Представляємо читачам нашого уславленого сучасника, видатного українця В.П. Матвієнка.
Інтерв’ю з відомим вченим-економістом і філософом, теоретиком і організатором фінансово-банківської справи, талановитим поетом-піснярем веде письменник, народний артист України Григорій Булах, який добре знає Володимира Павловича, його життєвий та творчий шлях. У пошуках філософського кореняЧерез надмірну зайнятість Голови Правління Промінвестбанку В.П. Матвієнка взяти інтерв’ю у нього виявилося справою непростою. Врешті, це вдалося після того, як я з люб’язної згоди професора побував на його лекціях у Київському інституті банківської справи. Під час цього виступу Володимир Павлович ознайомив слухачів зі своєю новою книгою «Філософсько-економічні погляди», присвяченою філософським аспектам економіки та проблемам інвестиційного розвитку. Ряд висловлених думок і положень я законспектував. Ці нотатки розкривають одну із граней особистості В.П. Матвієнка – його філософський підхід до кожної справи, і в тому числі до економіки.
«Філософія економіки» (з конспекту лекції)
– У чому основна різниця між філософією та економічною наукою?
– звертається професор до слухачів, викликавши жваве зацікавлення залу.
На перший погляд, філософія та економіка – це дві різні сфери. Одна визначає свідомість, друга – буття. Більшість філософських дослідників абстрагуються від реального життя, економічних відносин, віддаючи перевагу «чистій філософії». Агностицизм Юма, ідеалістична діалектика Гегеля, антропологічний матеріалізм Фейєрбаха звужували філософію до окремих питань, відривали людську думку від життя.
Історичний екскурс лекції включає і колективне обговорення питання про діалектичний матеріалізм Маркса та Леніна.
– Тут, – зазначає В.П. Матвієнко, – спостерігаємо зафетишизовану перевагу матерії над розумом. За панування такої філософії стає неможливим сам процес розвитку. Марксистсько-ленінська догматика врешті-решт призводить до заперечення ролі людини в суспільному житті. Кожне нове досягнення, наукова розробка, нова суспільна система є результатом мислення людини, її ідей. Якщо немає ідей, то немає й розвитку.
Неможливість народження інтелектуальних ідей, інноваційних проектів, механізмів, їхньої суспільної реалізації стали філософською передумовою спочатку гальмування розвитку, а потім і розпаду СРСР.
Полярність філософій ідеалізму і матеріалізму, зазначає вчений, якраз і заважає їм стати філософським коренем життя і розвитку.
Зокрема, твердження К. Маркса про первинність матерії відривало матеріальне від ідеального в теорії діалектичного розвитку, що на практиці призвело до кримінального тоталітарного режиму на великій частині Земної кулі. Треба відділити ці твердження від філософського лушпиння і взяти з них найкращі здобутки. На цій основі можна сформулювати філософський ланцюг, який справді веде до економічного, соціального і духовного розвитку.
Лектор подає свою формулу зростання: Життя – Ідеї розвитку – Впровадження в економіку – Розвиток суспільства – Нові ідеї розвитку – Впровадження в життя і т.д.
Філософія та економіка тісно пов’язані, робить висновок вчений, вони можуть і повинні розглядатися разом. Більше того, слід говорити про філософію економіки як науку про закономірності, умови та механізм економічного розвитку. Її можна розділити на два рівні – побутовий і державний. Побутовий – це рівень філософії людини, яка прагне шляхом генерування і реалізації своїх ідей забезпечити собі та своїй сім’ї нормальне життя. Треба закріпитися політично,
щоб працювати економічноДержавний рівень – це рівень державного мислення, сконцентрованих дій, спрямованих на розвиток економіки всієї країни, зростання продуктивних сил і національного багатства, підвищення добробуту народу. Державний рівень економічної філософії – надважливий рівень, який є філософською основою розвитку. Державно-економічна філософія ні в якому разі не може підмінятися побутовою філософією.
В аудиторії знову виникає дискусія, коли лектор пропонує слухачам оцінити науково-філософський рівень сучасної економічної політики в Україні.
Нашій молодій державі, стверджує професор, ще бракує повноти науково-філософського підгрунття для проведення політики економічного зростання, забезпечення розвитку національного виробництва, активізації інвестиційних процесів, ведення ефективної грошово-кредитної політики в інтересах українського товаровиробника.
Аналіз філософського аспекту нашого буття має бути підкріплений глибинним дослідженням економічних проблем. Щоб досягти піднесення господарства, Україні потрібно перейти на інноваційно-інвестиційну модель розвитку, де дієвими важелями розширеного відтворення економіки стають наукові ідеї, ефективні технічні рішення, модернізація виробництва.
Фінансова основа економічного зростання. Говорячи про неї, вчений наголошує: реалізація стратегії розширеного відтворення економіки неможлива без відповідного фінансового підгрунтя. Це включає: удосконалення банківської системи, створення правових основ її діяльності, концентрацію капіталів, банківський кредит, захист прав кредиторів.
– Володимире Павловичу, відомо, що економічні успіхи залежать від політичного становища в країні. Як поєднуються ці поняття в нашому сьогоденні?
– Якщо сказати коротко, то я б відповів своїм афоризмом: «Треба закріпитися політично, щоб працювати економічно».
– Як реалізує цю формулу Промінвестбанк?
– Як один із найпотужніших у банківській системі, наш банк завжди був активним учасником законотворчого процесу в країні. До думки керівництва банку прислуховуються провідні політики та економісти. Банком розроблено цілий ряд принципових положень, які увійшли до законодавчих актів України і вже працюють на користь нашої економіки і держави.
Досвід показує, що кожний крок в економіці вимагає особливої виваженості та обережності. Скажу відверто: якби ми не були такими революціонерами і коли б менше ламали, а більше будували, то сьогодні мали б значно кращий стан економіки, ніж ми маємо. І в грошовій політиці необхідна виваженість, продуманість. Мають бути чітко визначені пріоритети економічного розвитку, забезпечено спрямування коштів у ті галузі, які можуть успішно конкурувати на зарубіжних ринках. Йдеться про літако-, моторо-, судно-, ракето- та приладобудування, електроніку. Сюди необхідно, насамперед, спрямувати наявні в державі кошти. Через піднесення цих галузей ми могли б здійснити економічний прорив. А хіба не пріоритет для нас сільське господарство? Однак, для його продукції потрібно шукати ринки збуту. Навряд чи ми можемо сьогодні вийти на простори західного ринку. Поки що рух іде у зворотному напрямку: із Заходу в Україну. А Росія «тікає» від нас. Вона звужує наш ринок. Потрібно створити спільний ринок хоча б центрально- і східноєвропейських держав, включаючи Росію, зняти митні бар’єри на шляху товарів між цими країнами. Й економічну, і фінансову, і банківську політику, і відповідні пріоритети можна визначити і проводити, якщо мати необхідну економічну ідеологію. Поки що ми її не маємо. Подивіться, скільки у нас партій – понад сто. Це ж смішно...
– Але ж, як мовиться, над ким сміємося?
Ви ж, Володимире Павловичу, також є лідером однієї з таких партій.
– Таких, та не таких! Мені смішно з тих партій, які не мають ідеології, зате мають мету – прийти до влади. Партія національно-економічного розвитку, що зародилася в надрах Промінвестбанку, підприємств, які він обслуговує, політично орієнтується на правий центр. Як і всі, ми сповідуємо головну мету – незалежна економічно-розвинута країна. Але, на відміну від інших партій, ми, як професійні економісти, ясно бачимо, що Україна не вичерпала себе, але йде не зовсім правильним шляхом, орієнтуючись, передусім, на західний капітал. Я не проти контрактів із Заходом, але наша партія робить ставку, насамперед на власні сили: банківські, виробничі, ресурсні. Наш девіз – не чекати милості від когось, а діяти самим, створювати власне багатство і умови для його примноження.
– Це, очевидно, плани на майбутнє... Але якщо оглянути весь період нашої державної незалежності?
Ви особисто відчуваєте відповідальність за невикористані економічні можливості? Вам часто доводилося потрапляти в опозицію?
– Я ніколи не був в опозиції до влади, але я часто пояснюю її представникам, що я можу робити і чого не можу. Іноді вони цього просто не розуміють, але я твердо відстоюю інтереси наших вкладників, акціонерів, клієнтів перед Президентом, Прем’єром, на засіданнях Кабінету Міністрів. Я використовую будь-яку трибуну, щоб удосконалювати економічний механізм у нашій країні. На це спрямовано діяльність і нашої партії. Її створення відкрило нові можливості для загальнодержавного обговорення проблем у стратегічних секторах нашої економіки.
– В якому стані сьогодні банківська система?
– На жаль, вона розвивалася неконтрольовано і нецілеспрямовано. Банківські установи могли відкривати всі, хто хотів, і, як наслідок, в Україні було створено близько 300 банків. Понад 100 з них збанкрутували, і цей процес триває. Про надмірну кількість банків говорив Президент Л.Д. Кучма. Його позиція знайшла відповідне відображення в Указі про розвиток банківської системи України. До речі, Глава держави під час відвідання Промінвестбанку назвав його прикладом класичної банківської установи. За його словами, наш банк є взірцем для всіх фінансових установ держави, адже своїми інвестиціями відчутно підтримує економіку України... Якщо всі фінансові установи діятимуть так наполегливо і патріотично, як Промінвестбанк, зазначив Президент, то наша країна буде мати міцну банківську систему, а значить – міцну економіку.
– В чому це виявляється конкретно?
– Наш банк справді має класичний характер. У нас є досвід роботи і кваліфіковані кадри.
Нині банк – потужна кредитна установа, визнана в країні та далеко за її межами. Промінвестбанк єдиний з українських банків входить до 1000 найбільших банків світу, займає 25 місце серед найбільших банків Центральної та Східної Європи. За визнанням міжнародних фінансових організацій Промінвестбанк є кращим банком 2003 року. Діяльність безпосередньо пов’язана з функціонуванням провідних галузей господарства, які є головними осередками економічного життя всієї держави, формують його промисловий потенціал і є репрезентаційною візиткою нашої країни.
– А скільки підприємств він обслуговує?
– Послугами банку користується близько 134 тисячі підприємств різних форм власності. Серед клієнтів Промінвестбанку такі загальновідомі підприємства, як НАК «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок», металургійні комбінати «Криворіжсталь» і Маріупольський ім. Ілліча, Харківське державне авіаційне підприємство, АТ «Норд», ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод», ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» та багато інших.
– А що можна сказати про ресурсну базу банку?
– За 11 років кредитні ресурси Промінвестбанку зросли в 681 рази, залучені кошти – в 607,7 раза, що свідчить про глибоку довіру наших клієнтів. Капітал Промінвестбанку, найбільший серед комерційних банків України, зріс за 11 років в 4,2 тисячі раза і перевищив 847 млн. грн. Значні обсяги капіталу дозволяють банку залучати ресурси і видавати кредити в обсягах, необхідних для довгострокового фінансування та економічного зростання, забезпечуючи збереження та примноження коштів. Зросли і обсяги кредитування...
Щорічно кредитами банку користується понад 10 тисяч вітчизняних підприємств, забезпечуючи свої потреби в довгострокових ресурсах та обігових коштах. Обсяг кредитного портфеля за 11 років збільшився в 737,8 раза. За цей період банк спрямовував у реальне виробництво кошти, еквівалентні 37 млрд. доларів США, – більше, ніж отримано Україною від усіх міжнародних інституцій разом узятих.
Найголовніше те, що банк став сьогодні за характером діяльності універсальним, його клієнти можуть отримати понад 300 різних видів банківських продуктів. Використовуючи передові банківські технології, банк обслуговує депозитні і поточні рахунки, в тому числі пенсійні; здійснює випуск та обслуговування платіжних карток, яких банком емітовано вже понад 1,3 млн. штук; здійснює перекази коштів в іноземній валюті; приймає комунальні та інші платежі.
Промінвестбанк користується значною популярністю серед населення країни. Кількість вкладників, що довірили свої заощадження банку, зросла за 11 років у 9 разів і перевищила 2,5 млн. осіб. Вклади населення збільшилися в 78,4 раза.
Ми будуємо свою стратегію на принципах підтримки оновлення вітчизняного виробництва, сприяння впровадженню в практику досягнень науково-технічного прогресу. Частка вкладень банку, спрямованих на інвестиційно-інноваційні цілі, досягає 38 відсотків їх загального обсягу. За власні кошти банку створено Фонд довгострокового кредитування. Нашим банком реалізована велика кількість інноваційно-інвестиційних проектів. Профінансовано технічне переозброєння рухомого складу Укрзалізниці, будівництво нових літаків на Харківському державному авіапідприємстві, впровадження нової системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації у трускавецькій «Міжнародній клініці відновного лікування», введення нових потужностей із виготовлення медичних препаратів на ВАТ «Фармак» та багато інших проектів.
– При всіх своїх позитивах Промінвестбанк час від часу зазнає нападів у засобах масової інформації. Чим це пояснити?
– Україна ще знаходиться у системі перерозподілу ринку послуг, у тому числі, і в фінансовій сфері. Деякі групи людей намагаються зайняти певну нішу в цьому «багатоповерховому будинку», але вони не можуть цього зробити, тому що не мають можливостей конкурувати з банками, які вже стоять на ногах, відомі населенню та яким довіряють найпотужніші підприємства країни.
Така ситуація склалася з різних причин. Це і недостатній рівень професійності працівників нових банків, які не пройшли «школи виховання» в чесній конкурентній боротьбі з іншими банками, і недостатність власних ресурсів для проведення великих грошових операцій та інше. Тому нападати на інших – для них єдиний спосіб заявити про себе. Але будь-які нападки не можуть залякати найпотужнішу комерційну банківську установу України, якою є Промінвестбанк. Ми достатньо могутні, щоб захистити своїх акціонерів, клієнтів, себе. Приклад класичного банкуПромінвестбанк – чистий, прозорий банк, який працює в ім’я економічного розвитку України. Банк є найбільшим платником податків серед українських банків. За 11 років до бюджету перераховано 1,2 млрд грн. податкових платежів. Тільки у 2002 році сплачено у державну казну 126,8 млн. грн., або 15,1 відсотка від загальної суми, яку перерахувала вся банківська система України.
Свої гроші ми ні від кого не ховаємо і нікуди не «заганяємо». Ми їх спрямовуємо не в облігації, а в реальне виробництво. Про надійність Промінвестбанку свідчить і те, що за період прискіпливої уваги до українських банків з боку міжнародних фінансових організацій не було піддано сумніву жодну нашу операцію.
Свій фінансовий потенціал Промінвестбанк використовує в загальнодержавних інтересах, а не для спекулятивних цілей. На підтримку виробничої сфери банк спрямовує 98 відсотків кредитів. Завдяки коштам банку розвивається електроенергетика, машинобудування, паливна промисловість, металургія, будуються літаки Ан-140, Ан-70, відновлене танкове виробництво, введені потужності з виробництва акумуляторів, здійснена реконструкція Калуського хімічного виробництва «Оріана», збудована доменна піч №6 на «Криворіжсталі», реконструйовано аеропорт у Дніпропетровську, залізничний вокзал у Києві, десятки шахт та багато інших об’єктів. У результаті сотні тисяч людей отримали роботу, зарплату, а держава – збільшення валового продукту і наповнення бюджету.
– Шановний Володимире Павловичу, відомо, що наука і художня творчість, економіка і поезія – це поняття, що дистанціюються, певною мірою протистоять одне одному. Згадаймо хоча б знамениту «Розмову з фінінспектором про поезію» Володимира Маяковського. А у Вашій особистості ці сфери людської діяльності дивовижно поєдналися.
Зокрема, про вас можна сказати: фінансист-поет або поет-фінансист. Ви не проти таких визначень?
– У моєму рідному селі Білка, що в Коростенському районі на Житомирщині, в подібному випадку казали: називайте мене хоч горщиком, аби в піч не ставили.
– А як Ви ставитеся до закидів, що художня творчість Володимира Матвієнка – це своєрідний спосіб реклами його основної, банківської діяльності?
– Цікаво... Але якщо мої пісні агітують за мене як за фінансиста, за банк, який я очолюю, то дай Боже! Однак, поет я не тому, що банкір, фінансист, а тому, що не можу жити без поезії, пісні. В одному з моїх віршів, який називається «Не в грошах щастя», я сказав з цього приводу так: Фінанси річ хороша, про це нема питань, та важливіш за гроші – духовний капітал.
– А як би Ви самі охарактеризували особливість своєї поетичної творчості?
– Я поет-пісняр. Душа моя співає з дитинства, увібравши незабутню мамину пісню, чарівність пісенного багатоголосся моїх надзвичайно співучих односельців.
– Відомо, що Ваша творча палітра багатогранна і надзвичайно щедра: від ліричних пісень про кохання до високого громадянського, патріотичного звучання. Багато з них переконливо засвідчують Ваше прагнення продовжити славну традицію поетів старших поколінь – служити державотворчій ідеї, пробуджувати і формувати націю.
– Найсокровенніше у моїх піснях – доля України, любов до рідної землі. Цими почуттями сповнена моя перша поетична збірка «Люблю я свою Україну» і вся наступна творчість.
– Сьогодні дехто зауважує, що теми високого суспільного звучання, зокрема патріотизм – не для пісні.
– Я порадив би їм звернутися до історії нашої народної пісенної творчості, зокрема, до козацьких маршів, до пісень січових стрільців. Та й радянський період, особливо роки Великої Вітчизняної війни, позначені народженням високохудожніх пісенних творів патріотичної тематики. Моє слово, моя пісня – в ім’я України, її нової щасливої долі. І радію, що це знаходить щирий відгук у широкого загалу поціновувачів. У цьому можна було переконатися на Святі Перемоги у Чернігові. Тут виконання моїх пісень зібрало аудиторію, яка вщерть заповнила величезний майдан у центрі міста.
– Для митців Ваші поетичні тексти є своєрідною знахідкою, бо в них, уже в перших строфах, закладено відчуття ритму, настрою, повнозвуччя, і вони, як кажуть, самі лягають на музику. Цей рідкісний дар поета-пісняра, звичайно ж, не могли не помітити провідні композитори України, а за ними й зовсім молоді, яскраві обдарування, які звертаються саме до Ваших текстів.
– Мені приємно, що сьогодні я маю чимало прихильників серед визначних композиторів і що мій поетичний доробок поповнив репертуар народних і заслужених артистів України, що мої пісні часто звучать у програмах Українського радіо і телебачення, на сценах концертних залів і театрів. Це ще більше поглиблює мою відповідальність за кожне моє поетичне слово, з яким я ніколи не легковажив.
– Сьогодні Ваші пісні здобувають перші премії на численних пісенних вернісажах, конкурсах, фестивалях, чимало з них визнано кращими піснями року. Мені здається, що найбільшим поціновувачем Вашої творчості є багатомільйонна аудиторія наших радіослухачів – шанувальників української пісні, яким припали до серця такі Ваші пісенні твори, як «Люблю я свою Україну», «Поліські в’язи», «Чарівна мить», «Маки червоні», «Лелеча пісня», «Проводжали матір», «Школо моя», «Пісне моя зоряна» та багато інших.
Хотілося б довідатися, якими почуттями Ви переймаєтеся, творячи такі пісні?
– Насамперед, почуттям відповідальності перед своїм народом і розумінням того, що я, понад усе, – українець. Саме цим я керуюся як у питаннях державотворення, економіки, політики, так і в поетичній творчості.
– Мені здається, що я не помилюся, коли скажу, що особливим акордом Вашої творчості можна вважати ту мить, коли під час урочистого відкриття Михайлівського Золотоверхого собору у День незалежності України над вечірнім Києвом пролунала Ваша пісня «Князю Володимиру». Адже відтоді мелодія цієї пісні звучить на всю столицю кожну годину... Відомо й те, що Ви часто виступаєте не тільки як автор текстів, але і як композитор.
Чи не була для Вас рідна поліська Білка своєрідною консерваторією?
– Я вже говорив про те музичне, пісенне середовище, у якому минали мої дитячі роки. Це був чарівний світ, заповнений дотепними наспівами частівок, пісенним дивом. Дуже гарно співала моя тітка Серафима, і від неї назавжди залишилися в пам’яті незабутні слова і мелодії народних пісень. І кожна з них сприймалася не лише через образи і звуки, але й поставала певною уявною конструкцією. Я слухав і ніби бачив оселю, де є свій поріг, двері, що впускають до помешкання мелодію (заспів), і світлиця, де ця мелодія лине хоралом (осердя пісні), і вікна, в які джерелять пісенні наспіви (заключні акорди). Або інші конструкції, пов’язані з уявленнями про прогулянки на лузі, походи до лісу, до річки, про великодні, різдвяні, купальські свята. Мабуть, оті конструювання у думках і вивели мене, зрештою, на стежку творення і текстів, і мелодій. Пісня для мене – то завжди захоплення і злет. Де справна робота, там неодмінно має бути дзвінкоголоса і гарна пісня, кажуть мої краяни-поліщуки. А пісні, як і люди, різні за вдачею, за голосом, за характером. Та кожна з них – частка людської душі, історії народу чи відлуння його нелегкої долі.
– Творячи масштабно, історичними вимірами, Ви пісенно оглядаєте і власний життєвий шлях, зазираєте в очі власної долі. Пригадується, як народжувалася широко відома сьогодні пісня «Батькова сорочка». І досі бачу Вашу тодішню схвильованість. Ви говорили, що хочете відшукати такі слова та образи, які б закарбувалися у кожне серце, полинули у вічність. Адже торкнулися тоді найтрепетніших струн душі, пов’язаних з трагічними сторінками Вашої долі.
– Цю пісню присвячено моєму батькові Павлу Олексійовичу. Його було репресовано перед війною, перед моїм народженням. Мати розповідала, що батька викликали до сільської ради, і, як виявилося, забрали назавжди... Він був простим сільським будівельником, робив людям тільки добро. Та за наклепницьким доносом його з ярликом «ворога народу» загнали в Сибір тільки за те, що в 1918 році він служив у війську Української Народної Республіки.
Довго ми з мамою чекали, сподівалися, що повернеться батько, постукає, як бувало, в шибку, та так і не дочекалися. Коли в шістдесятому році Матвієнка Павла Олексійовича було реабілітовано, я, його син, добився у прокурора доступу до батькової справи.
Дізнавшись про можливе місце його загибелі, їздив туди, шукав його могилу, але не знайшов. Цей мій пошук, наше одвічне чекання на повернення рідної, найдорожчої людини, вилилося в пісню. У ній в уяві ліричного героя постає дерево, посаджене колись батьківською рукою. Коли воно вбирається в листя, вишумовує на сонці, здається, що то у тій сорочці, яку вишивала мама татові, стоїть він, молодий, вдивляється у нас, сьогоднішніх, хоче щось сказати, та його голос губиться в листі, відноситься вітром...
У «Батьковій сорочці» вдалося відтворити трагедію не тільки нашої сім’ї, мого безневинно репресованого батька, але і всенародну трагедію тисяч, мільйонів людей, які зазнали сталінських репресій. У цьому творі вдалося через особистісне передати загальнолюдське. І не дивно, що саме ця пісня схвилювала посла Японії Кіщіро Амае, він надіслав на мою адресу щирий, схвальний відгук.
– Ваша творчість іскриться дотепністю, гумором. Мені відомо, що й економічну тему Ви нерідко розробляєте в гумористичному ключі.
– Так, я видав книжечку «Дотепні слова», в якій тему економіки та банків поставлено першим розділом.
– І, до речі, оцінюєте стан справ у цій сфері досить гостро... Наприклад, «Приватизація – спекуляція».
– А ось афоризм щодо створення великої кількості комерційних банків: «Для чого конкуренція серед рахітів?» Або ще таке: «Для декого Батьківщина – це добре сховані гроші», «Безнадійних кредитів не буває, бувають лише безнадійні люди».
– У діяльності Промінвестбанку знаходить виразне втілення твердження античного філософа Арістотеля: можливим є і те, що вважається неймовірним. Я знаю, що це виявляється в доброчинності, на яку банк витрачає мільйони. Раз добром зігріте серце...– Банк відгукується на нагальні потреби суспільства, підтримує молодь, національну науку, культуру, освіту, спорт. За кошти банку відбудовані Михайлівський Золотоверхий собор та Успенський собор Києво-Печерської Лаври в Києві, Собор Свято-Ольгинської церкви Овруцької Єпархії та Свято-Варваринська церква в с. Крапивна Чернігівської області, відновлені будинок-музей Т. Шевченка в с. Шевченкове на Черкащині та в м. Києві, резиденція Б. Хмельницького в Чигирині, видана книга «Історія Києво-Печерської Лаври», збудовані школа, Будинок культури та медико-оздоровчий центр у с. Білка на Житомирщині і багато інших соціальне значимих об’єктів, надано допомогу Ялтинському історико-культурному фонду «Освіта XXI». Давні партнерські відносини єднають Промінвестбанк з футбольним клубом «Динамо» (м. Київ).
– Допомога надається і нужденним людям...
– Кажуть, що легше любити все людство, ніж конкретну людину. Тож допомога бодай одній нужденній людині – це вже успіх, вагомий добродійний вчинок. А таких звернень задоволено тисячі. Сприяємо також медичним закладам, що обслуговують населення всієї України. Зокрема, в нинішньому році банк надав допомогу Інституту хірургії і трансплантації АМН України. Всього за 11 років благодійна і спонсорська допомога Промінвестбанку становить 56 млн. гривень. Важливіше за гроші – духовний капіталАле, звичайно, доброчинність, якими б великими цифрами вона не вимірювалася, – це, в основному, разова, тимчасова допомога. Вона не може бути панацеєю від загальної невирішеності соціальних проблем. Треба створити в державі такі умови, які б забезпечили її соціально-економічний розвиток, достаток кожній людині.
А що стосується діяльності підприємців, фінансистів, то вони повинні розглядати ринок, комерцію не тільки як можливість отримання прибутку особисто для себе або акціонерів, але й як справу, яка може принести користь усій країні, їхні задуми і вчинки мають вивершуватися до значення суспільно значущих, державних. Саме так прагне діяти колектив Промінвестбанку. Його стратегія поєднує надійність, динамізм і професіоналізм розвитку зі служінням суспільним інтересам, збільшенням ресурсного потенціалу і спрямування його на розвиток національної економіки. Це – запорука подальших успіхів банку, зростання його внеску в соціально-економічний поступ України.
* * *
Ми виходимо з інститутської аудиторії досить пізньої вечірньої пори. Але Володимир Павлович не їде додому. Він прямує на роботу, де на нього чекає багато справ, розгляд вечірньої пошти, підготовка невідкладних завдань на наступний день.
– І так щодня до опівночі, – каже він.
А мені пригадуються слова з його лекції: «Банківська справа – це праця, яку за затраченими зусиллями можна зрівняти з працею шахтаря, за рівнем компетентності – з аналітичним мисленням вченого, за витривалістю – з навантаженням спортсмена, а за ступенем ризику – з роботою сапера».
Володимир Павлович поспішає. Вже сьогодні він живе, опікується завтрашнім днем. Григорій Булах
Володимир Павлович Матвієнко
народився 5 січня 1938 р. у селі Білка Коростенського району Житомирської області в селянській родині. У 1959 р. закінчив Київський фінансово-економічний інститут та аспірантуру. Професор, дійсний член Академії інженерних наук України.
Трудову діяльність розпочав у 1959 р. кредитним інспектором Жданівського відділення Промбанку СРСР. Пізніше працював ревізором Артемівського відділення, заступником керуючого Донецької обласної контори Будбанку СРСР, і керуючим Дніпропетровської обласної контори Будбанку СРСР, заступником керуючого Української республіканської контори Будбанку СРСР, з 1982 по 1987 р. – керуючим цієї контори. У 1987 р. призначений Головою правління Українського республіканського банку Промбудбанку СРСР. З 1991 р. – Голова Правління Національного банку України, а з 1992 р. – Голова Правління Промінвестбанку. В.П. Матвієнко – лауреат міжнародних премій «Дружба» та «Слов’яни», нагороджений орденом Дружби народів (1986 р.); орденом князя Ярослава Мудрого IV та V ступенів (2002 р., 1997 р.); Почесною відзнакою Президента України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1996 р.); орденом «За мужність» III ступеня (1999 р.); Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1988 р.); медалями «За доблесну працю» (1970 р.), «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1982 р.), «Медаль Жукова» (1998 р.); «Захиснику Вітчизни» (1999 р.); золотою медаллю «10 років незалежності України» І ступеня (2001 р.); орденами «Слава на вірність Вітчизні» II і III ступенів (2000 р., 1999 р.); «Святий Князь Володимир»
II і ІІІ ступенів (1999 р.); «За розбудову України» імені Михайла Грушевського IV ступеня (2000 р.); «Козацька слава» І ступеня (2001 р.); «За патріотизм» І ступеня (2001 р.); «За визначні досягнення» III ступеня (2001 р.); «За Церковні заслуги» (2002 р.); орденом Пошани Міжнародної кадрової академії (2000 р.); Почесною відзнакою Національного банку України (2001 р.); Почесною відзнакою Промінвестбанку України (2000 р.); орденом «За заслуги» (2002 р.); почесним знаком «Відмінник освіти України» (2000 р.); знаком «За досягнення» Міністерства України у справах науки і технології (1999 р,).
Згідно з офіційним свідоцтвом Кримської астрофізичної обсерваторії малій планеті, відкритій і зареєстрованій у Міжнародному каталозі під № 6622, присвоєно ім’я – МАТВІЄНКО.
В.П. Матвієнко – неодноразовий переможець Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна», володар «Кришталевого слона» та найвищої нагороди – «Срібної статуї з золотим мечем», володар премії «Прометей Престиж» IV загальнонаціональної програми «Людина року–99» у номінації «Фінансист року», його ім’я занесене до довідників «2000 інтелектуалів XXI століття», «500 найвидатніших діячів нового тисячоліття», «Найвидатніші мислителі XXI століття». У 2002 р. Міжнародний біографічний інститут (Великобританія) відзначив В.П. Матвієнка орденом «За заслуги в галузі економіки та банківської справи» та Президентським знаком слави.
Заслужений діяч мистецтв України.
Відомий в Україні та за її межами меценат, підтримує освіту, культуру, мистецтво. Автор книг «Держава і банки», «Банківський вісник», «Автограф на гривні», «Дотепні слова», «Роздуми банкіра», «Філософсько-економічні погляди», поетичних збірок «Люблю я свою Україну», «На рідних роздолах» та пісенних збірок «Пісне моя зоряна», «Душі моєї хвилювання», «Оберіг пам’яті», лауреат Всеукраїнських музичних фестивалів і конкурсів.
«Культура і життя», №30-31, 6 жовтня 2003 р.
|
