Офіційно визначена лінія розвитку в бік вступу до Світової організації торгівлі (WTO) і євроінтеграції була донедавна чи не єдиним більш-менш стабільним напрямком зовнішньої політики. І не дивно: членство у СОТ є не просто важливим орієнтиром для України, а офіційно задекларованою метою (нагадаємо, членство у СОТ є однією з обов’язкових вимог до вступу до ЄС). Хоча, поняття «мета» останнім часом дуже полюбляють підміняти поняттями на зразок «вектор розвитку». Різниця відчувається: розвиватися у бік Європи можна скільки завгодно, приписуючи кожній економічній реформі «євронаближаючого» значення. Розвиток, як правило, не обмежується часом, а тому є вільним від небезпек пере- та недооцінки власних сил.
І все ж, чи повинна кількість коли-небудь перейти в якість? Якщо закон переходу кількісного в якісне візьме гору над процесами української економіки, що тоді? Які переваги і недоліки для України від повноправного членства у СОТ?
Роком народження СОТ можна вважати 1995 р., але проект організації, діяльність якої сприяла б росту і лібералізації світової торгівлі, був винесений на розгляд ще у 1944 р. на міжурядовій конференції у Бреттон-Вудсі, разом із проектами Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції і розвитку. На нову торговельну організацію покладали надії зупинити падіння економічної активності в основних промислових країнах. Ще не повністю одужавши після великої кризи 30-х, світова економіка знову «шкутильгала», тепер уже через Світову війну. Уряди робили все можливе, щоб захистити вітчизняні економіки, переважно через підвищення обмежень на імпорт, але це лише викликало зустрічні торговельні тарифи з боку країн-партнерів. Падав промисловий випуск товарів та зайнятість.
На відміну від МВФ й МБРР, до 1995 р., коли була створена СОТ, практичних успіхів по вирішенню проблеми світової торгівлі досягнуто не було. Проект СОТ не вдалося ратифікувати і до 1995 р. питання з торгівлі розв’язувалися через альтернативний механізм ГАТТ – Загальної угоди з питань тарифів та торгівлі.
ГАТТ/СОТ відіграє виключно важливу роль у формуванні торгових потоків. На сьогодні членами СОТ є 144 країни з існуючих у світі 209. В рамках СОТ відбувається понад 92% світового товарообігу. Регулювання СОТ поширюється не тільки на товари, а також на послуги і продукти інтелектуальної власності.
Формою регулювання міжнародної торгівлі в рамках ГАТТ, а з 1995 р. – СОТ, є так звані раунди переговорів. Останній раунд був запланований на 2003 р. і повинен був відбутися в столиці Катара – місті Доха. Основною його темою мала стати допомога в рамках СОТ країнам, що розвиваються. Раунд був провалений: уряди країн-лідерів виявили повну незацікавленість йти на поступки (зокрема, у зниженні субсидіювання власних виробників), а обурені країни, що розвиваються, були безкомпромісними. Це ще одна ознака того, що торговельна організація в своїй діяльності не враховує чогось важливого.
Факт невдачі переговорів ще більше розпалив критиків СОТ. І з часом подібної критики стає все більше. Чим це обумовлено?
Глобальною метою діяльності будь-якої організації є досягнення успіху. Аби бути успішною впродовж тривалого часу, аби вижити та досягти своїх цілей, організація повинна бути як ефективною, так і результативною. За словами Пітера Друкера, результативність є наслідком того, що робляться потрібні речі; а ефективність – наслідком того, що речі правильно створюються. Перше і друге є однаково важливим.
То якщо говорити термінологією менеджменту, СОТ не вистачає результативності. В обраних для себе пріоритетних напрямках СОТ стала дуже дієвою. Найпопулярніший приклад – за роки існування ГАТТ/СОТ торговельні тарифи (тобто, захисні ставки мита) серед членів організації знизилися з 40% наприкінці 50-х років до менш ніж 4% сьогодні. Проблема в іншому. Не всі потрібні, слушні речі були поки що зроблені. Структура СОТ поки не передбачила механізму, який би запобіг перетворенню СОТ зі світового економічного форуму на інструмент в руках країн-лідерів світу.
Таки дійсно, СОТ в силу структурних вад не здатна дотримуватися основних принципів своєї діяльності – недискримінації, транспарентності рішень, відкритості до чесної конкуренції, сприяння слаборозвиненим країнам.
Одним з найболючіших питань є владнання торговельних спорів і застосування санкцій. Якщо, скажімо, країна А свідомо порушує правила СОТ на шкоду країні Б, то остання має право звернутися до організації і отримати право застосування економічних репресалій (санкцій у відповідь). Звичайно, репресалії передбачають підвищення тарифів на імпорт з країни А. Країни з великими за обсягами внутрішніми ринками, а отже, споживанням товарів та послуг, наприклад США, можуть застосовувати економічні репресалії дуже ефективно, підвищуючи імпортні тарифи, бо це міцно б’є по експортерам з країни-порушника. Що ж до середніх і малих гравців у рамках СОТ, то існуючий механізм економічних репресалій скоріше завдасть шкоди їм самім, бо споживають вони небагато, і порушник правил СОТ не понесе відчутних втрат.
Іншою проблемою СОТ є широке застосування її учасниками методів нетарифного регулювання торгівлі. Факт деяких нетарифних методів практично неможливо довести. Найпопулярнішим у цьому плані є «добровільне» обмеження експорту. Країна-імпортер (як правило, розвинена країна) змушує країну-експортера (країна, що розвивається) добровільно обмежувати обсяги експорту під загрозою економічних і політичних санкцій. Іншими словами, експортер сам собі вводить квоту, бо краще продавати менше, ніж зовсім не продавати. При цьому, за правилами СОТ не може ініціювати розслідування самостійно, для цього потрібне офіційне звернення-скарга країни.
Внутрішніх протиріч всередині СОТ немало. Багато хто говорить, що організації скоро стане історією, адже основний учасник СОТ – Сполучені Штати Америки – не може вирішити торговельні проблеми з азіатськими країнами. Може й так. Але як би там не було, на сьогодні адекватної альтернативи Світовій торговельній організації не існує.
Україні не потрібно цілеспрямовано визначати позитив і негатив СОТ. Варто розглядати СОТ як інструмент. Ефективність його використання – справа уряду та, зрештою, кожного підприємця. Олександр Головiн
голова редакційної колегії
Молодіжної організації за національно-економічний
розвиток України
|
