2 квітня 2003 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання «Фінанси
і банківська діяльність: сучасний стан і перспективи розвитку». Розглянуті питання:
1. Стан грошових відносин
і роль банків у відтворенні економіки.
2. Капіталізація та централізація банківського капіталу.
3. Банківське кредитування
і його правове забезпечення.
На парламентських слуханнях виступив Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир Матвієнко.
Пропонуємо читачам його виступ.
Шановний Голово!
Шановні депутати!
Відтворення української економіки потребує значних коштів.
Орієнтація на західних інвесторів себе не виправдала. Україна отримала прямих кредитів менше, ніж вклав в економіку один Промінвестбанк, а це 27 млрд. дол.США.
Проте сфера банківської діяльності була звужена «бартером», який обумовив натуральний обмін, сприяв нееквівалентному обміну товарів і привів до тіньової економіки.
Знаходження поза межами банків більше 40 відсотків грошової маси обмежило обсяги кредитування, створило напругу в фінансових ресурсах.
Рівень монетизації економіки не сприяв економічному зростанню. В порівнянні з іншими країнами він є найнижчим. Гроші не забезпечують товарно-обмінні операції.
Протягом багатьох років кредитні ресурси банків спрямовувались через облігації на покриття дефіциту бюджету, в результаті чого були втрачені 40 млрд. грн. на цілі відтворення виробництва.
Конфіскаційна реформа 1996 р. (обмін гривні на карбованці у співвідношенні 1:100.000), по суті, амністувала безгосподарність та крадіжки, зробила бідних ще біднішими, а багатих – ще багатшими. Вона не тільки не вирішила проблеми грошового голоду, але й посилила його.
Таким чином, відсутність науково обгрунтованої грошово-кредитної політики не сприяла розвитку як економіки, так і банківської системи.
З недоліками грошово-кредитної політики пов’язано і створення величезної заборгованості, яка нині в 1,5 раза перевищує річний обсяг ВВП.
В умовах функціонування безлічі мілких банків загострилася проблема їх капіталізації. Тільки великі банківські структури спроможні оживити інноваційно-інвестиційний клімат у державі. В той час, коли в західних країнах число банків за 1990-1999 роки скоротилось на одну третину, в Україні продовжується практика створення нових банків.
За вказаний період число банків скоротилось: в Швеції – на 75 відсотків, Ірландії – 67 відсотків, Франції – 44 відсотки, США – 34 відсотки.
У Китаї 4 великі банки концентрують 80 відсотків усіх банківських активів.
Розпорошення ресурсів спотворює грошові потоки, створює передумови банкрутства окремих банків і кризової ланцюгової реакції в цілому.
Банківське кредитування незахищено законодавчо. Не можна взяти в заставу майно держпідприємств, оскільки існує мораторій.
На ліквідне майно існує податкова застава.
Довготермінове кредитування збиткове для банків, оскільки податки сплачуються ще до завершення проекту.
Відсутній будь-який захист кредитора. І в часи Ярослава Мудрого, і в царській Росії, і в Радянському Союзі існували захисні умови для кредитора. Про інститут банкрутства в «Руській правді» писалось, що «Коли купець втратить своє майно внаслідок пияцтва, або вдавшися до карних справ, або через власну безпорадність, то воля кредитора – дати йому «прольонгату» або продати його разом з усім майном».
У царській Росії банки, які вкладали кошти в розвиток металургії Півдня Росії (південь України) отримували компенсацію з державної казни в разі недостатності грошей для сплати боргу шляхом реалізації застави.
У радянські часи сплата податків підприємствами, що створювались за рахунок довгострокових банківських кредитів, здійснювалась після освоєння виробничих потужностей.
В сучасній Україні такої практики немає.
Нерідко Уряд не виконує навіть власних рішень (Херсонський суднобудівний завод, «Лінос» та інші).
Ці та інші проблеми створюються штучно. Це наслідок правового нігілізму.
Ось чому прийняття Закону про захист кредитора є об’єктивною необхідністю і стане важливим актом Верховної Ради України.
Дякую за увагу.
Володимир Матвієнко
Голова Правління Промінвестбанку
|
