Початок у № 14–19, 22–37
 У квітні 1989 р. на території СРСР був впроваджений порядок організації нових банків, відповідно до якого дозволялось створення комерційних, акціонерних, кооперативних, пайових банків. Реакцією на дану ситуацію стала поява нових банків. У 1989 р. було зареєстровано 17 нових банків, у 1990 р. їхня кількість збільшилась до 52. Вони створювалися як акціонерні чи кооперативні банки, як правило, підприємствами та іншими структурами одного відомства чи галузі народного господарства. Трохи згодом почали організовуватися регіональні комерційні банки різноманітного призначення – від одногалузевих та вузькофункціональних до міжгалузевих та універсальних.
Держпостач УРСР заснував Укрпостачбанк, аналогічно були пов’язані Мінмонтаж УРСР і Мінмонтажспецбанк, Мінбудматеріали і Стромбанк, Мінбуд і Укрбудбанк, Мінлегпром і Легбанк, Мінлісгосп і Лісбанк, Міндорбуд і Дорбанк. Деякі з них не витримали умов ринкового середовища і збанкрутували в 90-х рр., хоч їх дуже розхвалювали українські засоби масової інформації. Ставили їх у приклад іншим банкам. Доходило навіть до відвертого шельмування таких провідних банків, як Промбудбанк України, який має незаплямовану велику історію і був найбільшим банком країни. Ярлик, який був приклеєний системним банкам, – «колишні державні» – і нині сприймається як «заноза» в тілі.
Працювали й філії московських банків: Інкомбанк, Востокінвестбанк. Усі новоутворені банки були побудовані за галузевою або регіональною ознакою, реєструвалися в союзній книзі реєстрації у Держбанку СРСР.
Особливістю банківської сфери України кінця 80-х років було те, що її установи не становили завершеної самостійної банківської системи. Переважна більшість їх входила до складу союзних банків. Новостворені банки були малими і вузьковідомчими. Вони почали розпорошувати банківський капітал, що згодом ускладнило концентрацію ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку молодої Української держави. Завдання створення самостійної банківської системи в Україні наприкінці 80-х років не розглядалося взагалі. Проте вже в 1990 р. розпочалася розробка проекту Закону України «Про банки і банківську діяльність». Малося на увазі реорганізувати Держбанк СРСР на зразок Федеральної резервної системи США.
У тому ж році були прийняті Закони СРСР «Про банки і банківську діяльність» і «Про Держбанк СРСР». Вони закріпили дворівневу систему організації банків, визначили механізми реорганізації державних комерційних банків в акціонерні, зобов’язали банки дотримуватися економічних нормативів, створювати страхові та резервні фонди, гарантувати клієнтам банківську таємницю щодо їх операцій. Був визначений перелік з 13 операцій, які можуть проводити банки, встановлений порядок використання застави у разі проведення кредитних операцій.
Безпосередньо вплинуло на процес формування банківської системи України прийняття в липні 1990 р. Верховною Радою Декларації про незалежність. Саме з цього часу розпочався процес розбудови цілісної банківської системи України як самостійної держави.
Стратегічну програму створення національної банківської системи окреслив В.П. Матвієнко в інтерв’ю газеті «Демократична Україна» за 14 грудня 1991 р.: «Слід швидше створити розгалужену банківську систему, організувати структури, які виконували б не тільки взаєморозрахунки між республіками, а й обслуговували зовнішньоекономічні зв’язки. Необхідний і кліринговий банк. Слід прискорити процес акціонування і створення експортно-імпортного банку України. Треба подбати про підготовку банківських спеціалістів, у тому числі організувавши їх навчання за рубежем. Цілий комплекс заходів передбачено щодо комп’ютеризації, управління, створення космічного зв’язку, запровадження електронних грошей, організації фондової біржі. Причому практично все це здійснюватиметься паралельно, щоб за лічені роки зробити те, що ми не змогли зробити за минулі сімдесят років. Справжній суверенітет можливий тільки при наявності суверенної валюти, міцної банківської і фінансової системи».
А вже менше, ніж через два місяці, можна було констатувати факт створення національної банківської системи: «По суті, на Україні створено нову власну банківську систему. Президія Верховної Ради України затвердила Статут НБУ, а наш банк провів реєстрацію комерційних банків республіки, а також філіалів банківських установ, розташованих за її межами. Про масштаби цієї роботи свідчить хоча б те, що свідоцтва про реєстрацію одержали 78 банків та 11 філіалів».
До суто ринкових перетворень у банківській діяльності додалися завдання формування інституційних основ банківської системи: створення власного емісійного центру, нових механізмів державного регулювання грошового обігу, кредитування, переорієнтації всієї маси кредитних ресурсів, що формувалися в Україні, на потреби розвитку української економіки. Відповідно розпочалася розробка законодавства з питання формування власної банківської системи, яка закінчилася прийняттям 20 березня 1991 р. Верховною Радою УРСР Закону «Про банки і банківську діяльність». У ньому було проголошено, що Україна самостійно організовує банківську систему.
Найістотнішими новаціями, що запроваджувалися Законом «Про банки і банківську діяльність», стали:
* проголошення дворівневої організації основним принципом розбудови банківської системи України;
* проголошення незалежного статусу Національного банку України з підзвітністю його безпосередньо Верховній Раді України;
* надання права створювати комерційні банки на акціонерних засадах та права на роздержавлення і комерціалізацію діючих державних банків (крім Ощадного);
* надання комерційним банкам широких прав з обслуговування юридичних і фізичних осіб на засадах конкуренції, рівного доступу до кредитних ресурсів, партнерських взаємовідносин з клієнтами;
* надання Національному банку права здійснювати контроль і нагляд від імені держави за діяльністю комерційних банків;
* звільнення держави від відповідальності за зобов’язаннями банків, а банків – від відповідальності за зобов’язаннями держави.
Прийняття Закону «Про банки і банківську діяльність» відіграло надзвичайно важливу роль у формуванні в Україні власної банківської системи нового, ринкового, типу.
У жовтні 1991 р. Національний банк України почав перереєстрацію банків, що працювали на території України і були зареєстровані Державним банком СРСР. На декілька місяців раніше, в серпні 1991 р., НБУ встановив вимоги до статутного фонду комерційних банків. Він не повинен був бути нижчим за 5 млн крб., а для кооперативних банків – 500 тис. крб. Уже в кінці 1991 р. статутний капітал комерційних банків досяг 4,8 млрд крб., що в доларовому еквівалентні більше, ніж сучасний статутний капітал українських банків.
Процес формування банківської системи України (1991-1992 рр.) характеризувався надзвичайно швидким зростанням мережі банків та зменшенням їх активів і капіталу в доларовому еквіваленті в результаті знецінення грошей.
Протягом 1991 р. кількість банків зросла в 2 рази, а у 1991-1992 рр. – у 4 рази. Швидко збільшувалась кількість працюючих в банках. У 1992 р. вона зросла на 17 тис. і досягла 113 тис. осіб.
Поряд з кількісними змінами в динаміці банківської системи відбувалися помітні якісні зміни, що позитивно характеризують її розвиток. Серед таких змін насамперед слід виділити формування дворівневої структури банківської системи. Національний банк України отримав функції й повноваження центрального банку країни, а решта банків остаточно визначилася як банки, що обслуговують господарську клієнтуру на комерційних засадах. Тим самим Україна безповоротно визнала ключовий принцип побудови банківської системи ринкового типу, що відкрило шлях до прискореного реформування механізмів управління монетарною сферою та формування ринкової системи економіки в цілому.
Досягнення в становленні першого рівня банківської системи – Національного банку України – очевидні. Національний банк накопичив значний досвід з розробки та реалізації дієвої грошово-кредитної політики, взаємодії з урядом, Верховною Радою під час вирішення найгостріших економічних і соціальних проблем. Він отримав належне центральному банку місце в державних владних структурах в умовах ринкової економіки.
Якісні зрушення відбулися й у формуванні другого рівня банківської системи. Одна з гострих організаційних проблем, що постала перед українською банківською системою, – приватизація і реорганізація великих банків. Досвід сусідньої Росії, яка розділила свої банки, в тому числі й Промбудбанк РФ, на сотні дрібних банків, продемонстрував всю необґрунтованість даної стратегії. Малі банки не могли ні забезпечити надійність збереження коштів їх клієнтів, ні організувати кредитну діяльність і побудувати ефективну систему розрахунків. Дехто і в Україні намагався роздрібнити великі банки притому, що у банківській системі й так уже була безліч малих банків. Лише завдяки твердій, послідовній позиції провідних банкірів, особливо В.П. Матвієнка, вдалося зберегти потужні банки, які є фундаментом банківської системи України. Завдяки ним Україні вдалося уникнути в 1998 р. системної банківської кризи, яка буквально змела з фінансового поля значну кількість російських банків.
Три з чотирьох успадкованих Україною великих банків – Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк – досить швидко змінили свій статус з державних на акціонерні. Вони перейшли на комерційні засади обслуговування своєї клієнтури, у тому числі державних підприємств, що сприяло розширенню приватизаційного процесу за межі банківської системи, розвитку ринкових відносин у сфері суспільного виробництва. Дехто нині намагається переписати історію на більшовицький лад, декому здається, що банки мало заплатили за приватизацію. Акціонування Промінвестбанку проводилось у повній відповідності до вимог Законів «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства» зі сплатою до бюджету близько 2 млрд дол. США, напрацьованого за 70 років капіталу банку. За нинішніми мірками, які визначає Фонд державного майна, Промінвестбанк міг би скупити всю електроенергетику. Як показав час, це дало поштовх не тільки розвитку банку, а й усій економіці держави, оскільки клієнти банку виробляють третину ВВП України. В ринкових умовах комерційні підприємства можуть ефективно обслуговуватись тільки в комерційному банку. За 10 років кількість клієнтів Промінвестбанку збільшилась з 46 до 130 тис. Кількість вкладників зросла практично з нуля до 2 млн осіб. Володимир МАТВІЄНКО
Павло МАТВІЄНКО
Далі буде
|
