 11 липня 2003 року закінчила свою роботу третя сесія Верховної Ради України четвертого скликання. Пропонуємо увазі читачів фрагменти із заключного слова Голови Верховної Ради України В.М.Литвина.
«Чи можемо ми бути задоволеними результатами третьої сесії, загальною атмосферою парламентського життя? Переконаний, що усі ви одностайно скажете – ні!
Процес «випростовування», послуговуючись термінологією М.Грушевського, парламенту відбувається складно, суперечливо і болісно. І насамперед через те, що нам нерідко бракувало мужності, могутньої людської (особистісної) та політичної волі, здатності проглядати народні й державні інтереси за політичними чи груповими сутичками, неминущі цінності за повсякденною конкретикою.
Ми не так уже й рідко діяли за принципами недовіри й підозри, зверталися до перевіреної практики подвійних позицій – мовчати і бути обережними тоді, коли вимагалося говорити відверто. Нещирість прикривали патріотично-народними гаслами, помноженими посиланнями на правові норми та регламент.
Той факт, що Верховна Рада так складно йшла до прийняття процедурного рішення з приводу направлення законопроектів з політичної реформи до Конституційного Суду, наводить на думку, що ми не завжди думаємо і діємо на виріст, а головне – самостійно, що ми ще не готові до парламентсько-президентської республіки, що ми ще не готові до пов’язаної з цим підвищеної відповідальності.
При цьому зазначу: чим тоншою ставала основа злагоди й порозуміння у Верховній Раді, тим більше з’являлося спокус і охочих її перевірити.
Це констатація реалій і урок на майбутнє.
Разом з тим хочу наголосити, що саме ця, подеколи крихка основа дозволила нам зробити відчутний крок в утвердженні у країні парламентаризму. Верховна Рада усе більше виособлюється як реальний епіцентр суспільно-політичного та економічного життя України. Якщо донедавна відсутність відчутних змін в економічній сфері, у тому числі у правовій її частині, ми намагалися видавати за стабільність, то протягом нинішньої сесії вдалося прийняти ряд системних рішень і на цьому напрямку.
Причому, слід підкреслити особливо, Верховна Рада зуміла ухвалити такі закони, які вносять принципові, радикальні зміни у різні сторони економічного й соціального життя. Закони, про доконечну потребу в яких говорилося роками без помітних результатів. Серед них – податкові та з пенсійного забезпечення.
Значний крок зроблено у формуванні правової системи. Етапною віхою можна вважати те, що вже маємо Цивільний та Господарський кодекси, що вийшли на завершальну стадію у роботі над Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним та Адміністративно-процесуальним кодексами.
Попри цілком природне і закономірне зіткнення політичних, економічних, національно-культурних, мовних і конфесійних інтересів у стінах парламенту, Верховна Рада послідовно захищала національну ідентичність, виробляючи серединну (підкреслюю: серединну, а не усереднену!) лінію державної політики у цій сфері.
Останнім часом нами багато зроблено для утвердження громадянського суспільства, демократичних інституцій, свободи слова, прав і свобод громадян для того, щоб повернути увагу до української мови, яка, окрім усього іншого, повинна сприяти об’єднанню, а не розмежуванню суспільства, не відчуженню між людьми.
Усе це дає підстави для висновку, що ми наблизили час тотальної мобілізації духу, основним рушієм якої мусить виступати саме парламент України.
Візьму на себе сміливість стверджувати, що зважені й відповідальні дії Верховної Ради зробили можливим не тільки вирівнювання і забезпечення повноцінного співробітництва, а й серйозне поповнення порядку денного міжнародних відносин нашої держави.
Законодавча підтримка відомих пропозицій Президента несподівано для багатьох, особливо «великоваговиків» на світовій арені, засвідчила наявність самостійної політичної лінії України, спростувала чергові пророцтва про її «поглинання», повернула інтерес до неї.
Загальні ж результати нашої роботи за сесію можна вкласти у таку статистику. Всього за період першої, другої та третьої сесій Верховної Ради України четвертого скликання прийнято в цілому 401 закон, у тому числі на третій сесії – 252 закони. При цьому хотів би підкреслити, що ми практично повністю прийняли ті закони, які були запропоновані Президентом України: 33 повністю і 3 – у першому та другому читанні. Із 221 закону, які запропонував для розгляду та прийняття Уряд, в цілому прийнято 113 і 48 – у першому і другому читанні.
Тобто ми поступилися своїми, парламентськими законопроектами, віддавши пріоритет тим, які вносили Президент і Уряд.
Уже зараз ми маємо на наступну сесію понад 950 законопроектів, які внесені Президентом України, Кабінетом Міністрів, Національним банком і безпосередньо народними депутатами України.
Звідси – підвищення актуальності питань щодо рівня відповідальності, політичного структурування, внутрішньої самоорганізації та саморегулювання парламенту, його ролі й місця у системі державної влади, впливу на усі сфери суспільного буття».
Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА
|
