Імпреза перша – партійна
В українських і закордонних ЗМІ неодноразово висвітлювались добрі справи найпотужнішого в Україні банку, який нещодавно був визнаний банком року в Україні. Я маю на увазі не фінансування нашої економіки – про ці справи треба читати в солідних бізнес-виданнях, наприклад «Економіст» і «Банкір» (Велика Британія), українських же стільки, що не вмістились би на цілій сторінці. Йдеться про благодійну діяльність банку і партії, яка зародилася в ньому – Партії національно-економічного розвитку України. Скільки було дарунків дітям-сиротам, малозабезпеченим сім’ям, вкладникам-пенсіонерам тощо. Нарешті, як не згадати особисте меценатство Голови Правління Промінвестбанку Володимира Матвієнка українським композиторам, співакам, художникам. І ось добре починання почало зворотній відлік, зокрема на Тернопільщині.
Після того, як до рук Руслани та Андрія, що народилися в трудовій сім’ї Трачів у містечку Хоростків, що на Гусятинщині, в чарівному Тернопіллі, потрапила збірка поезій Володимира Матвієнка «На рідних роздолах», брат і сестра, які вже були відомими художниками, почали працювати над темою-циклом «До України, як до Храму» за мотивами поетичних рядків Володимира Матвієнка. Живописні роботи талановитих митців зараз займають почесні місця в музеях та приватних колекціях США, Канади, Греції, Росії, Румунії, України. Кінцевим результатом цього творчого спілкування став вступ Руслани до лав ПНЕРУ, поповнивши таким чином когорту талантів притягнуту в неї талантом самого Володимира Матвієнка.
Одинадцятого вересня керуючий Тернопільським Центральним відділенням Промінвестбанку, голова обласної організації ПНЕРУ Ярослав Володимирович Соляр, вручаючи квиток і значок члена партії Руслані Трач, сказав: «Майбутнє України цілком в наших руках. Тільки треба працювати на її благополуччя не пустими словами, а високопрофесійною працею у будь-якій галузі і в мистецтві зокрема. На чому будуть вчитись наші діти і внуки? На низькопробному закордонному псевдомистецтві чи на національних високохудожніх зразках, – залежить від нас, нинішнього покоління. За політичними баталіями не можна забувати про духовне, – і, сміючись, додав: – На таке не шкода витрачати гроші».
Приклад Руслани і Андрія вирішив наслідувати їхній земляк, художник-різб’яр Петро Радченко. Після подачі заяви про вступ до партії несподівано для всіх витягнув дарунки для Тернопільського відділення Промінвестбанку і обласної організації ПНЕРУ – годинник в різьбленій оправі в стилі українського бароко та ікону Божої Матері власної роботи для голови ПНЕРУ, народного депутата України Павла Матвієнка. Оправа всім присутнім дуже сподобалася, а ікону Ярослав Володимирович найближчим часом привезе до Києва.
Імпреза друга – благодійна
Часто-густо з екрана телевізора або в сесійних залах усіх рівнів чуємо про катастрофічне зубожіння українського села та розлад системи господарювання в ньому. Стан сільських шкіл не набагато кращий. Опікування школами в тернопільській глибинці вже стало традицією Промінвестбанку і обласної організації ПНЕРУ. Так, у 2001 році Центральне відділення та обласна організація партії допомогли Коропецькому будинку-інтернату – придбали спортивне взуття й інвентар для дітей-сиріт. Незабаром передали в користування принтер для школи с. Летяче Заліщицького району. В справах духовних допомогли громаді смт. Залізці, що на Зборівщині, у відбудові храму, а в Бучачі внесли свою частку у творення скульптури Ісуса Христа. Про спонсорську допомогу фестивалю «Кришталевий жайвір», приурочену до Дня міста Тернополя, напевно, в області теж знають усі. Цього разу 11 вересня дорога делегації від ПНЕРУ і банку лежала на Підгаєччину, у село Мужилів. Тамтешній школі везли комп’ютер з периферією. Не секрет, що для сільських дітей цей винахід інформатики ХХ ст., чого гріха таїти, малодоступний, а інтернет-класи в сільських школах можна порахувати на пальцях. Треба було бачити непідробну радість на обличчі директора Людмили Криворучко і вчителів Мужилівської школи, чути слова подяки і Голові Правління Промінвестбанку Володимиру Матвієнку, і голові ПНЕРУ Павлу Матвієнку та особисто Ярославу Соляру, адже це його рідна школа, з якої він вийшов у світ широкий. Як сказала одна з вчителів:
– Якби всі, хто чогось досягнув дбали про рідний край, то, може б, та Україна скоріше стала на ноги.
Отож, шановні тернополяни та й усі українці, не забувайте про «малу батьківщину». Власними силами, розумом власного народу збудуймо міцну, заможну, економічно розвинуту Україну. Ігор КРОЧАК
Фото автора
|
