Початок у № 14–19, 22–33
 Банки були зобов’язані припиняти видачу нових кредитів у разі систематичного порушення термінів сплати позик. Було введено плату за кредитні ресурси, які залучались з інших банків, а також встановлено сплату процентів об’єднанням, підприємствам та організаціям за залучені як кредитні ресурси кошти фонду розвитку виробництва, науки і техніки, фонду соціального розвитку та інших фондів аналогічного призначення.
Керівники установ банків мали право заохочувати акуратних позичальників пониженням процентних ставок у разі своєчасного повернення кредитів, збереження обігових коштів й прискорення їх обігу і навпаки – підвищувати процентні ставки за невиконання цих умов.
У нових умовах господарювання особливого значення надавали платіжній дисципліні, своєчасності й повноті розрахунків. У зв’язку з цим було встановлено, що всі платежі з рахунків об’єднань, підприємств та організацій, включаючи й відрахування в бюджет і виплату заробітної плати, здійснюються в порядку календарної черги надходження в банк розрахункових документів (настання строку платежу).
За відсутності коштів для розрахунків за продукцію (послуги, роботи) і права на отримання банківського кредиту вищий орган виділяв своїм підприємствам кошти з відповідних централізованих фондів і резервів на умовах їх повернення, а в разі їх відсутності органам господарського управління могли надаватися банківські кредити. Оскільки часто-густо господарські органи управління таких коштів не мали, а кредити брали неохоче, виникали серйозні ускладнення між банками та їхніми клієнтами в питаннях розрахунків. Показник реалізації продукції контролювали партійні органи, тому платіжній дисципліні приділялась велика увага.
Установи банків були наділені правом оголошувати неплатоспроможними об’єднання, підприємства та організації, які систематично допускали збитки, несвоєчасно розраховувалися з бюджетом, банками і постачальниками (з повідомленням про це головним постачальникам товарно-матеріальних цінностей, а також у пресі), і переводити такі об’єднання, підприємства й організації на особливий режим кредитування та розрахунків. У разі неусунення протягом тривалого часу недоліків у роботі банкам СРСР було надано право вносити пропозиції міністерствам і відомствам СРСР і Радам міністрів союзних республік про ліквідацію таких господарських структур.
Відповідно до потреб економічного механізму, що швидко змінювався, почала удосконалюватись організаційна структура банку. В липні 1989 р. операційні управління банку були ліквідовані, а пункти уповноваженого в грудні того ж року реорганізовані у філії відділень.
Реорганізованому банку довелося в стислі строки розширити коло банківських послуг. Особливо значних організаційних змін потребували розрахунково-касове обслуговування, питання фінансування та обслуговування зовнішньоекономічної діяльності клієнтів. Упродовж короткого терміну спеціалісти Укрпромбудбанку зуміли освоїти та впровадити ряд нових видів банківських послуг.
З метою поліпшення діяльності банківських установ, посилення відповідальності за проведення прогресивної кредитної політики, зміцнення платіжної дисципліни в галузях народного господарства спеціалізовані банки було переведено на повний господарський розрахунок та самофінансування. З
1 січня 1990 р. усі установи Промбудбанку СРСР почали працювати на основі повного госпрозрахунку та самофінансування, а пізніше – як комерційні банки.
Реформа 1988 р. ставила своїм завданням пошук такого механізму управління економічними процесами, який давав би змогу поєднувати централізовані та децентралізовані начала в управлінні. Значний централізм планового управління кредитом, що існував раніше (коли більшість питань про розмір кредитних вкладень, їх регулювання, а також цільову направленість вирішувалась на рівні вищих органів спільно з міністерствами та відомствами), знімав з низових ланок – відділень банку – відповідальність за його раціональну організацію та використання. З 1988 р. усі питання, пов’язані з кредитно-розрахунковим обслуговуванням клієнтури та плануванням кредиту почали вирішуватись відділеннями банку. Плановий розмір кредиту під матеріальні цінності та витрати виробництва встановлювався для клієнта загальною сумою без розподілу на об’єкти кредитування.
Укрупнення об’єкта банківського кредитування стало наслідком змін в характері банківської діяльності: банк з органу, що детально контролював усі фінансові операції підприємства, все більше перетворюється на рівноправного партнера.
В силу того, що основна діяльність як господарська, так й інвестиційна госпорганів організаційно взаємопов’язані, короткострокове та довгострокове кредитування та фінансування почало здійснюватись в одному банку. Змінилась періодичність кредитного планування, замість квартального воно стало річним (з розподілом на квартальні дати).
Підприємства, об’єднання, організації та установи отримали змогу самостійно, незалежно від своєї галузевої приналежності, вибирати будь-яку установу банку СРСР для кредитно-розрахункового обслуговування. Належність клієнта до банку визначалася тим, в якому банку йому було відкрито розрахунковий (поточний) рахунок.
Організація кредитування відбувалась в умовах нових економічних принципів формування позичкового фонду на місцях, а саме, установи банків надавали кредити (включаючи позики комерційним та кооперативним банкам) у межах мобілізованих кредитних ресурсів, що залучалися ними на стороні (тобто у вищої установи банку або у інших банків) за плату. Плата за ресурси, що передаються банками одне одному, почала визначатись на договірній основі, але не могла перевищувати більш як на 20 відсотків розмір плати за централізовані ресурси (тобто ті, що надавалися Держбанком СРСР).
Обсяг кредитів обмежувався величиною встановленого для кожної кредитної установи банку вищим органом ліміту кредитування. У лімітах кредитування, які після затвердження кредитного плану в Раді Міністрів СРСР спецбанки доводять через свої республіканські банки до низових ланок, враховувалась уся заборгованість по кредитах, включаючи пролонговану та прострочену. Тому зі збільшенням простроченої заборгованості зменшувалась можливість видачі нових кредитів. Відділення банків почали визначати потреби в кредитуванні своєї клієнтури й укладати кредитні договори в межах отриманих лімітів кредитування та внутрішньоквартального перевищення. Протягом 80-х років у Будбанку, а потім у Промбудбанку активно проводилась автоматизація банківських операцій. Те, що радянська влада не змогла зрости за 70 років, ми повинні зробити за 7 – таке завдання в сфері автоматизації було поставлене в 1988 р. перед Правлінням банку. Вершиною автоматизації в той час були «Фелікси» та «Аскоти». А до
1992 р. кількість комп’ютерів вже досягла 2 тис., локальних обчислювальних мереж – 65 одиниць, кількість установ, що впровадили програму «Операційний день банку», – 169 одиниць. Швидкий ріст технічного оснащення банку з середини 80-х років став основою подальшого технічного розвитку Промінвестбанку України і забезпечення клієнтури повним спектром сучасних банківських послуг.
У зв’язку з реорганізацією Укрконтори Будбанку СРСР був створений Український республіканський банк Промбудбанку СРСР (постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 р. №821 та постанова Ради Міністрів СРСР від 06.10.1987 р. №1118). Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 19.12.1990 р. №1316 Промбудбанк був перетворений на Державний комерційний промислово-будівельний банк (Промбудбанк). У 1991 р. Український республіканський банк Промбудбанк СРСР було перетворено на Український державний комерційний промислово-будівельний банк (наказ Промбудбанку №89 від 18.02.1991 р.).
Промбудбанк УРСР зустрів проголошення незалежності України на провідних позиціях у фінансово-банківській сфері. А 26 серпня 1992 р. рішенням Правління Національного банку України №125 Український державний комерційний промислово-будівельний банк був реорганізований в Український акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (Промінвестбанк України).
З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що реформа банківської системи була спрямована на підвищення ролі банків у суспільному виробництві і багато з її елементів підготували відповідну основу для роботи банків на комерційних засадах.
Розділ ІІ
ФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ
1. Створення Національного банку України
За часів Російської імперії Україна не мала власного центрального банку. Одним із попередників Національного банку України можна вважати Київську контору Державного банку Російської імперії, створену 1860 р. на базі Позикового та Комерційного банків, що посідала в Росії третє за значенням місце.
У 1917 р. з проголошенням Української Народної Республіки (УНР) був створений Державний банк УНР. З втратою Україною державності банк продовжував функціонувати в еміграції. Під час громадянської війни банківська система припинила свою діяльність.
12 грудня 1921 р. розпочала діяльність Всеукраїнська контора Держбанку у м. Харкові, поступово збільшуючись за рахунок відділень і контор у великих містах та обласних центрах. З утворенням Радянського Союзу ці установи стали філіями Держбанку СРСР і підпорядковувались безпосередньо Москві. В 1955 р. була створена Українська республіканська контора Держбанку СРСР. До її функцій входило управління регіональними банківськими установами України. Сама контора підпорядковувалась Держбанку СРСР і профункціонувала до створення Національного банку України.
Після реформи 1987 р. Держбанк СРСР став головним банком країни. Він здійснював централізоване планове управління грошово-кредитною системою, проводив єдину політику держави в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування, розрахунків та касових операцій, а також координував роботу спеціалізованих банків. Значну роль у виконанні цих функцій відігравав Український республіканський банк Держбанку СРСР.
Володимир МАТВІЄНКО
Павло МАТВІЄНКО
Далі буде
|
