 Наприкінці минулого тижня до Коростеня з робочою поїздкою з Києва прибула помічник-консультант народного депутата України Павла Матвієнка Олена Могила.
На виконання доручення Павла Матвієнка було надано матеріальну допомогу тим, хто звернувся до народного обранця та дійсно її потребував. У списку було близько сорока осіб: хто зміг – прийшов, а решту розшукали по їхніх домівках. Багатьом ветеранам, героям ІІ Світової, вже просто несила дістатися навіть до приймальні – роки та бойові рани роблять свою справу. Але ці мужні люди не втрачають самовладання і намагаються залишатися в доброму гуморі.
Іван Ущапівський – учасник бойових дій від першого до останнього дня на шести фронтах. На його грудях стільки нагород, що їх важко перерахувати. Серед цих нагород і орден Богдана Хмельницького, вручений минулого року Президентом України Леонідом Кучмою. Права рука й нога ветерана практично не функціонують, але він посміхається, очі блищать і він жартує. Здається, час для нього зупинився – у 86 років у нього чорняве волосся і на обличчі практично немає зморщок. «Ми перемогли і ми вижили. І це головне», – згадує так, наче це було вчора.
 Дехто з коростенців з насторогою зустрічав помічників депутата Олену Могилу та Наталію Клименко «Невже світло приїхали відключати?» – навіть спитала одна бабуся. Проте, дізнавшись, хто до них завітав, були приємно вражені, але не здивовані. Жителі Коростеня, Лугин, Овруча, Народичів вже добре знають про діяльність свого обранця Павла Матвієнка. Просто цього разу й вони впевнилися в тому, що Павло Володимирович виконує свої обіцянки і не стоїть осторонь людських проблем.
Того ж дня, увечері, помічники депутата завітали до оселі ще одного ветерана – колишнього розвідника Івана Філоненка. «Я гадав, що ви вже не приїдете, що обманули…» – сказав дідусь, зустрічаючи гостей у своїй хатинці. Ці слова були сказані розчарованою та зневіреною людиною. Герой, що своє здоров’я та молоді роки пожертвував на благо Вітчизни, на старість забутий навіть дітьми. Після смерті дружини залишився наодинці зі своїми спогадами, фотографіями фронтових побратимів та словами, які він майстерно складає в поетичні рядки. Не дивно, чому він так розхвилювався, коли зрозумів, що ці люди завітали саме до нього, що про нього пам’ятають…
Та не лише від ветеранів лунали слова вдячності. Не були обділені увагою й ті, кому в силу певних життєвих обставин вкрай необхідна була допомога. За сприяння благодійної організації «Місія ТАБЕЯ» інвалідний візок подарували Віліку Рафаловському, якого він потребував уже давно. За тридцять років цукровий діабет «з’їв» його зір і ногу. З того часу, протягом останніх чотирьох років він практично не виходив зі своєї квартири. Тож для нього цей візок дає змогу не лише зручніше пересуватися, але й став своєрідним зв’язком із зовнішнім світом.
А Олексій Давиденко, 14-річний хлопець з паралізованою нижньою частиною тіла, отримав найновіші підручники. Такими навряд чи може похвалитися ще якийсь із українських школярів, але хлопчина цього заслуговує. Незважаючи на своє здоров’я, він всі сім класів закінчив з відзнаками.
Цей день у Коростені не став винятком – допомогу отримують ті, хто її дійсно потребує в першу чергу. Як кажуть, світ не без добрих людей.
Олександр ЛЕВЧЕНКО
Фото автора
|
