Парламентські вибори в Росії виграв Путін Майже завершився підрахунок голосів на виборах 7 грудня до Держдуми Російської Федерації. За даними Центральної виборчої комісії, п’ятивідсотковий бар’єр подолали чотири партії: «Единая Россия» – 37,9%, КПРФ – 12,7%, ЛДПР – 11,6% та блок «Родина» – 9,1%. За словами голови ЦВК Олександра Вешнякова, більшість попередніх прогнозів виявились близькими до реальних результатів голосування. В той же час він відзначив, що всі телекомпанії та фонди були впевнені, що 5-відсотковий бар’єр подолає і партія «Яблоко». Щоправда, представники Компартії Росії досі продовжують паралельний підрахунок голосів і вже стверджують, що партія «Яблуко» таки має бути представлена в Держдумі.
Поразка лібералів Явлінського стала головною сенсацією російських виборів. Отримавши 10 відсотків голосів у Москві та 9 – у Санкт-Петербурзі, «Яблоко» не спромоглося забезпечити собі таку потужну підтримку виборців у регіонах і в результаті отримало лише 4,3%. Далі розташувалися СПС – 3,93% та Аграрна партія – 3,78. Володимир Путін, виступаючи перед членами уряду, зробив доброзичливий жест в адресу лібералів, заявивши, що ідеї і кадри партій, які програли, ще будуть затребувані.
Дуже красномовним є такий факт в історії російських виборів-2003. Згідно з даними досліджень російського Агентства соціальної інформації, 61% росіян, опитаних напередодні виборів, без вагань заявили, що вони голосувати не підуть. Така вражаюча пасивність була дуже вигідна нинішній владі, але ж це говорить про недовіру значної частини електорату до політичних сил, які боролися за владу, про недовіру до влади і зневіру в можливості проведення чесних виборів. Тож до офіційних 4,8%, що проголосували «проти всіх», слід додати ще близько 40% виборців (а то й більше, якщо врахувати, що офіційні дані, як правило, не відображають реальний стан речей), які фактично голосували так само, бо не з’явились на виборчі дільниці. Чи можна вважати легітимними вибори, взяти участь у яких не вважала за доцільне майже половина електорату – питання риторичне.
За деякими оцінками, «Единая Россия» витратила на підтримку своїх кандидатів 400 мільйонів доларів, в той час як кожна партія мала право витратити на передвиборчу кампанію 8,3 мільйона. Крім того, списки «Единой России» не були оприлюднені перед виборами, а вже потім стало відомо, що на прохідних місцях виявилися представники виконавчої влади та великого бізнесу. Також американська газета Christian Science Monitor відзначає очевидну упередженість державного телебачення, що працювало на партію влади. Газета вважає, що «Единая Россия» не є народною організацією, що це творіння Кремля, місцевих та регіональних чиновників. До її складу увійшли колишні співробітники КДБ й бюрократи радянської епохи, яким Путін віддав ключові пости. «Ми вважаємо, що вибори були вільними, однак, безумовно, їх не можна назвати чесними», – зазначив глава спостережної місії Парламентської Асамблеї Ради Європи Д. Аткінсон. Загальне враження від російських виборів: регрес демократії у Росії. У цьому були одностайні і Девід Аткінсон, і президент Парламентської асамблеї ОБСЄ Брюс Джордж, і глава найбільшої місії спостерігачів – від Бюро ОБСЄ по демократичних інститутах і правах людини – Ріта Зюссмут.
«Блискуча» перемога «Единой России» – це перемога соціалізму й «зрівнялівки», що підштовхне партію до більш грубого використання адміністративного ресурсу. Ясна річ, нова Держдума стане надійною опорою президента Путіна. Аналітики намагаються спрогнозувати політику Володимира Володимировича після виборів. Оптимісти заявляють, що Володимир Путін зможе використати свою підсилену політичну владу для просування вкрай необхідних Росії економічних реформ. Однак, на думку песимістів (читай – реалістів), країна повертається до авторитарного царського правління. Багато хто вбачає в нинішньому президенті образ молодого Сталіна і побоюється встановлення недемократичного правління.
Стає ясно, що в Росії з новою силою зміцнюється самодержавство, яке століттями керувало імперією (і при царі, і при більшовиках), але, як правило, без особливого успіху. Розквіт російського шовінізму стає очевидним.
Прихід до влади в Росії радикально настроєних сил, якими є «Родина» й ЛДРП, особливо під час загострення територіального конфлікту між державами, – справді тривожний знак для України. Навряд чи радикали зможуть самостійно впливати на перебіг міждержавних процесів, проте у їхніх силах формувати громадську думку з цих питань. Так чи інакше, важливим чинником україно-російських відносин стане позиція Кремля й підконтрольного йому парламенту. Без сумніву, Росії буде складно позбавитися великодержавного шовінізму, який шкодить не лише Україні, а й самій Росії. Вона має позбутися «звички» ставитися до України як до молодшого брата, бо це стоятиме на заваді продуктивній співпраці двох держав. Можна, звісно, сподіватися, що настрої та висловлювання деяких російських політиків були більше передвиборчою демагогією.
Між іншим, варто замислитися: що має означати формулювання «єдина Росія»? Хто і коли за всю історію Московії ділив її, шматував територіально, завойовував чи гнобив? Про що насправді говорить сьогодні назва партії влади, якщо єдиним «поділом» можна вважати хіба розвал СРСР, коли всі колишні республіки, яких «великая и неделимая» «сплотила навеки» і називала рівноправними, в один голос висловилися проти такого ярма. Точніше, проти такої сильної «любові», яка у своїх великих обіймах прагне задушити.
Ні «нова імперія», ні «ліберальна імперія», ні «велика Росія», ні «єдина» – жодна з цих ідеологій, як би вона не звалася, не матиме шансів реалізуватися.
Наталія ЛИТВИНЕНКО
Клим ЩЕРБАТИЙ
Фото АП
|
