 ПЕРЕДМОВА
Промінвестбанк України, 10 річниця заснування якого виповнилась у 2002 р., – один з найпотужніших комерційних банків незалежної України, який у 2001 р., єдиний з українських банків, увійшов до 1000 найбільших банків світу. Це визнаний центр кредитування, фінансової стабільності та прибутковості кредитної сфери України. Займаючи домінуюче місце в банківській системі України, Промінвестбанк спрямовує свою діяльність на обслуговування поточної та інвестиційної діяльності підприємств, які становлять ділову еліту нашої держави, визначають її виробничий та науково-технічний потенціал.
З серпня 1992 р. Промінвестбанк функціонує як універсальний акціонерний комерційний банк. Кількість клієнтів – юридичних осіб банку перевищує 130 тис., фізичних - понад 2 млн осіб. У 2001 р. Промінвестбанком надано кредитів на загальну суму понад 14,4 млрд грн.; 96 відсотків кредитів банку спрямовується у виробничу сферу.
Промінвестбанк має славні традиції своїх попередників - українських філій Промбанку, Будбанку та Промбудбанку СРСР, які протягом 70 років розбудовували індустріальний потенціал України, забезпечували важелі перемоги в роки війни та повоєнної відбудови. Набутий ними майже віковий досвід – це безцінне надбання, яке нинішній Промінвестбанк збагачує, звіряючись з вимогами сучасного розвитку банківської справи.
За роки діяльності банку значно змінилася його організаційна структура. З маленького банківського відділу при Вищій Раді Народного Господарства (ВРНГ), залежної від центру контори Промбанку та Будбанку, банк виріс до самостійної кредитної установи, що має всю повноту повноважень у формуванні власного капіталу, залученні та розміщенні кредитних ресурсів, розробці власної стратегії розвитку.
Ця книга – підсумок 80-річної діяльності найбільшого фінансового інституту промисловості. В ній вперше робиться спроба створити картину діяльності Промінвестбанку з часів становлення його як Промбанку і до сьогодення. Головна мета книги - скласти уявлення про промислово-інвестиційний банк, його історичні корені, місце та значення в розбудові банківської системи як УРСР, так і незалежної України, становленні та розвитку вітчизняного народного господарства, насамперед його промислового потенціалу.
Сподіваємось на зацікавленість усіх, кому небайдужа діяльність Промінвестбанку, кого цікавить його історія і стратегія відтворення економіки.
О ВСТУПУ
 Створення банків у Росії розпочалося з 1754 р. У ХVІІІ ст. на ділову сцену Росії виходять придворні банкіри. У 1769 р. Росія отримала одну з перших своїх іноземних позик – у амстердамських банкірів.
У 1798 р. Павло І заснував Контору придворних банкірів і комісіонерів для зовнішніх і внутрішніх операцій. У 1811 р. усі операції контори перейшли до міністерства фінансів і Особливої канцелярії з кредитних питань. Проте інститут придворних банків зберігався аж до середини ХІХ ст.
Гроші і кредит в Росії існували набагато раніше, ніж були створені банки. До кредиторів звертались і багаті люди, навіть царі були боржниками. Так, Іван Грозний отримував кредити у купців Строганових.
У 1863 р. з’явилось перше в Росії Санкт-Петербурзьке товариство взаємного кредиту, а ще через рік розпочалась нова фінансова ера. В 1866 р. відкривається Московський купецький банк, а через кілька років – ще два. Перші позитивні результати роботи банків (прибутковість, виплата акціонерам дивідендів) формували добрий імідж цим фінансовим новинкам. Розпочався активний процес створення нових банків, яких було відкрито в 1869 р. – три, у 1870 р. – п’ять, у 1871 р. – дванадцять, у 1872 р. – дев’ять, у 1873 р. – знову дванадцять. Було створено сотні місцевих відділень таких банків. У 1871 р. почав діяльність перший в Україні банк – Харківський акціонерний земельний.
Перші 30 років банківсько-акціонерної ери пройшли успішно. Основні капітали банків станом на 1 січня 1895 р. перевищили 122 млн 600 тис. руб. Оборотні кошти становили 474 млн, а річний прибуток 34 акціонерних банків наблизився до 19 млн руб., що становило понад 70 відсотків усього банківського прибутку в Росії. В цей час дивіденди отримували акціонери всіх без винятку банків.
Водночас діяльність не всіх акціонерних комерційних банків була успішною. Тільки в 1876-1880 рр. оголосили про свою ліквідацію сім комерційних банків, і до 1882 р. не було подано жодного клопотання про відкриття нових банків. Першим зазнав краху Позиковий банк, який було відкрито у Москві в 1870 р. із статутним фондом 3 млн руб. За ведення справ банку взявся керуючий московського ломбарду Д.Д. Шумахер (після чого його обрали Московським міським Головою). Раду банку очолював фабрикант Н.М. Борисовський. Добре відомі російські хвороби – кумівство і протекціонізм – руйнували здоровий організм банку. Одним з директорів Позикового банку за протекцією Д.Д. Шумахера було обрано П.М.Полянського, який мав вельми невиразне уявлення, що таке управління фінансовою компанією, а другим – настільки ж далекого від банківської справи Д.Ю. Милліоті, чиї сестри були заміжні за членами Ради Борисовським і Крестовником.
У 1873 р. біржова криза на Заході підірвала надії Позикового банку на успішні операції з іноземними цінними паперами. Крім того, банк допускав ризикові операції. Під час здійснення кредитних і вексельних операцій з пруським «знаним багачем» не було перевірено реальність застави, в результаті чого в жовтні 1875 р. банк оголосив про свою ліквідацію. Пруський магнат у залізничному бізнесі Генрі Струссберг, який мав борг перед Позиковим банком понад 8 млн руб., потрапив до боргової тюрми після того, як прийшов до банку по черговий кредит. Були заарештовані деякі директори і члени Ради банку (Полянський, Ландау).
На початку ХХ ст. банківська система, що базувалася на фундаментні дореволюційного кредиту, зазнала небувалого економічного зламу та радикального переустрою. Декретом Радянської влади від 27 грудня 1917 р. про націоналізацію банків банківську систему було проголошено державною монополією, ліквідовано іпотечні банки, а кредитні установи дореволюційної Росії фактично приєднано до Державного банку (спочатку Народний банк РРФСР, пізніше – Центральне бюджетно-розрахункове управління).
Навряд чи в революційному запалі руйнації нова більшовицька влада усвідомлювала роль кредиту як головного важеля промислової діяльності й добробуту, від якого, за словами Е.І. Ламанського – керуючого Держбанком ще за часів царської Росії, залежить інтелектуальне життя народу та його могутність.
Тоді багатьом здавалося, що «гроші», «банки», «капітал», «процент» та інші атрибути буржуазної реальності вже несумісні з новою епохою усуспільнення капіталу, а плановий перерозподіл наявних ресурсів ось-ось остаточно витіснить комерційну діяльність. Проте дійсність виявилася іншою. Поглиблений інтервенцією підрив товарно-грошових відносин паралізував господарський розвиток, економіка захлинулася в небаченій за темпами інфляції, а продовольчий і товарний голод поставили за межу виживання широкі верстви населення більшовицької Росії.
Шляхом виходу з кризи стало проголошення нової економічної політики (НЕПу). Основним, так би мовити, фінансовим завданням НЕПу було пожвавлення комерційного обороту шляхом відновлення грошово-кредитних відносин, нагромадження оборотних коштів до рівня використання оборотного капіталу промисловості та торгівлі. Необхідно було відродити систему банківського кредиту і підняти з її допомогою потерпаюче від грошової емісії та розладу господарських зв’язків народне господарство. Першим кроком на шляху до цього стала організація Державного банку. Паралельно почали створюватись спецбанки – банк споживчої кооперації (Покобанк), пізніше названий Всекобанком; Промбанк; Сільгоспбанк, що займалися акумуляцією коштів, кредитуванням окремих галузей народного господарства. Поширились товариства взаємного кредиту, виникла система комунальних банків.
Своєрідним підґрунтям для розвитку кредитної системи, безумовно, стало здійснення масштабної грошової реформи та введення в обіг нової грошової одиниці – червінця. Саме червінець призупинив процес знецінення грошової одиниці і сприяв об’єктивній оцінці капіталів, нарощуванню кредитних ресурсів новостворених банківських установ.
Розділ І
ЕТАПИ РОЗВИТКУ
ІНВЕСТИЦІЙНИХ БАНКІВ
1. Інвестиційні банки
в умовах НЕПу
та індустріалізації
Порівняно з розвинутими капіталістичними країнами рівень продуктивних сил напередодні більшовицького державного перевороту в Росії в 1917 р., як стверджував сам його організатор, був «позади самого отсталого из западноевропейских государств... по степени подготовки к материально-производственному «введению» социализма»1. Цікаво, як це пов’язується з тезою, сформульованою в праці «Развитие капитализма в России», що Росія була готова до соціальної революції.
Виходить, що для здійснення силових прийомів зміни влади існували економічні обставини, які буцімто давали право на революційні перетворення. А коли постало питання відновлення економіки, зруйнованої громадянською війною, та мобілізації сил народу на так звані соціалістичні перетворення, то треба було звинуватити попередній економічний устрій, тобто дореволюційну Росію.
Дійсно, розваливши економіку, більшовики шукали виходу з економічної кризи. Було проголошено нову економічну політику, прийняту Х з’їздом РКП(б). Поряд з іншими заходами з підйому економіки передбачалось використання товарно-грошових відносин.
Володимир МАТВІЄНКО
Павло МАТВІЄНКО
Ленин В.И. Полное собрание сочинений.
– М., 1975. – Т.43. – С.216.
Фото Віталія ПРИХОДЬКА
Далі буде
|
