Слова та музика Володимира МАТВІЄНКА
| Стоять на рейді кораблі,
А чайки кличуть в море.
Цілуй, цілуй, цілуй її,
Допоки світять зорі. | двічі |  |
Покличе море моряка,
Коли прийде світанок.
Цілуй, цілуй, цілуй її,
Бо скоро буде ранок. | двічі | Дівчина в море проведе
Його у путь далеку,
А по весні вернеться він,
І прилетять лелеки. | двічі |
Друкується за книгою Володимира МАТВІЄНКА «Пісне моя зоряна». Київ, «Музична Україна», 2001
|
«Я не шкодую ні про що» Виповнилося сорок років від дня смерті чи не найбільш відомої виконавиці французького шансону, легендарної співачки – Едіт Піаф. До цього дня у Франції видано нові збірки її пісень – в тому числі ті, які раніше не видавалися, перевидано автобіографію, проводиться виставка та поставлено виставу.
Британська газета «Індепендент» тим часом розмістила матеріал, в якому описано історію пісні, яка у свідомості широкого загалу, мабуть, найбільше асоціюється з Піаф – «Non, je ne regrette rien» («Ні, я ні про що не шкодую»).
Автором тексту був Мішель Вокер, музики – Шарль Дюмон. Вокер помер багато років тому. А Дюмон розповів, що у жовтні 1960 року вони двоє – автори без особливої репутації – прийшли до Піаф додому і принесли свою нову пісню. Піаф гукнула із задньої кімнати, що незабаром вийде. За більш як годину вона вийшла, з порога повідомивши, що більше не співає, а потім погодилася послухати одну пісню – лише одну.
«Коли я почав грати пісню, – розповів Шарль Дюмон журналісту «Індепендент», – ставлення Піаф одразу змінилося. Коли ж я завершив, то вона досить-таки неввічливо запитала: «Справді ти написав цю пісню? ТИ?» Потім вона змусила мене грати її знову і знову, 5 чи 6 разів. Співачка сказала, що пісня чудова, прекрасна, створена для неї, що вона і є нею. А також додала, що це стане її воскресінням.
Через місяць Піаф заспівала «Non, je ne regrette rien» на французькому телебаченні. За два дні було продано понад сто тисяч копій, а до кінця наступного року – понад мільйон.
Шарль Дюмон: «Долі цієї пісні була визначена наперед. В ній було щось, чого ми не контролювали. Я хотів чогось грандіозного, чогось революційного, чогось, що зробить мене знаменитим. Я грав ноти, а Вокер почав говорити слова, і це стало піснею про тріумф любові, вічної надії, яку має кохання. В цьому була таємниця написання пісень. І – долі.»
Незвичайно склалася і подальша доля пісні – твору, який назавжди асоціюватиметься з Едіт Піаф, її голосом, її долею, як і з долею французької музики. Автор статті пише, що найвищий злет французького шансону був тоді, коли сама доля цього жанру зазнала непоправних змін.
«Незвичайним є й те, що «Non, je ne regrette rien» з’явилася так пізно – пізно в кар’єрі та житті Піаф, і пізно в історії Chanson Francaise як основного популярного музичного напряму у Франції.
У 1960 році, коли було написано пісню «Non, je ne regrette rien», протягом чотирьох років на вершині чартів у Сполучених Штатах перебував Елвіс Преслі, а «Бітлз» вже грали у Ліверпулі.
А про що, власне, шкодує сам 74-річний композитор і виконавець Шарль Дюмон?
«Я шкодую про те, що одного разу, в Лондоні, коли я пішов на п’єсу про, як твердилося, життя Піаф, – я не встав і не заперечив те, що там було. Воно було все брехливе. Безумовно, Піаф була нестерпною. Всі великі артисти – нестерпні. Однак, коли пізнавали її краще, – вона була шляхетною, доброю, великодушною людиною.
За матеріалами Бі-Бі-Сі
|
