В шахах існує ризикований технічний прийом – гамбіт. Гравець жертвує противникові фігуру, натомість досягається певна стратегічна перевага. Гамбіт застосовується лише тоді, коли гравець здатний максимально повно передбачити подальший хід подій і виключити можливість невдачі. Саме так – невдалий гамбіт – можна охарактеризувати військово-політичний конфлікт в Іраку. 
Ініціатива має завжди народжувати відповідальність. Так, статус супердержави означає гру за власними правилами. Але дотримуючись основного принципу юриспруденції, можемо сказати: виключні права народжують виключні обов’язки. І якщо Сполучені Штати претендують на роль поодинокого світового лідера, вони мають розуміти значення кожного свого рішення.
Цю відповідальність Білий дім, здається, поки що не відчуває. Якщо Америка і вирішила за всіх боротися з міжнародним тероризмом, треба мати на увазі – помилки вона також буде робити за всіх. Парадокс, але факт: більшість поставлених цілей військової кампанії або, як їх називають коаліційні сили «антитерористичної операції», повністю досягнуті не були.
Ігноруючи Організацію Об’єднаних Націй, вступаючи у відверту конфронтацію з багатьма країнами світу, «яструби війни» розпочали бойові дії силами власних експедиційних корпусів з наступними офіційно поставленими завданнями:
1. Усунення від влади небезпечного диктатора Саддама Хусейна та наближеної до нього верхівки, притягнення їх до суду за порушення директив ООН і скоєні злочини, зокрема геноцид курдів та шиїтів.
2. Визволення іракського народу від диктатури та встановлення в Іраку демократичної форми правління.
3. Ліквідація зброї масового знищення (хімічної, бактеріологічної, ядерної) в Іраку як потенційно небезпечної і такої, що може бути використана проти сусідніх країн протягом 45 хвилин.
4. Ліквідація інфраструктури й угруповань терористичних організацій, що, за попередньою інформацією, підтримувались Саддамом Хусейном.
Зміщення диктатора Хусейна Ат-Тікріті, президента Іракської республіки, отримало статус найважливішого завдання з самого початку. Доводити небезпечність амбіційного Хусейна не було необхідності. Політв’язень, втікач з в’язниці, а потім лідер соціалістичної партії Бат, Саддам Хусейн прийшов до влади у 1979 р. після відставки президента Ахмада-Хасана аль-Бакра, а вже через рік розв’язав Ірано-Іракську війну за іранські поклади нафти. Своєю метою на посту президента Хусейн бачив виведення Іраку в лідери арабського світу замість Єгипту, досягнення гегемонії над Перською затокою та підвищення рівня життя в країні за рахунок доходів від експорту нафти. В серпні 1990 р. іракська армія вторглася до сусіднього Кувейту. Хусейн, вочевидь, мав намір використати кувейтські доходи від продажу нафти для стимулювання економіки Іраку, але окупація Кувейту швидко викликала торгове ембарго проти Іраку. Хусейн проігнорував міжнародні вимоги і жорстоко поплатився. Розгром іракської армії під час «Бурі в пустелі» спровокував повстання курдів і шиїтів в Іраку, які були подавлені.
Таким чином, із 10-річним запізненням Саддам Хусейн мав бути усунений від влади як порушник миру в регіоні, міжнародний злочинець та відповідно засуджений. Мав бути, але не був навіть затриманий. Більше того, регулярно надсилаючи на адреси провідних західних видань листи без зворотної адреси, Хусейн має вплив на суспільні процеси в Іраку. А після вбиства його синів, Кусая й Удея, а також його 16-літнього онука, і дикої «середньовічної» демонстрації їхніх покалічених трупів вулицями Багдада, колишній диктатор має всі підстави для того, щоб стати національним героєм.
Дедалі частішають антиамериканські демонстрації, і про їхню суттєвість говорить той факт, що США роблять старанні спроби змінити негативне ставлення до них у країнах арабського світу. В дуже незручне становище потрапив Ізраїль, єдиний союзник американців на Близькому Сході, якого вони мало не зрадили. Так чи інакше, в ході свого візиту до Ізраїлю держсекретар Колін Пауелл, бажаючи зустрітися з урядом Палестинської автономії, застав зненацька всіх і, особливо, розгубленого палестинського прем’єра Махмуда Аббаса, який явно не чекав на таку радість. Практично одразу ж переговори щодо врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту пожвавішали з поступкою непоступного ізраїльського прем’єра Аріеля Шарона, який дав хід «Дорожній карті» США і звільнив перші сотні палестинців з в’язниць. У світлі цього незрозумілим виглядає прагнення Штатів нанести міжнародному тероризму шкоди. Тому що звільнено було тих же самих терористів, які до в’язниці у більшості своїй потрапили за організацію терактів у містах Ізраїлю, людей, які, мабуть, із посмішкою сприйняли б ідею скласти зброю і жити мирно.
Демократія в Іраку, на жаль, не відбулася і найближчим часом не відбудеться. За даними опитувань, дедалі більша кількість іракців погоджується, що за часів президентства Хусейна було погано, але краще диктатор, ніж анархія, мародерство і розгул злочинності. Поки що іракське народовладдя нагадує безнадійно хворого у стані клінічної смерті, якого вбрали у смокінг і розвозять по всіх культурних заходах разом із апаратурою, яка штучно підтримує його життя.
А ми повертаємося до того, з чого починали – аргументів проти старту кампанії. Якщо зруйнувати диктаторський режим, то буде не демократія, буде безвладдя. Коаліційні сили так і не змогли усунути вакуум влади, який утворився одразу після падіння Багдаду. І ніхто швидко не зможе. Це порушення основного принципу держави: людина не визнаватиме державу, якщо державної влади недостатньо, щоб гарантувати людині безпеку від інших людей.
Ліквідація зброї масового знищення Збройних сил Іраку не мала місця за причини практичної відсутності останньої. Аргумент готовності іракської зброї масового знищення до розгортання і використання протягом години в так званому «іракському досьє» виявляється перебільшеним чи повністю сфабрикованим – на це має відповісти комісія на чолі з лордом Хаттоном в Об’єднаному Королівстві. Джордж Буш не втрачає впевненості. «Ми увійшли до Іраку, щоб знищити зброю масового знищення і не підемо, поки її не знайдемо».
Коаліційні сили планували упереджувальний удар по терористах, а насправді отримують здебільшого удари у відповідь. У цій боротьбі Сполучені Штати пішли навіть на конфіскацію понад $2 млрд на банківських рахунках іракського уряду задля допомоги «іракському народу». Після офіційного завершення військових дій на території Іраку, в країні, за різними оцінками, вже загинуло 120-200 чоловік особового складу американського і британського експедиційних корпусів, несе втрати бронетехніка.
Розв’язка конфлікту в Іраку мала принести такий бажаний спокій на світові ринки. Треба дякувати інвесторам, які потроху призвичаїлися до регулярних звісток з Іраку, величезним держзамовленням для оборонної промисловості США та добрим новинам з Токійської фондової біржі, що основні фондові індекси частіше закінчують тижні в «плюсі». А в Іраку постійно продовжуються диверсії нафтової промисловості, і чого вже точно не могли передбачити коаліційні сили, так це можливої участі провідних нафтових компаній світу у фінансуванні вибухів нафтопроводів. Спеціалісти погоджуються, що більшість подібних диверсій була проведена на високопрофесійному рівні. Обвальним падінням цін на нафту поки що і не пахне: ціна за барель марки Brent на Лондонській біржі нижче $27 за барель не опускається.
20 серпня стало чорним днем для всієї світової спільноти, коли терористичний напад був скоєний на представництво Організації Об’єднаних Націй. Загинуло 23 людини, в тому числі і Повноважнийний представник Сержіу Віейра ді Мелу. Теракт за манерою скоєння (вибух вантажного автомобіля з вибухівкою) ідентичний тим, які здійснили терористичні угрупування в Чечні, що не залишає сумнівів: до нього причетні структури міжнародного тероризму. Діє чорний закон тероризму – терористи постійно змушені збільшувати масштабність і жорстокість терористичних актів для досягнення необхідного ефекту. Одразу після нападу міністр закордонних справ Великобританії Джек Стро зустрівся з Кофі Ананом, наполягаючи на введенні на територію країни «блакитних кашкетів» ООН. При цьому про делегування повноважень по керівництву післявоєнним Іраком, які зараз повністю сконцентровані в руках коаліції, миротворцям Організації Об’єднаних Націй не йшлося.
Розпочинається п’ятий місяць після офіційного завершення бойових дій в Іраку. Ситуація в країні далека від стабільної. Олександр ГОЛОВІН,
член Президії Молодіжної організації
за національно-економічний розвиток України
Фото TIME
між іншим Цивільний адміністратор США в Іраку Пол Бремер заявив, що президент Буш має намір спрямувати на відбудову Іраку понад 20 мільярдів доларів наступного року. За словами Пола Бремера, це вдесятеро перевищує суми, які Вашингтон будь-коли витрачав за рік в окремій країні.
Раніше президент Буш заявляв, що звернеться до Конґресу США з проханням виділити майже 90 мільярдів доларів на фінансування операцій в Іраку та Афганістані впродовж наступного фінансового року. Він додав, що Сполучені Штати витратять стільки коштів, скільки буде потрібно для перемоги над тероризмом.
Опитування громадської думки свідчать, що американці досі підтримують рішення захопити Ірак. Однак, вони вказують на зменшення рейтингу президента Буша.
Президент Буш пов’язує ситуацію в Іраку з війною проти тероризму, проте критики з лав демократичної партії і незалежні експерти вказують на те, що досі мало свідчень на захист твердження про зв’язок Саддама Хусейна з Аль-Кайдою.
Інший кандидат на президентсво від демократів – Боб Грехем – підкреслив, що 87 мільярдів доларів, які президент Буш хоче витратити в Іраку і Афганістані, – це більше, ніж витрати на освіту в США,
повідомляє Бі-Бі-Сі, Фото АР
|
