 В один із останніх днів цьогорічного березня володарями головної сцени столиці – Національного палацу «Україна» були діти і дитинство. До речі, це вже стало доброю традицією. А відтак стають живою реальністю давні, воістину благородні і державницькі заповіти: все краще належить дітям.
Саме там, у чудовій, ошатній залі відбулось заключне пісенно-мистецьке дійство четвертого Всеукраїнського фестивалю сучасної естрадної української пісні «Дитячий пісенний вернісаж – 2003».
Хочу одразу наголосити: це був дивовижно барвистий і дійсно масштабний форум дитинства суверенної України. Сказати б, багатогранний вияв кращих здобутків у розмаїтті сучасної української поезії і музики. А ще примноження та утвердження віковічних традицій українського пісенного мистецтва, не кажучи вже про піднесення і поглиблення національної самосвідомості юного покоління, тобто яскравих, талановитих співаків і музикантів.
Не буду перелічувати всі імена, прізвища учасників концерту, назви творів, зокрема, переможців, лауреатів пісенного вернісажу – це забрало б немало часу і місця.
У цьому короткому слові я зупинюсь лише на одному фрагменті згаданого дійства. Відомо, що Гран-прі багатоголосого вернісажу здобула киянка Марта Спіженко. До речі, неодноразова переможниця попередніх вернісажів та міжнародних конкурсів, про що ми вже розповідали в «Обрій ПІБ». Крім того, Марта отримала Диплом лауреата премії Промінвестбанку.
Для участі у вернісажі Марта Спіженко вибрала «Колискову» поета Володимира Матвієнка з музикою композитора Василя Волощука, у якій кожен рядок спонукає до роздумів, як скажімо:
Домівка і сад, і діброва,
І материн голос у цвіті –
То пісня моя колискова,
Моя наймиліша у світі.Колискова пісня, колискова –
В ній озвалась нива і діброва.
Колискова пісня, колискова –
В ній співуча материна мова.
Як бачимо, такі прозорі, мов джерельна вода, і щиросердні рядки цього твору у поєднанні з проникливою до глибини душі мелодією не можуть залишити байдужими численних слухачів.
Я звернувся до Голови журі фестивалю «Дитячий пісенний вернісаж – 2003», народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка Анатолія Авдієвського, – і почув його слово про згадану вище пісню. Ось лише кілька думок з його відповіді: «Хіба може бути щось ніжніше, проникливіше за колискову. Адже співаючи дитині над колискою, мати промовляє молитву, а отже, благословляє в дорогу свою кровинку, свою долю. Можливо, тому в душі матері від роду і на все життя зріднились непрохана сльоза і жадана пісня».
Приємно, що відомий економіст і поет Володимир Павлович Матвієнко також став лауреатом 4 Всеукраїнського фестивалю сучасної естрадної української пісні «Дитячий пісенний вернісаж – 2003». Він єдиний з поетів, який отримав Диплом вернісажу.
Насамкінець хочу сказати, що колискова – то особливий жанр пісенної творчості. Адже вона співається не одним поколінням, а передається від роду до роду, від батьків – дітям.
Вслухаймось і вчитаймось у колискові пісні: яка глибина в поєднанні з прозорістю. Здається, джерело і неглибоке, а дна не дістанеш. То живлюща надія на продовження родоводу і життя на землі.
Колискова – то безкінечна і незмовкна, нев’януча пісня. Допоки людство, допоки життя на землі, - і вона житиме. Микола СИНГАЇВСЬКИЙ,
поет, лауреат премії імені Лесі Українки
|
