як ветеран праці отримую трохи більше, але дуже часто рятує тільки те, що світ не без добрих людей – є кому допомогти та підтримати. І дуже мені душа болить за нашу землю. Сильно я за Україну! Багато є в нас зараз партій. Стільки вже ми наслухалися, але мені хочеться чогось українського – велика то радість для мого старого серця. Хоч роки й не дозволяють щось зробити власними руками, але принаймні подумки я буду з тими, хто творить Україну і справді вболіває за майбутнє свого народу. Тішить, що Партія національно-економічного розвитку за розвиток саме українського – виробництва, культури, підтримку духовного відродження українців. Дай Боже, гарним людям сил підняти Україну!»
Важке зараз життя на селі. Та багато в ньому таких щирих і привітних людей, як бабуся Текля. Складна доля не зламала їх, а загартувала, дала розуміння того, що доля кожного нерозривно пов’язана з долею народу. А доля народу – в його власних руках, звичайних людей, які вболівають за майбутнє своїх дітей та своєї Батьківщини. Силами згуртованого народу можна і підняти потужне виробництво, і виховати та зміцнити національний дух в українцях, і об’єднати їх для спільної праці на благо майбутнього української держави.
Світлана КУШНІР
Фото Валентини НАКОНЕЧНОЇ
|
