Голові Житомирської обласної
державної адміністрації С. Рижуку,
голові обласної ради А. Войтенку,
голові обласної ради ветеранів С. Семенову Вельмишановані Сергію Миколайовичу,
Архипе Борисовичу, Степане Яковичу!
Шлю вам, а у ваших особах всій обласній громаді щирі вітання з нагоди знаменної дати – шістдесятих роковин визволення Житомирщини від фашистської нечисті.
Відвага і мужність радянських воїнів, руїни і згарища, сотні тисяч закатованих, розстріляних і спалених, сміливі партизанські рейди – це сторінки вікопомної героїчно-трагічної історії, що знайшла своє продовження в доблесній, звитяжній праці жителів області по відбудові, подальшому соціально-економічному і духовному розвитку.
Схиляю голову перед бойовим подвигом солдата-визволителя, низько вклоняюся працелюбним поліщукам. Захоплений їхньою витримкою, доброчинністю і самовідданістю.
Бажаю Житомирщині твердого, впевненого поступу до процвітання в усіх галузях народного господарства, а її жителям – благополуччя і злагоди, щастя і здоров’я.
Хай завжди світить над нею сонце миру! З повагою, Павло МАТВІЄНКО, народний депутат України
Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир Матвієнко та народний депутат України, Голова ПНЕРУ Павло Матвієнко завжди знаходять час для ветеранів ВВВ з рідного села
Шістдесят років минуло відтоді, як гриміли постріли і вибухи війни на святій землі. 30-31 грудня 1943 року її було визволено від німецької окупації. Пройшла війна і через мальовниче село Білку, де народився і виріс відомий економіст, банкір, поет-пісняр, Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир Павлович Матвієнко. Його дитинство пов’язане з тяжкими лихоліттями війни. Босоногим хлопчиком разом з товаришами він не раз бігав до ушицького лісу дивитися на оборонні укріплення – «точки», що були збудовані ще до війни по всьому західному кордоні. Як пригадують старші жителі Білки, це була так звана укріпзона, що проходила через села Ришавка – Сушки – Білка – Гулянка – Охотівка.
Згадує Йосип Северинчук, 1923 року народження:
– Укріплення будувалися в 1934-35 рр. військовими, яких розквартирували в с. Білка, в приміщенні колишньої профшколи. Військова частина називалася «Команда 1005».
«Точки» були розташовані таким чином, щоб прикривали одна одну під час бою. Все це було дуже засекречено, мешканців села на будівництво не пускали. Я возив залізо та арматуру для бетонних укріплень. Військові обмінювали і купували в селі харчі: молоко, хліб, картоплю та інше.
Коли почалася війна, і йшли важкі кровопролитні оборонні бої, ці укріплення сприяли затриманню просування ворога на Схід.
На шляху шостої німецької армії Рейхенау і першої танкової групи генерала Клейста стояв Коростенський укріпрайон, який захищала п’ята армія під командуванням генерала М.І. Потапова.
На Коростенський укріплений район наступали 9 дивізій німецької групи «Південь» – сім піхотних та дві моторизовані.
З 1 липня по 4 серпня кровопролитні бої проти них вели 193-я, 195-та та 200-та стрілецькі та 10-та танкова дивізії армії Потапова по лінії Зарубинка – Ришавка – Сушки – Білка – Гулянка – Охотівка.
У Білку фашисти ввійшли 20 липня 1941 року. Згадує очевидець подій, житель села Федір Іваненко:
– Перед тим, як ввійшли німці, два дні машина за машиною возили поранених. Везли в напрямку до Коростеня, але ворожа авіація не пускала до станції. Поранених зібрали в ємельянівському лісі в урочищі Рафалівка, що у 12 км від Білки. Це були поранені солдати 193-ї і 195-ї стрілецьких дивізій. Їх готували до відправки та не встигли… Всі вони полягли смертю хоробрих, ніхто не знає їхніх імен і прізвищ і скільки їх там було. У 1982 році було встановлено обеліск пам’яті героям.
Німці входили в Білку по вулиці Рясенській (тепер Лесі Українки). Село було пустим: діти, жінки і старі люди ховалися, від снарядів займалися і горіли хати. Перші німці з’явилися в селі на велосипедах, проїхали і пішли далі, залишивши старосту і поліцію. 
Йосип Северинчук та Федір Іваненко добре пам’ятають події шістдесятирічної давнини
А в цей час йшли тяжкі бої на підступах до Коростеня, які вели воїни 45-ї, 62-ї стрілецьких і 19-ї танкової дивізій на лінії Мединівка – Писарівка – Чоповичі – Мелені – Шершні. Роздратований невдачами під Коростенем Гітлер 30 липня 1941 року підписує Директиву №34, в якій зазначається: «Нав’язати західніше Дніпра бої 5-й радянській армії, яка діє в болотистій місцевості, на північному заході від Києва, і знищити її. Запобігти загрозі прориву цієї армії через Прип’ять у північному напрямку».
Підтягнувши «свіжі» резерви, фашисти почали наступ 30 липня і лише 5-6 серпня підійшли до Коростеня, а 7 серпня ввійшли в місто. Про кровопролитність боїв під Коростенем свідчить той факт, що 5-та радянська армія втратила тут половину свого особового складу.
У боях за Коростенський укріплений район німці втратили 30 тисяч солдатів і офіцерів.
У селі Білка, на сільському цвинтарі, є братська могила, де поховано 34 воїни, які захищали село влітку 1941 року.
Під час німецької окупації було проведено кілька наборів молоді на роботи до Німеччини. Згадує жителька Білки Єва Павлівна Матвієнко, яка була в Німеччині в 1942-1945 рр.
– Молодь з Білки набирали тричі – навесні та восени 1942 року. На роботи до Німеччини було відправлено понад 200 осіб. До станції Яблунець ми йшли пішки, а потім нас відправляли ешелонами.
Згадує Йосип Северинчук:
– Був на роботах у німецькому місті Майсин. Працював у цеху ливарного заводу. Робота була важка – відтягував мішки, наповнені продуктами переробки мідної руди. 4 роки жили в бараках, отримуючи щодня воду і 300 грамів хліба. Виживали тільки сильніші і здорові.
У музеї історії села Білка зберігаються унікальні документи, фото остарбайтерів, зокрема матеріали Серафими Заревінської, фото жителів Рудні Білоцької під час робіт у Німеччині.
У роки Великої Вітчизняної війни населення Білки брало активну участь у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. В селі у 1942 році було створено підпільну організацію на чолі з Денисом Грабарчуком і Савою Кашперським. Влітку 1943 року члени підпільної організації приєдналися до партизанського загону імені Боженка. 79 жителів села під час німецької окупації героїчно боролися проти ворога в партизанських загонах. 20 партизан нагороджені орденами і медалями. Серед них – вчителька Білківської середньої школи Софія Кашперська, яка згадує про ті буремні роки війни:
– Розрізнені групи та партизанські загони ввійшли до складу партизанського з’єднання ім. Малікова, яке діяло на території Барашівського району.
У Бондарівці, Ушиці, Гулянці, Сушках, Михайлівці діяли підпільні групи, які допомагали партизанам, постачали харчі та фураж.
У Білківському музеї зберігається унікальний документ – партизанський квиток Хоми Прохоренка. А в документальній книзі «Радянська Україна в роки Великої Вітчизняної війни» (в-во 1985 р.) знаходимо цікаві документальні факти зі звіту командування з’єднання партизанських загонів Житомирскої області – ЦК КПБУ від 15 травня 1943 року: «В селі Білка Барашівського району партизани роздали населенню 80 тонн хліба, підготовленого окупантами для відправки до Німеччини».
Восени 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили Київ і почали наступ на Коростень. Німецьке командування поставило собі за мету будь-якою ціною утриматися, щоб організувати контрнаступ і знову окупувати Київ.
Наприкінці листопада – на початку грудня йшли запеклі бої на лінії Немирівка – Грозине – Хотинівка. 19 грудня німці почали масові атаки вздовж залізничного полотна Коростень – Київ. Їх зустріли 11 стрілецьких дивізій, два танкових корпуси, кілька артилерійських і мінометних полків. Бої точилися в районі сіл Хотинівка, Болярка, Шершні, Чоповичі.
Під час німецького наступу 19-23 грудня бійці 140-ї, 287-ї стрілецьких дивізій знищили понад 100 німецьких танків і самохідних гармат, 4 тисячі солдат і офіцерів. 28 грудня почався наступ радянських військ. 29 грудня було звільнено Коростень, а 30 грудня воїни-визволителі ввійшли в село Білку. Про той історичний день згадує Федір Іваненко: «Коли вступали радянські війська, танки йшли, аж земля двигтіла. Німці тікали як тільки могли, у них були лише невеличкі обози…»
Дорогою ціною було заплачено за звільнення Коростенщини. За час з 17 листопада по 31 грудня смертю хоробрих тут полягли 6 тисяч радянських воїнів. Захищаючи Батьківщину, на фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах воювало 242 жителі Білки. Загинуло 154 мешканці села. На честь воїнів-визволителів, які героїчно боролися проти фашистських загарбників і віддали своє життя, в центрі села в 1986 році встановлено гармату ЗИС-3А, а також меморіальні плити з прізвищами полеглих односельчан.
У музеї історії Білки є стела пам’яті, де поіменно згадано тих, хто став жертвою сталінських репресій, хто боровся і загинув на фронтах і в партизанських загонах під час Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр.
В експозиції музею зберігаються фронтові документи Й. Марченка, В. Онищенка, Х. Прохоренка, О. Орлової, К. Третяка та інші. Відгомін війни ще чути всім і досі. Так влітку 2002 року, працюючи на полях, працівники КСП «Обрій» виорали снаряди періоду війни. В Білку було запрошено саперів, які вивезли снаряди в безпечне місце і знешкодили їх. Ті вибухи ще раз нагадали про страшні лихоліття війни. Білківчани свято шанують пам’ять про своїх героїв.
Велику турботу про односельців, ветеранів виявляє і Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир Павлович Матвієнко. Завдяки йому та Промінвестбанку було виділено автомобіль «Пежо» для надання невідкладної медичної допомоги ветеранам та жителям села, придбано обладнання для стоматологічного кабінету. В селі зведено нову, двоповерхову красуню-школу – «Школу Володимира Матвієнка», обладнано сучасної комп’ютерною технікою, укомплектовано навчальними посібниками та сучасною науковою і художньою літературою.
Для жителів Білки гостинно відчинив двері Палац культури, медично-оздоровчий центр, працівники якого дбають про здоров’я своїх сельчан та жителів навколишніх сіл Коростенського району.
Щороку, 9 травня, в світлий день Перемоги Голова Правління Промінвестбанку, професор В.П. Матвієнко разом зі своїм сином народним депутатом, Головою Партії національно-економічного розвитку України Павлом Матвієнком зустрічаються з односельцями, переймаються турботами і болем ветеранів війни і праці, надають допомогу, спілкуються, намагаються покращити життя і побут білківчан. Адже життєве кредо родини Матвієнків – робити добро на землі сьогодні і завтра і життя обов’язково стане кращим, бо наш працьовитий і талановитий український народ вартий того. Валентина ТИНДИК, завідуюча музею Промінвестбанку
Фото Віталія ПРИХОДЬКА
|
