Дискусія навколо закону про вибори, через яку припинилася нормальна робота парламенту і навіть виникли ідеї його дострокового розпуску, не втрачає своєї актуальності, оскільки «віз», як кажуть, «і нині там».
Вибори – справа серйозна, і порівняти їх можна, наприклад, з одруженням, але з правом «розлучитися» лише через чотири роки. Протягом цього часу можна безліч разів переконатися і розкаятися в тому, що вибір був неправильний. Особливо складно зробити осмислений вибір за умов, коли політичні партії напередодні виборів об’єднуються в сумнівні блоки.
На виборах до Верховної Ради у 1998 році за довіру електорату боролися 10 блоків і тільки 2 з них здобули право потрапити до парламенту. В 2002 році перед виборами було створено 13 блоків, з яких 3 представлені у вищому законодавчому органі. Щоразу більше й більше «заблокованою» постає Україна перед черговими виборами. То чи можемо ми довіряти свою долю тим політичним «силам», які відверто зізнаються у своїй слабкості, не наважуються вести власну боротьбу, а об’єднуються у «нелегкотравні» блоки-клани?
Що таке блоки політичних партій? Це дивна суміш не завжди зрозумілих ідей і людей, в яких пересічному громадянинові важко розібрати: хто за що виступає і хто за що відповідатиме. А в каламутній воді важко рибу ловити.
Можна виділити кілька причин, що спонукають партії до такого об’єднання, проте серед усіх факторів першочерговим є недемократичний характер виборчої системи.
В українських реаліях формування ситуативних політичних блоків зумовлене законодавчим 4-відсотковим бар’єром голосів виборців, необхідних для проходження партії до парламенту. Через це і з’являються назви партій та політичних об’єднань, в основу яких закладені «садово-овочеві», «зоологічні», «озимі», «ярові» особистісні та інші інтереси. Всі вони як один об’єднують «захисників гуманізму, демократії, прав людини» і т.п. Надто незначними є відмінності між їхніми позиціями й лозунгами, а загальну ідею простежити взагалі неможливо. Бо виникають ці об’єднання і блоки з однією метою – дістатися до влади, а коли це не вдається, зникають з політичної карти. Основним фактором їхнього швидкого розпаду є значна слабкість внутрішньої структури і блоку, і партій, які його утворювали.
У світовій практиці є загальновідомим і звичним досвід створення та функціонування політичних альянсів. Але в реаліях українського політичного процесу, на жаль, цивілізовані принципи поки що не діють. На це слід зважати законотворцям, які взялися створити модель нової виборчої системи в Україні. Дай їм, Боже, мудрості на кожному кроці здійснення політичної реформи. Наталія ЖУК
|
