Вінницькі кредити
Проблеми ефективності банківського кредитування
аграрно-промислового комплексу |  | Ретроспектива динаміки формування розвитку аграрного сектору економіки України з 90-х років свідчить про поглиблення негативних економічних тенденцій у цій галузі, що викликано цілим рядом причин соціально-економічного плану, основними з яких є:
– відсутність достатнього фінансування, яке об’єктивно необхідне для забезпечення нормальної та безперервної роботи суб’єктів сільського господарства;
– недосконалість законодавчої та нормативної бази, яка б регулювала ринковий розвиток аграрного сектора;
– виключно низька ефективність виробництва вітчизняного сільського господарства.
Виходом із ситуації, що склалася, є лише залучення значної маси грошових коштів у розвиток аграрного сектора. Звісно, залучити необхідну суму грошей із державного бюджету неможливо, тому і виходом з цієї ситуації стало ініційоване урядом використання коштів фінансово-кредитних установ.
Як свідчить досвід, комерційні банки частіше всього уникають можливості вступати в кредитні відносини з сільськогосподарськими підприємствами, що пояснюється неспроможністю цих суб’єктів економічних відносин розрахуватися за кредити з реальною відсотковою ставкою, яка склалася на рівні 18–24% річних. Максимальна річна відсоткова ставка, за якою сільськогосподарські підприємства здатні розрахуватися за отримані кредитні ресурси, на сьогодні складає 14–18% річних (що значно менше реально існуючої у банківській системі).
Враховуючи відношення банківських установ до кредитування сільського господарства, уряд України представив нову концепцію, яка б зменшувала ризикованість кредитування аграріїв та слугувала гарантом повернення кредитів. У зазначеній концепції основна увага приділяється механізму здешевлення кредитних ресурсів шляхом доведення кредитних ставок до рівня інфляційних процесів у державі, страхуванню ризиків комерційних банків у страхових компаніях та застосуванню іпотечного кредитування під заставу землі з можливістю розпорядження нею у разі неповернення кредитних коштів, формуванню механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільгоспвиробниками та залученню до процесу кредитних відносин аграрних бірж у плані впровадження ф’ючерсних контрактів, жорсткого фіксування цін та компенсації ризиків у випадку порушення договорів на поставку продукції.
Розглянувши представлену концепцію, українські банківські установи погодилися взяти участь у кредитуванні АПК шляхом надання їм кредитних коштів, але за умови повного повернення кредитів, наявності державних гарантій та ліквідної застави. Також необхідною умовою кредитування АПК є надання кредитів виключно підприємствам з високоефективним виробництвом та залежно від їхнього стійкого, позитивного фінансового стану. Зазначені умови пояснюються намаганням фінансово-кредитних установ скасувати можливі проблеми та ризики, які можуть виникнути в процесі кредитування. Пріоритетним напрямком взаємодії між сільськогосподарськими підприємствами та фінансово-кредитними установами на підставі взаємовигідної співпраці є запровадження системи іпотечного кредитування з метою забезпечення довгострокових вкладень у сільськогосподарське виробництво.
Агропромисловий комплекс Вінниччини представлений понад 850 агроформуваннями та 1240 сільськими (фермерськими) господарствами, з яких станом на серпень 2003 року 50,4% є збитковими. У сільськогосподарському виробництві бере участь 328,8 тис. чоловік, тобто 39,4% від загальної кількості зайнятого населення області. Найвагоміше місце в валовому зборі сільськогосподарської продукції на Вінниччині займає збір зернових культур та цукрового буряка. 14,3% валового збору цукрового буряку в Україні припадає саме на Вінницьку область. Забезпеченість області сільськогосподарською технікою представлено наявністю 26,3 тис. одиниць, що звісно є досить низьким показником для аграрної області. Крім того, значний фізичний та моральний знос основної маси сільськогосподарської техніки не дає можливості досягти суттєвих позитивних зрушень у сільськогосподарському виробництві.
Враховуючи сільськогосподарський потенціал Вінницької області та щільність і розгалуженість фінансово-кредитних установ у цьому регіоні, який представлений 32 філіями банків та 304 безбалансовими відділеннями, із сумою реального кредитного портфеля обсягом 386 млн. грн., який порівняно з даними 2001 року зріс на 172 млн. грн., або в 1,8 разу, зазначена концепція уряду та співпраця з комерційними банками повинна була суттєво вплинути на розвиток сільського господарства області. Але фінансовий результат від звичайної сільськогосподарської діяльності Вінницької області протягом минулого року був збитковим, розмір збитків склав 60,5 млн. грн. за умови, що кредитний портфель комерційних банків з кредитування агропромислового комплексу становить 99,5 млн. грн. Загалом більше 25% від суми реальних кредитних ресурсів банківського сектору Вінниччини було направлено на кредитування агропромислового комплексу. Зазначений показник є значним у загальній структурі кредитного портфеля фінансово-кредитних установ регіону, що пояснюється домінуванням сільськогосподарського виробництва в загальній структурі виробничого потенціалу області.
З метою більш ефективної співпраці між фінансово-кредитними установами та сільськогосподарськими товаровиробниками необхідне налагодження лізингових операцій банків з метою суттєвого поповнення технічного парку новими, вдосконаленими видами сільськогосподарської техніки та посилення ролі і впливу державного гарантування повернення кредитних коштів, наданих сільськогосподарським підприємством. Оскільки саме цей фактор відіграє вирішальну роль у процесі кредитування агропромислового комплексу. Досвід діяльності уряду щодо вирішення проблеми кредитування сільського господарства свідчить, що підприємства агропромислового комплексу Вінницької області отримували кредити на незначні суми коштів (відносно витрат сільськогосподарського виробництва), основним напрямком використання яких була закупівля техніки і пального для здійснення весняно-польових робіт та збору врожаю, придбання мінімальної кількості добрив і хімікатів. Отже, йшлося про забезпечення мінімального обсягу поточних робіт, а не про інвестування радикальних трансформацій. Тому дії уряду доцільно було б спрямовувати не на пошук додаткових джерел обласних бюджетів, направлених на фінансування потреб АПК, а на розвиток інфраструктури, необхідної для розвитку галузі.Ярослав ПОСЛАВСЬКИЙ
старший економіст кредитного відділу філії «Вінницьке Центральне відділення Промінвестбанку»,
редактор Вінницького осередку Молодіжної організації за національно-
економічний розвиток України
|
| |
