Газета АКБ Промінвестбанк, Центральної Ради профспілки працівників Промінвестбанку, Партії національно-економічного розвитку України

№39 (149) 2 – 8 жовтня 2003 :: Шеф-редактор Володимир МатвієнкоАрхівE-Mail 

Київська симфонія
Володимира Горовиця
1 жовтня 2003 року виповнилося 100 років
від дня народження видатного піаніста

«Останній великий романтик ХХ століття» Володимир Горовиць народився в Києві 1 жовтня 1903 року. Ця дата записана в свідоцтві про його народження, що було знайдене у 1990 році київським вченим Михайлом Кальницьким. До цієї знахідки біографи Горовиця багато років сперечались про час та місце народження музиканта, а довідкові видання вказували: «1904 рік, м. Бердичів».

Сім’я Горовиців мешкала в Києві з 50-х – 60-х років ХІХ століття. Перші, документально підтверджені дані про родичів великого піаніста, що жили в Україні, стосуються до Іоахіма Горовиця, дідуся Володимира по батьківській лінії. Іоахім Горовиць, купець І гільдії, був свого часу директором Київського відділення Імператорського російського Музичного товариства і вів активну благодійну діяльність. Його дружина, Регіна – бабуся Володимира – була прекрасною піаністкою, про виконавську майстерність якої схвально відгукувався сам Антон Рубінштейн.

Батько Володимира, Самуїл Горовиць, був великим шанувальником музики і грав на віолончелі, а його мати, Софія Бодик, закінчила Київське музичне училище по класу фортепіано у Володимира Пухальського. Дядя Володимира, Олександр Горовиць, професійний піаніст, закінчив Київське музичне училище та Московську консерваторію, у подальшому – відомий критик і педагог. Тітка Єлизавета Горовиць – професійна піаністка, закінчила Київське музичне училище, тітка Ернестина Бодик – вокалістка та піаністка, навчалась у Київському музичному училищі. У цьому ж училищі навчались четверо дітей Самуїла та Софії – Регіна, Яков, Григорій та молодший Володимир (серед учнів училища ми знайдемо також імена двоюрідних братів Володимира – Сергія та Якова Бодиків). Дванадцять членів великої родини стали професійними музикантами, або шанувальниками музики з професійною підготовкою. Тому не дивно, що Володимир почав грати на роялі у дуже ранньому віці, у 5 років вже виконував свої власні твори, а в 10 років грав напам’ять усі опери Вагнера.

1913 року Володимир вступає до Київського музичного училища. Відкрившись роком пізніше після Московської консерваторії, Київське музичне училище впродовж багатьох десятиліть було осередком професійної культури міста. На музичні вечори, які щорічно влаштовувались у залі купецького зібрання (тепер – Національна філармонія України) збиралась уся інтелігенція Києва. Про концерти багато писали в київських газетах, кожен з них обговорювався як значна подія в культурному житті міста. У списках студентів Київського музичного училища – відомі прізвища: архітектори, письменники, лікарі, імениті купці й багаті фабриканти вважали за необхідне навчати дітей у цьому училищі.

Володимир Горовиць навчався у знаменитих педагогів-музикантів, спочатку у Володимира Пухальського, потім у Сергія Тарновського; останні півроку навчання в консерваторії (відкрита 1913 року і спочатку об’єднана з училищем) був учнем Фелікса Блуменфельда.

У консерваторії Володимир і його сестра Регіна навчалися по класу камерного ансамблю у Рейнгольда Глієра, який теж закінчив Київське музичне училище. Збереглась афіша концерту учнів класу Глієра від 15 листопада 1917 року в залі купецького зібрання. Серед учасників концерту – Володимир та Регіна Горовиці.

У травні 1920 року сімнадцятирічний Володимир закінчив Київську консерваторію. Попереду його чекали знайомство та дружба з Натаном Мільштейном, десятки концертів у багатьох містах, приголомшуючий успіх, навіть поява у Петербурзі клубу фанатів Горовиця, а через 5 років – від’їзд на Захід…

Рецензії критиків та захоплені відгуки слухачів Києва, Москви та Петербурга, які збереглися в газетах та журналах 20-х років ХХ століття переконливо свідчать, що Володимир Горовиць від’їжджав на Захід зрілим музикантом, який увібрав у себе тисячолітню історію стародавнього міста, духовну атмосферу родини, кілька поколінь якої були закохані в музику, 60-річні традиції Київського музичного училища, заповіти великих педагогів-музикантів…

Після довгих років замовчування ім’я Володимира Горовиця повернулось на історичну Батьківщину.

У 1993 році Київське державне музичне училище ім. Р.М. Глієра відзначало 125-річний ювілей. У ході підготовки матеріалів щодо історії училища, було знайдено документ, який підтвердив що Володимир Горовець навчався у Київському музичному училищі.

Ця знахідка, сприйнята з великим ентузіазмом, ініціювала ідею організації Молодіжного конкурсу молодих піаністів, який би вшанував пам’ять великого випускника училища. Навесні 1995 року 102 піаністи з 13 країн світу приїхали до Києва, аби віддати належне генію Володимира Горовиця і виступити в І конкурсі його пам’яті.

Конкурс відразу викликав великий інтерес широкої громадськості. Зараз вже важко уявити культурне життя Києва останнього десятиліття без Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, який проводиться в столиці України у 2003 році вже вп’яте. Різноманітна та складна програма конкурсу дає можливість всебічно проявити себе кожному обдарованому музиканту. Перемога в конкурсі є почесною і високою рекомендацією для виконавця.

3 жовтня починається турне лауреатів конкурсу по Сполученим Штатам Америки. А напередодні ювілею у Києві відбулась науково-практична конференція «Володимир Горовиць та проблеми виконавства XXI століття»

Дирекція Міжнародного конкурсу
Пам’яті Володимира Горовиця

 
  [ на першу сторінку ]
  [ каталог установ банку]
  [Дотепні слова Володимира Матвієнка]
 
Сьогодні в номері:
наш комментарий:
позачерговий з'їзд:
компетентно:
досвід:
перспективи:
спадщина:
наш репортаж:
з піснею по життю:
дозвілля:
партійне життя:

obriy@press.pib.com.ua