 26 березня 2003 року відбулася зустріч керівників провідних банків з фракцією комуністів Верховної Ради щодо захисту кредитора, удосконалення грошово-кредитної політики та банківської діяльності. На зустрічі виступив Голова Правління Промінвестбанку, професор В.П. Матвієнко. В обговоренні взяли участь лідер КПУ, народний депутат П. Симоненко, народні депутати С. Гуренко, О. Ткаченко та інші.
Пропонуємо читачам нашої газети бачення обговорюваних питань професором В.П. Матвієнком.
Великі банки – це фінансова основа розвитку економіки будь-якої країни за всіх часів і народів. Як висловився класик політекономії: «Без крупных банков социализм был бы неосуществим». Ми можемо тільки додати: і капіталізм теж. У США третина активів банківської системи, яка налічує понад 12 тисяч банків, сконцентрована в 50 найбільших банках. У Китаї провідну роль відіграють 4 великі банки, які концентрують 80 відсотків усіх банківських активів.
Найважливіша роль банків у суспільстві полягає в акумуляції фінансових ресурсів з їх подальшим спрямуванням на розвиток економіки, забезпечення виробництва грошовими коштами. «Обязательное держание денег в банках и переводы денег только через банки». На жаль, цей класичний принцип ефективного грошового обігу у нас не реалізований. 40 відсотків грошової маси знаходиться поза банками, а ресурси банків для кредитування економіки явно недостатні. Саме ж кредитування є суцільним ризиком.
Фінансово-економічний трикутник – виробництво, державне управління, банки – реально не працює. Яскравий приклад – сільське господарство, яке занепадає навіть в умовах значного врожаю в 2002 році. Ділки-трейдери встановили грабіжницькі ціни, які не дають можливості селянам компенсувати витрати на пальне, техніку, повернути кредити банкам, не кажучи вже про розвиток. А зараз ціни на сільгосппродукцію різко зростають. Так хто ж на цьому наживається? Тільки система держзакупівель за твердими цінами, в тому числі з використанням банківського кредитування під чіткі урядові гарантії, може вирішити цю проблему.
Відстороненість держави від економічних процесів виливається у падіння ВВП, а він за 11 років зменшився в 2 рази, недозавантаженість виробництва, безробіття і бідність населення. Наші основні фонди завантажені на 51 відсоток. І це найкращий показник за останні роки. Відсутність платоспроможного попиту, вимивання обігових коштів, неефективна економічна і грошово-кредитна політика призвели до зупинки і банкрутства тисяч українських підприємств, посилення соціальної напруги. Більшість населення живе на 1-2 долари на добу. Середня зарплата приблизно в 2 рази менша, ніж в Росії та Казахстані, навіть нижча, ніж в сусідній Білорусі.
Єдиним виходом з такого глухого кута є перехід на інноваційну модель економічного розвитку. Виробництво потребує значних інвестиційних вкладень. Знос основних фондів досяг 50 відсотків, в обробній промисловості склав майже 60 відсотків, а в авіаційному транспорті – 70 відсотків. Зараз сотні підприємств прагнуть отримати інвестиційні кредити на реконструкцію. Розвиток авіабудування, будівництво нових видів транспортних засобів, модернізація металургійного комплексу, впровадження нових методів лікування – ось ті історичні завдання, які стоять перед нами.
Але нерозвиненість товарно-грошових відносин, бартер, неплатежі тягнуть нас у ті часи, коли баранів міняли на сокири. Жорсткий монетаризм призвів до порушення еквівалентного обміну, стиснув інвестиційний ресурс банків до мінімуму. Грошовий голод економіки призвів до вимивання обігових коштів підприємств, розквіту бартеру і неплатежів. Навіть зараз обсяг кредиторської заборгованості, в тому числі перед бюджетом, досягає 300 млрд. грн. і перевищує річний обсяг ВВП в 1,5 раза.
Рівень монетизації ВВП в 2 рази нижчий ніж 11 років тому і в декілька разів менший, ніж у розвинених країнах. Особливо низький рівень фінансового забезпечення виробництва склався по безготівкових грошах, тобто тих, що знаходяться у банках. Він у 7 разів менший ніж, наприклад, у США. А це той інвестиційний важіль, який створює фінансове підґрунтя для науково-технічного прориву у майбутнє.
Гроші – це фінансовий струм, який живить економіку, а банки – ті електростанції, що його виробляють. Спотворена кредитна політика, коли споживачі кредитів мають безліч законодавчих шпаринок для ухилення від повернення боргів, відсутність управління грошовими потоками, коли економіку кредитують одні банки, а ресурси забирають інші, призводить до розривів фінансових ланцюгів. Кошти розпорошуються по безлічі мілких банків, капітали окремих з яких не досягають навіть мінімального рівня. В результаті, великі банки, особливо ті, що працюють на економіку держави, вимушені постійно боротися за ресурси. Один Промінвестбанк вклав в економіку України кошти, еквівалентні 27 млрд. дол. США. Це в 5 разів більше, ніж всі іноземні інвестори разом взяті. Інвестування економіки могло бути ще вагомішим за умови проведення державою стратегічної грошово-кредитної політики, концентрації фінансового капіталу.
Необхідність подальшої концентрації капіталу підтверджує досвід ЄС. Структурна перебудова банківського сектора країн ЄС ведеться з початку 90-х років XX ст. та супроводжується зменшенням кількості банків у цілому по ЄС з 12378 у 1990 р. до 8395 в 1999 р., або на 32%. При цьому число банківських відділень на 1 млн. жителів зменшилась у середньому по ЄС з 517 до 481 (на 7%). У США за цей період кількість банків скоротилася на 34% – з 15304 до 10070, тоді як число банківських агентств на 1 млн жителів дещо збільшилося – з 254 до 264 (на 4%), хоча, як і раніше, було значно меншим, ніж у ЄС (табл.).
Як свідчать дані таблиці, у більшості країн ЄС процес концентрації банків призвів до значного зменшення їх кількості, зокрема у Швеції на 75%, в Іспанії – на 45%, у Франції – на 44% і т.д. При цьому процес концентрації банків у країнах ЄС особливо прискорився з 1997 р. – напередодні введення єдиної валюти євро. Більше 80% всіх операцій з концентрації відбувалися в національних рамках. Щодо трансграничного злиття, то такі операції здійснювалися, головним чином, банками, що діяли у сусідніх країнах, близьких по культурі і мові, наприклад, у скандинавських країнах (Nordea = Merita + Nordbanken + Unidanmark + Christiania Bank), у Німеччині та Австрії (HVB + Bank Austria), Франції та Бельгії (Dexia), Іспанії та Португалії (ESCH + Banco Totta & Azores). Злиття європейських банків з банками третіх країн було більш численним, ніж у межах ЄС. Велика кількість європейських банків прагнули розширити свою присутність у США, країнах Латинської Америки та Східної Європи. Вартість операцій із злиття та придбання банків у ЄС зросла з 20 млрд у 1990 р. до 140 млрд дол. у 2000 р. Це привело до підвищення рівня концентрації у банківському секторі провідних країн ЄС.
Концентрація капіталу на пріоритетних напрямках, державна підтримка провідних банків, наукове управління грошовими потоками – ось ті основні важелі, які можуть забезпечити наш економічний розвиток. Необхідно покласти край силовому перерозподілу банківської клієнтури, адміністративному тиску на банки і бюрократичному свавіллю, подвійній грі, коли позичальники отримують кредити в одних банках, а ресурси тримають в інших. До речі, порівнюючи енергетику і банки, можна пригадати Чорнобиль і банк «Україна». В обох випадках причина одна – недостатня увага і підтримка з боку держави до потужних структур, а результат схожий – страждання людей.
Неабияка роль у розвитку інноваційно-інвестиційних процесів відводиться Національному банку. Проте вартість його ресурсів залишається зависокою, вище облікової ставки, що призводить до штучного подорожчання банківських кредитів. Рефінансування НБУ отримати вкрай складно. Не працюють і нормативно-регулюючі важелі. Норми резервування і для банків, що кредитують реальну економіку, і для тих, що займаються спекулятивними операціями, однакові – до 12 відсотків обсягу залучених ресурсів. Замороженими в НБУ є понад 5 млрд. грн. кредитних ресурсів, плюс кошти Держказначейства, які практично виведені з банківської системи. При цьому Уряд ставить завдання в найближчі 7 років спрямувати в економіку 83 млрд. грн. інвестиційних вкладень. Якщо буде введено податок на доходи громадян від вкладів у банках, то ми втратимо і кошти населення, які створюють 80 відсотків довгострокових інвестиційних ресурсів банків. То за рахунок чого інвестувати економіку?
Перейти на інвестиційний розвиток економіки ми могли ще 6 років тому з впровадженням національної валюти – гривні. Проте конфіскаційний характер грошової реформи 1996 року призвів до нереального курсу гривні. Потім він все одно почав знижуватись, але інвестиційний момент було втрачено. Наслідком стало списання грошей в покриття економічних провалів, створення піраміди ОВДП, поширення спекулятивних операцій і відтік капіталів у «тіньову» сферу та за кордон. При проведенні реформи наші стратеги могли б скористатися досвідом тієї ж Австрії, курс валюти якої, шилінгів до долара, становить 11 до 1 і економіка успішно розвивається.
НБУ не несе відповідальності за необґрунтований курс гривні, капітали банків з обезціненням гривні весь час згорають. Якщо в 1991 році статутний капітал банків становив 8 млрд. дол. США, то зараз ледь перевищує 1 млрд. дол. США. При цьому іноземні банки, що діють в Україні, мають привілеї тримати капітали в твердій валюті, а українські банки – ні. Якщо ще врахувати, що близько 100 законодавчих актів захищають іноземних інвесторів, то можна зробити невтішний висновок, що українські банки опинилися на узбіччі інвестиційних процесів. Єдиний вихід – повернутися обличчям до українських банків і створити надійне правове поле для їх розвитку. Але, хоч як це прикро, поки що воно мінне.
Правовий захист банків-кредиторів відсутній. Зазначимо, що інститут банкрутства згадано у «Руській правді» Ярослава Мудрого: «коли банкрутство купця стається через нещасливу пригоду, а не через його недбалість, тобто коли потоне корабель або пропаде товар під час війни чи від вогню, то кредитор не вправі вимагати свої гроші негайно, взяти його в неволю чи продати; купець може сплачувати свої борги частками, бо шкода – з Божої волі, а він сам не винен; а от коли купець втратить своє майно внаслідок пияцтва, або вдавшися до карних справ, або через власну безпорадність, то вже воля кредитора – дати йому «прольонгату» або продати його разом з усім майном»2.
Не створені умови своєчасного і повного повернення кредитів і відсотків, в тому числі державними підприємствами і тими, що знаходяться в стадії приватизації.
Немає можливості для реалізації повною мірою застави державних підприємств. Пріоритет податкової застави, мораторій на відчуження державного майна стримують їх кредитування. Якщо в 2001 році на державний сектор припало 10,2 відсотка всіх кредитів банків, то в 2002 році – лише 8,8 відсотка. В зв’язку з дією мораторію на відчуження майна, Промінвестбанк багато років не може домогтися повернення кредиту по ВАТ «Оріана», що стримує кредитування нових важливих державних програм.
При приватизації державних підприємств у першу чергу задовольняються інтереси іноземних банків та інвесторів і не враховуються права українських банків-кредиторів. Так, Фонд державного майна України продав контрольний пакет акцій ВАТ «Линос» компанії «ТНК-Україна-Інвест» без врахування боргу перед Промінвестбанком у сумі 4,3 млн. дол. США по кредиту, наданому на виконання постанови Кабінету Міністрів України для розрахунків з «Вестдойче Ландесбанком».
Не сприяє захисту прав кредиторів упереджений аналіз та суб’єктивістський підхід суддів при розгляді кредитних справ, коли кредитні угоди визнаються недійсними. У правовій практиці не повинно взагалі використовуватися поняття «визнання кредитних угод недійсними» при наявності угоди і факту отримання грошей у банку. Всі інші формальні умовності не є аргументом для визнання кредитних угод недійсними. На жаль, приклади визнання кредитних договорів недійсними непоодинокі: Макіївський коксохімзавод – на 4 млн. грн., Дніпропетровський завод металоконструкцій – на 3,5 млн. грн., авіаційна компанія «Дніпроавіа» – договір застави аеровокзалу, який був забезпеченням кредитів на суму 6 млн. дол. США.
Якщо є рішення суду на користь банку, виконавчі служби повинні їх виконувати незалежно від форми власності боржника. Свої зобов’язання має виконувати і держава. Незважаючи на рішення судів, постанову Кабінету Міністрів «Про реструктуризацію заборгованості державного підприємства «Херсонський суднобудівний завод», його борги перед Промінвестбанком у сумі 136 млн. грн. залишаються непогашеними. Більш того, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції прийняло рішення про корпоратизацію підприємства, що може призвести до неповернення кредиту банку. Державними органами з 1996 року не вирішується питання погашення заборгованості за кредитом, наданим Державному комітету України з матеріальних ресурсів, у сумі 13 млн. грн.
З метою підвищення ролі банківського кредиту як головного важеля розширеного відтворення економіки, Верховній Раді України необхідно прийняти закони «Про захист прав банків – кредиторів», «Про банківський кредит», спрямовані на заборону визнання кредитних угод недійсними, встановлення кримінальної відповідальності за неповернення кредиту, законодавче забезпечення безспірного першочергового права банків на заставлене майно, відміну пріоритету податкової застави, посилення захисту інтересів комерційних банків у процесах приватизації державного майна та реорганізації підприємств.
Необхідно створити економічно обґрунтовану систему державних гарантій і податкових стимулів для внутрішніх інвесторів шляхом зниження податків на доходи від інвестиційних кредитів, стимулювати банки щодо розвитку інвестиційного кредитування, впровадивши більш дієвий механізм рефінансування банків.
Має бути розроблена стратегія відсоткової політики. Облікова ставка повинна віддзеркалювати реальний стан та перспективи економіки, рівень інфляції, розрахунки достатньої рентабельності діяльності банків, вартість ресурсів. Вона не повинна часто змінюватись. Голова Правління
Промінвестбанку, професор Володимир МАТВІЄНКО 1 Перестройка банковского сектора ЕС //Банки: мировой опыт. – 2003. – №1. – С.48.
2 Грушевський М.С. Історія України-Руси. Т. 3. – К.: Наукова думка, 1992. – С.345.
|
