Початок у № 14–19, 22–32
 Необхідність перебудови всієї кредитної системи тодішній уряд вбачав у підвищенні ролі кредиту, його активного впливу на господарське життя країни, перетворенні кредиту на один з найважливіших інструментів, що забезпечують органічне включення товарно-грошових відносин у механізм планового управління економікою.
Радикальні реформи управління економікою мали за мету прискорення соціально-економічного розвитку союзної країни, динамічний і пропорційний розвиток господарства в тісному зв’язку з вирішенням соціальних проблем. Ставилось також завдання повнішої збалансованості матеріально-речових та вартісних пропорцій суспільного виробництва, грошових доходів і витрат населення, посилення планової та договірної дисципліни. Кредитні ресурси банків повинні були спрямовуватись насамперед на розвиток наукоємних галузей і господарських комплексів, що є визначальними науково-технічного прогресу, а також на оновлення виробничих фондів, реалізації великих народногосподарських комплексів.
Передбачалась докорінна зміна напрямів і форм діяльності банків, перетворення їх на активних і зацікавлених учасників перебудови управління економікою, підвищення відповідальності банків.
З метою посилення впливу банків на прискорення економічного розвитку країни були створені нові спеціалізовані банки з урахуванням особливостей діяльності народногосподарських комплексів та повнішого задоволення потреб населення в кредитно-розрахунковому обслуговуванні. Було створено систему банків у складі:
* Державний банк СРСР (Держбанк СРСР);
* Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР);
* Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР);
* Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР);
* Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР);
* Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР
(Ощадний банк СРСР).
З урахуванням спеціалізації банків були встановлені основні напрями і сфери впливу нових банків у народному господарстві:
На Держбанк СРСР покладались централізоване планове управління грошово-кредитною системою країни і проведення єдиної кредитної політики держави, координація діяльності банків СРСР, організація розрахунків між банками, організація та зміцнення грошового обігу, касове виконання державного бюджету, участь у формуванні зведеного валютного плану країни. За Держбанком СРСР залишилось кредитування, фінансування та розрахункове обслуговування підприємств, організацій та установ галузей невиробничої сфери.
На Зовнішекономбанк СРСР покладались організація й проведення розрахунків за експортно-імпортними і неторговими операціями, кредитування об’єднань, підприємств та організацій, що здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки. На цей банк було покладено також контроль за виконанням зведеного валютного плану, раціональне і економне використання валютних ресурсів, здійснення операцій на міжнародних валютних і кредитних ринках. Банк виконує операції з готівковою валютою і валютними цінностями.
На Промбудбанк СРСР покладалося проведення прогресивної кредитної політики, підвищення ефективності системи кредитування капітальних вкладень, а також здійснення необхідних розрахунків у промисловості, будівництві, на транспорті та зв’язку, в системі Держпостачу СРСР.
Аналогічні функції повинні були виконувати: Агропромбанк СРСР – в агропромисловому комплексі країни; Житлосоцбанк СРСР – у житлово-комунальному господарстві, побутовому обслуговуванні, соціально-культурному будівництві, в господарстві, підпорядкованому місцевим Радам народних депутатів, а також у сфері кооперативної та індивідуальної трудової діяльності. Ощадний банк СРСР забезпечує організацію ощадної справи в країні, безготівкових розрахунків і касового обслуговування населення, а в необхідних випадках – організацій та установ, розповсюдження і погашення облігацій державних позик, кредитування споживчих потреб громадян.
Спеціалізовані банки були переведені на принципи повного госпрозрахунку і самофінансування, а основним показником результатів діяльності установ банків став прибуток. На основі довготермінових економічних нормативів формуються фонди виробничого та соціального розвитку і матеріального заохочення, а також здійснюються відрахування у централізовані фонди республіканських банків і банків СРСР. Кошти фондів економічного стимулювання спрямовуються на фінансування заходів із розвитку та зміцнення матеріальної бази банків, придбання сучасної обчислювальної та організаційної техніки для установ банків, будівництво об’єктів виробничого й соціального призначення і матеріальне заохочення працівників банку. Здійснювались певні відрахування в централізовані фонди республіканських банків і банків СРСР.
Значною госпрозрахунковою ланкою в системі банків СРСР були управління банків автономних республік, країв та областей.
Найголовнішими завдання банків СРСР вважались:
* радикальне удосконалення кредитного механізму відповідно до вимог щодо перебудови управління народним господарством; економічне стимулювання за допомогою кредиту та інших банківських важелів досягнення високих кінцевих результатів діяльності всіх ланок народного господарства; широке використання кредитних ресурсів для прискорення науково-технічного прогресу; збільшення виробництва та реалізації товарів широкого вжитку і надання платних послуг населенню;
* зміцнення грошового обігу і підвищення стабільності рубля; посилення контролю за використанням фонду оплати праці; дотримання нормативних співвідношень між темпами приросту середньої заробітної плати і продуктивністю праці; поліпшення касового обслуговування народного господарства і населення; організація та широке застосування найбільш економічних і прогресивних форм кредитування і розрахунків, які сприяють прискоренню платежів і обігу обігових коштів, недопущенню створення надмірних запасів товарно-матеріальних цінностей;
* забезпечення раціональнішого використання позичкового фонду держави; посилення відповідальності за максимальну мобілізацію кредитних ресурсів; зміцнення розрахункової, фінансової та кредитної дисципліни у народному господарстві й контроль за її виконанням; підвищення ефективності фінансування; кредитування капітальних вкладень; сприяння прискоренню введення в дію виробничих потужностей та об’єктів матеріально-технічної бази соціально-культурної сфери; удосконалення валютно-фінансових і кредитно-розрахункових відносин із зарубіжними країнами; активна участь у збільшенні валютних ресурсів країни; розвиток експортних виробництв;
* впровадження і розвиток нових видів вкладів і кредитів, прогресивних форм розрахунково-кредитного і касового обслуговування населення; поширення практики безготівкових розрахунків з торговельними, комунальними, побутовими та іншими організаціями за товари і послуги;
* удосконалення стилю і методів роботи банківського апарату, розвиток ініціативи і творчої активності, діловитості й відповідальності за доручену справу; підвищення рівня керівництва банківською діяльністю на основі ширшого використання сучасних організаційно-технічних засобів і автоматизованих систем управління банківськими операціями;
* здійснення контролю рублем за господарсько-фінансовою діяльністю об’єднань, підприємств та організацій.
Вперше в урядовому документі вважалось недопустимим втручання місцевих органів у діяльність установ банків шляхом вказівок і вимог, що не відповідають статутам банків і нормативним актам у сфері кредитування, фінансування і розрахунків.
Була підвищена роль Держбанку СРСР як головного банку країни в забезпеченні централізованого планового управління грошово-кредитною системою, єдиною політикою в сфері валютних операцій, координації діяльності банків, виконання функцій єдиного емісійно-касового і розрахункового центру, організатора й координатора кредитних відносин у народному господарстві. На Держбанк СРСР покладалась також розробка зведених кредитних планів і планів розподілу ресурсів та кредитних планів у розрізі банків СРСР на основі показників проектів державного плану економічного та соціального розвитку, державного бюджету і проектів планів спеціалізованих банків.
Основні принципи кредитування, розрахунків, ведення касових операцій, методологія банківського обліку та звітності, а також встановлення процентних ставок за користування кредитами також визначались Держбанком СРСР за погодженням з Держпланом СРСР і Міністерством фінансів СРСР. За ним залишилось право встановлення курсів іноземних валют до радянського рубля та інші, що входили до його компетенції.
Вперше була створена Рада банків СРСР, до якої входили голови правлінь спеціалізованих банків на чолі з Головою Правління Держбанку СРСР. Рада банків СРСР узгоджувала проекти кредитних планів та інші питання стосовно зміцнення грошового обігу й удосконалення кредитно-розрахункових відносин у народному господарстві.
У союзних республіках створюються республіканські банки з прямим підпорядкуванням спеціалізованим банкам СРСР, а в автономних республіках, краях і областях – управління банків. Вперше зникає поняття «контора банку». У містах і районах у разі необхідності створюються відділення банків. У випадках відсутності в певних регіонах установ спецбанків їх функцію виконували установи Держбанку СРСР або інші банки СРСР на основі кореспондентських відносин через уповноважених. Республіканські банки користувались правами міністерств союзних республік.
Кредитні відносини банків з об’єднаннями, підприємствами та організаціями будувались на дотриманні таких принципів кредитування, як планово-цільовий характер кредиту, його матеріальна забезпеченість, обов’язковість повернення кредиту в термін, визначений кредитним договором та платність кредиту. Було також визначено, що всі питання, пов’язані з плануванням, видачею та погашенням кредитів, зменшенням чи збільшенням розмірів процентних ставок, об’єднання, підприємства та організації вирішують у місцевих установах спеціалізованих банків на основі кредитних договорів, що визначають взаємні зобов’язання та економічну відповідальність сторін. Значну увагу приділяли підвищенню оперативності кредитування, скороченню числа різних видів кредитування, невтручанню у виробничу діяльність. Володимир МАТВІЄНКО
Павло МАТВІЄНКО
Далі буде
|
