Земля моїх батьків

Слова Володимира МАТВІЄНКА, музика Зиновія ЯРОПУДА
Європа, Європа – народів сім’я, А в центрі Європи – Вкраїна моя. Земля всеплодюща садів та пшениць, Карпат смерекових, донецьких зірниць, Вогнів Придніпров’я, херсонських степів, Де чути розгомін І хвиль, і вітрів.
Мов сонце, заграва у небі встає, То в домнах Кривбасу метал виграє, І чують подільська, полтавська земля, Що їх Запоріжжя вітає здаля. Радіє поліська моя сторона – «Козацького маршу» не мовкне струна.
І ти, юний друже, завжди пам’ятай: То все Україна, наш сонячний край!
Друкується за книгою Володимира МАТВІЄНКА «Пісне моя зоряна». Київ, «Музична Україна», 2001

НАША ПОШТА

Шановний Володимире Павловичу!
Звертаємось до Вас, до глибоко шанованої людини слова.

Зустрічалися з Вами в телевізійній передачі і маємо можливість зустрічей через «Обрій ПІБ». З великим захопленням перечитуємо щотижневі рубрики, знаходимо цікаві повідомлення з різних сфер життя. Дуже вражають нас Ваші пісні. Вчителі та учні школи розучують і виконують їх. Ви, людина надзвичайно зайнята (справами банківськими і партійними), помічаєте, як «до школи біжить дітвора, веселіє довкруг Україна», примічаєте, що «школярська ласкава рука» гілочку «торкає», вболіваєте, «щоб наша мати–Україна творила хліб свій залюбки», «мужніла у житті і пісні», ви переконані, що «сміх – то наша доброта».

Столичний гамір, штовханина вулиць київських, безліч турбот не поставили заслони від дитинства. Батьківська хата, поліське село – «як щаслива мить». Ви найтонші запахи і звуки рідних лісів вловлюєте: «там дитинства мого сопілка ще всіма голосами дзвенить». Про Вашу вірність своєму роду говорить школа с. Білка. Як це прекрасно бачити щасливі посмішки дітей, відчувати їхню радість.

Ви дбаєте про щастя дітей, розквіт Полісся і всієї України.

Віримо, що коли при владі будуть такі як Ви, – цвісти всій нашій Україні.

Та нинішній час говорить і про інше. Про те, що існують ще такі школи, як наша – віддалені, невідомі, відірвані. У школі навчається 190 учнів з чотирьох сіл. Силами батьків пофарбували підлогу влітку, а про інший ремонт нічого й думати. Матеріальна база зовсім не поповнювалася більше десятка років.

Сучасність вимагає знання комп’ютера. Але ми його не можемо придбати. Випускники змушені їздити за 14 км в іншу школу на заняття міжшкільного факультету з інформатики. Зверталися до різних фізичних осіб, проте голос наш не чують.

Володимире Павловичу, допоможіть донести наш голос-прохання до тих, хто має великі можливості. Ми звертаємося до еліти суспільства – наших бізнесменів, банкірів. Можливо, в когось защемить серце за наших дітей і, по можливості, зможе допомогти їм. Вони ж такі, як і всі: добрі, працьовиті, з такими ж допитливими очима і поглядами, які проникають у саму душу. От тільки тим обділені, що у багатьох батьки безробітні, та й живуть вони у віддаленому селі.

Велику надію покладаємо на Ваше чуйне серце, Людино щедра на добро!

З повагою, директор школи Н. МЕГЕЙ,
педагогічний колектив (16 підписів),
учні 10 і 11-го класів (28 підписів)
с. Мар'янівка, Черкаська обл.