ПРОМІНВЕСТБАНК:
стратегія відтворення

Проведений аналіз показників свідчить про високу платоспроможність, надійність, стабільність та ефективність Промінвестбанку. Вагомі результати діяльності є гарантом збереження коштів клієнтів і підтвердженням того, що Промінвестбанк був і залишається незаперечним лідером фінансово-банківської системи. Його стратегія спрямована на відтворення і зростання виробничого потенціалу держави.

Розділ ІІІ
Стратегія розвитку Промінвестбанку

1. Кредитні вкладення в реальну економіку

Історичний розвиток товарних відносин обумовив їх трансформацію у товарно-грошові взаємовідносини. Необхідність перерозподілу грошових коштів у процесі виробництва через кредитування випливає із самої природи цього процесу, необхідності забезпечити безперервність та ефективність суспільного відтворення, основою якого є кругообіг капіталу, що зумовлює як вивільнення коштів, так і залучення їх у процес виробництва.

На певному етапі розвитку суспільства кредит охопив усю систему суспільного відтворення – виробництво, розподіл, обмін і споживання. Створення банків і кредитної системи забезпечило перехід від панування комерційного кредиту (який надається підприємствам у товарному вигляді та обмежений розмірами індивідуального капіталу) до банківського кредиту, який базується на концентрації тимчасово вільних коштів і використанні їх для розвитку економіки. Таким чином, товарно-кредитні взаємовідносини є вищим ступенем розвитку товарно-грошових взаємовідносин.

Відтоді, як поділ праці поглибився і торгівля грішми (кредитами) відокремилася від торгівлі товарами та перетворилася на самостійний вид діяльності, підприємства-виробники мають потенційну змогу не залежати повною мірою від своєчасного перерахування грошей покупцями продукції.

Розвиток кредитних відносин – це не тільки дедалі ширше охоплення нових сфер економічного та соціального життя суспільства. Кількісне зростання супроводжується якісними зрушеннями в усій системі виробничих відносин, коли виробничому процесу передує кредитна операція, що впливає на визначення обсягів виробництва та умов реалізації продукції на ринку, тобто кількість товарів, їхню якість і строки поставок. Таким чином, кредитні відносини, що виникли ще до початку виробництва, існують у його ході у сфері як реалізації, так і споживання.

Глибока економічна криза української економіки та існуюча фінансова розбалансованість потребують розуміння економічної природи кредиту, його всеосяжного характеру, об’єктивної потреби суспільства в ньому. Виведення з економічного обороту України величезних грошових мас породило небачений раніше дефіцит грошей, який паралізував діяльність підприємств і розрахунки у всьому народному господарстві. Різкий дефіцит грошей в обігових коштах підприємств спричинює загальний занепад виробництва. Нестача грошей в розрахунках блокує внутрішній ринок, призводить до зростання витрат і збитків, пригнічує попит, що посилює кризу. Ця суперечність гальмує пожвавлення економіки.

Параліч розрахунків, відволікання значних коштів з товарно-грошового обігу на фінансування дефіциту бюджету, тиск монетарного дефіциту з метою утримання курсу гривні скоротили пропозицію національних грошей у реальній економіці й призвели до їх натуралізації, розквіту бартеру та історичного регресу господарських відносин у державі.

Беззаперечно, неплатежі та бартер, окрім вимушеної необхідності, перетворилися на систему, що підтримується особами і посередницькими організаціями, які на ній заробляють. Бартер істотно обмежив сектор господарства, де використовуються гроші. Впродовж багатьох років значна кількість продукції в Україні реалізовувалась без опосередкування грошима. Згортання грошових відносин не давало змоги підприємствам-виробникам не тільки розширювати, а й відновлювати виробництво.

Завдання полягає в тому, щоб забезпечити грошима відкриту економіку, дати їй змогу працювати. Основним джерелом поповнення обігових коштів підприємств є банківський кредит. До того ж, враховуючи відсутність реальної підтримки державою товаровиробника, кредит стає ще й єдино можливим засобом забезпечення ефективного функціонування підприємств у вітчизняній економіці. Виробник, який має наміри залучити позичкові кошти на потреби, пов’язані з випуском продукції, зацікавлений в ефективному їх використанні, бо без цього неможливо повернути кредит, тим більше сплатити відсотки.

Фінансова криза супроводжується постійним «проїданням» підприємствами України власних обігових коштів. Недостатність обігових коштів підприємств, необхідність подолання «грошового голоду» та відновлення товарно-грошових відносин обумовлюють потребу в кредитних коштах банків, спрямованих на розвиток національної економіки.

В умовах триваючого занепаду виробництва і зростання його збитковості, кризових явищ у фінансовій сфері, стрімкого знецінення гривні Промінвестбанк кредитує більшість підприємств базових галузей економіки. Головним пріоритетом діяльності банку є всебічна фінансова підтримка вітчизняних виробників.

Завдяки короткостроковим кредитам банку відбувалося поповнення обігових коштів підприємств для забезпечення їхньої виробничої діяльності в умовах фінансової кризи. Незважаючи на вкрай несприятливий інвестиційний клімат в Україні, банк не припинив довгострокового кредитування, беручи на себе значні ризики можливих збитків внаслідок потенційної інфляції. Традиційно склалося, що установи Промінвестбанку кредитують базові галузі промисловості, які є фундаментом матеріального виробництва.

Розпорошення кредитних ресурсів внаслідок перетягування клієнтури в новостворені малопотужні галузеві та «вотчинні» банки негативно позначилось на довгострокових кредитних вкладеннях, оскільки більшість таких комерційних банків спрямовували кредити у невиробничу сферу та на спекулятивні операції.

Через відсутність підтримки держави по стягненню боргів залишаються значними обсяги заборгованості підприємств державного сектора економіки. Банк, надаючи кредити, повинен забезпечити їхнє повернення та сплату відсотків за користування ними. Одним з обов’язкових принципів кредитування є забезпечення. Законодавчі та інші нормативні акти містять порядок і правила застосування декількох видів забезпечення виконання зобов’язань позичальників щодо кредитних договорів – порука, гарантія, застава майна та майнових прав, страхування. Всі види забезпечення повинні мати вигляд письмового договору, у деяких випадках – нотаріально посвідченого.

Видом забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором, який найчастіше використовується на практиці, є застава майна та майнових прав. Застосування інституту застави, правила укладання та виконання договорів застави регулює Закон України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. Правильне застосування цього Закону дає банку змогу забезпечити повернення наданого кредиту за рахунок майна чи майнових прав заставодавця у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором. На жаль, недосконалість окремих положень Закону «Про заставу» ускладнює звернення щодо стягнення на заставлене майно та його подальшу реалізацію.

Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетними та державними цільовими фондами» від 4 березня 1998 р. встановлює основні положення застосування податкової застави, забороняє укладання договорів відступлення права вимоги та переводу боргу, обмежує право клієнта розпоряджатися залишками коштів на його рахунках. Відповідно до Указу податкова застава має пріоритет перед вимогами банку до майна, яке перебуває у податковій заставі, а заборона відступлення права вимоги унеможливлює погашення наданих кредитів третіми особами.

Важливим чинником реформування економіки є приватизація державних підприємств. Однак щойно приватизовані підприємства потребують підтримки, зокрема за рахунок банківських кредитів. Порядок цільового кредитування приватизованих підприємств (затверджений постановою Правління НБУ від 1 вересня 1997 р.) встановлює підстави, напрями та порядок кредитування таких підприємств, якы здійснюються з метою налагодження виробництва, збереження робочих місць тощо.

Позичальники, які знаходяться в стадії приватизації, мають одержати дозвіл на заставу майна та отримання кредиту (в певних обсягах) у державних органах приватизації. За відсутності такого дозволу укладені договір застави та кредитний договір можуть бути визнані недійсними, що призводить до втрати забезпечення та неможливості отримання банком доходів від кредитування, незважаючи на те, що завдяки кредитним коштам банку позичальник задовольнив свої виробничі та інші потреби. Тому неабияке значення для банків має контроль за виконанням позичальником вимог наказу Фонду державного майна України від 4 червня 1996 р., яким затверджено Положення «Про порядок надання Фондом державного майна України дозволу на заставу державного майна».

Правила застосування поруки та гарантії регулюються Цивільним кодексом України. Враховуючи, що для стягнення заборгованості з поручителя та гаранта встановлено скорочений тримісячний термін позовної давності, банк у разі виникнення простроченої заборгованості має негайно вжити претензійно-позовних заходів до поручителів і гарантів. Практика свідчить, що, коли поручителями або гарантами виступають органи державного управління, стягнути з них суму заборгованості майже неможливо.

Недосконалість правового поля, суперечливість законодавчих та інших нормативних актів у сфері кредитно-правових відносин створюють умови недобросовісним позичальникам, заставодавцям та іншим особам для використання допущених під час укладання договорів правових недоліків у своїх інтересах з метою ухилення від виконання обов’язків перед банком.

Процес формування ринкових відносин в економіці України об’єктивно зумовлює необхідність підвищення значення банківського кредиту, що є одним з найважливіших чинників, які забезпечують безперервність розширеного відтворення. Це визначається насамперед широкою сферою застосування кредитних операцій банків. Однак за період реформування господарського механізму в Україні, яке супроводжувалося значним спадом виробництва та ділової активності, роль банківського кредиту у забезпеченні виробничого сектору необхідними грошовими ресурсами істотно зменшилась.

Володимир МАТВІЄНКО
Павло МАТВІЄНКО
Далі буде