Дзвін життя

Слова Володимира МАТВІЄНКА, музика Валерія ІВАНЦОВА
Вереснева, смаглява пора, Наче небо, прозориться днина. І до школи біжить дітвора, Веселіє моя Україна. Земле рідна, колиско життя, Ти моє чебрецеве дихання. Тут під сонцем розквітли чуття, Як під серцем квітують жадання.
	Приспів: Для мене добрий сміх – то дзвін життя, Щоб усміхались мати і дитя. Для мене сміх – то чисте джерело, Щоб веселіше у житті було. І, звісно, сміх – то наша доброта, Нехай світліють душі і літа.
Поміж вербами сива ріка Разом з небом і сонце купає. І школярська ласкава рука, Мов пелюсточку, гілку торкає. Як життя, ти мужній і зростай, Я ж води принесу від криниці. А без тебе збідніє наш край, Засумують і люди, і птиці.
	Приспів.

Друкується за книгою Володимира МАТВІЄНКА «Пісне моя зоряна». Київ, «Музична Україна», 2001

Українська музика під ярликом російської

Упродовж останнього десятиліття на Заході дедалі більшої популярності набуває так звана «world music», або ж «музика світу». У кожному великому музичному магазині Європи можна знайти секцію «музики світу». Різні торговельні мережі класифікують їх по-різному, найчастіше – за дуже широко визначеними регіонами, як-от Азія, Африка, Південна Америка.

На одній з центральних площ Лондона – Пікаділлі Серкус – можна знайти магазини відразу трьох великих мереж торгівлі музикою, одна з яких – відома багатьом меломанам HMV, добре знана за платівками з малюнком собаки, грамофона і написом «His Master’s Voice».

Диски всіх виконавців з території колишнього Радянського Союзу мають окремі таблички, на яких вказано, що це – музика... з Росії.

На запитання – чому, скажімо, узбецька співачка Севара Назахан подана як представниця російської музики співробітник магазину пояснив, що справа у нестачі місця на табличках та поганих знаннях багатьох британців новітньої політичної географії. Мовляв, Росію знають, а більшість інших країн – ні. А що не знають – те не купуватимуть.

Часом людям доводиться говорити у дуже загальних рисах про те, яку музику вони можуть знайти. У магазинах для дисків всіх колишніх республік Радянського Союзу немає місця. Звичайно, всі добре розуміють, що Росія та Україна – абсолютно різні держави, і їх треба розглядати окремо.

Головний редактор журналу, присвяченого музиці світу, – «СонґЛайнз», – Саймон Броґтон, називає такий підхід і невірним, і невиправданим комерційно.

До того ж, за словами Саймона Броґтона, хто-хто, а шанувальники «музики світу» переважно знають, про які країни йдеться.

«Мені це видається божевіллям – що більш як через десятиліття після розпаду Радянського Союзу є такі вияви стилю мислення часів холодної війни. Чому такі країни, як Вірменія, Узбекистан, Грузія, Україна, повинні сприйматись як частини Росії? До того ж, чому позначають цю музику як російську, якщо вона лунає зовсім інакше? На мою думку, вірменська, грузинська, узбецька музика – значно екзотичніша, привабливіша для багатьох на Заході, ніж російська музика. Тож насправді, було б набагато краще називати її, скажімо, узбецькою або центральноазіатською музикою, і людям було б легше її знайти».

Поміж позначених як музика з Росії, був і диск досить відомої британсько-української групи «The Ukrainians» – «Українці». До складу «The Ukrainians» входять британці, дехто з них – українського походження. Учасник групи Лен Ліґінс, здивований твердженням про «російськість» музики своєї групи.

«The Ukrainians» – це гібрид українських та британських впливів. У групі є музика українського і британського походження. Музикою дитинства і молодості учасників групи була українська народна музика і західна рок-музика. Тож те, що вони грають не може сказати, що «The Ukrainians» – це суто українська група. Це – суміш. Але і група, і музика аж ніяк не російські.

Українська служба Бі-Бі-Сі