Почну з Білківського порога, адже саме від нього пролягла у світ життєва та кругойдуча стежка видатного економіста і поета Володимира Матвієнка.
Там з домашньої криниці у рідному селі Білка він і сьогодні черпає джерельну, завжди вируючу в душі, наснагу для своєї творчості.
Отже, древлянська Білка – то колиска дитинства і першослова майбутнього поета. Минуть, наче спливуть за водою, літа, а з-під крон поліських в’язів щодня, мов промінь найтеплішої землі, світитиме поріг білостінної отчої хати, що будить і нуртує пам’ять вірного сина:
Материн поріг бачу знов і знов,
Там зоря дитинства не загасне.
Там літа мої, що з лугів, з дібров
Сняться й досі білоцвітним рястом.
Як бачимо, в нелегку життєву дорогу поет візьме з собою не лише болючу материнську сльозу, але й нуртуючу, незагойну пам’ять про найріднішу людину, звичайного будівельника, репресованого батька Павла Олексійовича. А людяна і невпокорена пам’ять, що промовляє до світу голосом всенародного болю, – то і є поезія. Вона передається від роду до роду, від батька до сина, від покоління до покоління:
Байкал забрав його життя,
Пішов трудар у небуття.
І мій обов’язок знайти
Сибірські батькові сліди.
Трагедію свого роду Володимир Павлович зрозумів, ще будучи школярем старших класів і при вступі до медичного інституту. Бо ж не завжди відчинялись тоді двері навчальних закладів сину «ворога народу». Та поліщук В. Матвієнко не міг змиритися з такою кричущою несправедливістю. І під час хрущовської відлиги він добився на прийом до військового прокурора, де йому показали наклепницькі доноси людей, і в 1960 році батька реабілітували.
Біографічна канва життєвих доріг Володимира Павловича – у його поетичній творчості, і спостережливий, зацікавлений читач легко її відкриє чи навіть домислить. Коли ж сказати достовірніше, то щоденне прагнення поета – це:
Разом з Україною мужніти,
Совістю і серцем їй служить.
Наведені вище рядки – то, по суті, камертон громадянина В. Матвієнка у виборі власного ідеалу та утвердженні своєї ж давно осмисленої та обраної на все життя позиції.
У кращих творах В. Матвієнка бурхливо і повносило нуртує життя народу на рідних роздолах древлянського краю і всієї України. Та це й закономірно. Відомо, що й самому авторові у різні роки довелось працювати в багатьох регіонах України. Робочий гарт його душі і людське змужніння починались на теренах завжди потужної індустріально-промислової Донеччини, зокрема, в таких містах, як Маріуполь, Краматорськ, Донецьк, пізніше була робітнича Дніпропетровщина, Кривий Ріг, Нікополь тощо. Цілком справедливо буде сказати, що то і є університети його невгамовного життя, а отже – діючі, глибинні джерела його поетичної і публіцистичної творчості.
Свою думку хочу підсилити висловом славетного І. Франка, який свого часу проголосив: «У нас єдиний кодекс поетичний – життя. Що воно зв’яже, те й буде зв’язане, а що розв’яже, те й буде розв’язане».
Думаю, що саме цей Каменярський кодекс Володимир Матвієнко сприйняв, як заповідане кредо – всіма помислами і серцем. Через літа і роки він скаже про це у поезії «Терен – життя»:
Життя – не асфальтна дорога,
Не стрічка, що стелиться легко.
Життя – то щоденна тривога,
То серця невтомного клекіт.
Життя – крутосходи тернові,
Щоб тільки надії не згасли,
Та ще боротьба до крові, –
Щоб вижити і не впасти.
Варто ще раз наголосити, що у Володимира Павловича свій особливий, притаманний лише йому, життєвий темп. Інколи здається, що це рух по вертикалі, тобто невтомний пошук себе самого, утвердження творчої особистості. Певен, що саме цього потребують його душа і розум. Адже й сьогодні відомий економіст, банкір, професор береться за все: пише наукові статті, публіцистику, вірші, пісні і... гумор. Невдовзі до його поетичних збірок «Люблю я свою Україну», «На рідних роздолах», «Пісне моя зоряна» долучиться друга збірка прицільних афористично-гумористичних висловлювань «Дотепні слова».
З погляду творчості Володимир Матвієнко для мене – земний, невтомний і невпокорений максималіст. Людина, яка власні задуми та ідеї здатна втілити в життя. Микола СИНГАЇВСЬКИЙ
Лауреат премії
імені Лесі Українки,
заслужений діяч мистецтв України
|
