 У більшості країн світу, де були проведені соціологічні дослідження ставлення населення до дій Сполучених Штатів Америки проти Іраку, переважна частина опитаних висловилася проти американської інтервенції до суверенної держави без відповідної санкції ООН. У своїй позиції дивно єдині усі верстви суспільства. Світ, схоже, зрозумів небезпеку війни, у якій можуть бути використані хімічна і бактеріологічна зброя, а головне – усвідомив, наскільки він наблизився до ядерної загрози.
Здається, подібна загроза ігнорується антитерористичною коаліцією, яка задекларувала рішучу боротьбу зі світовим тероризмом. Залучення до світової «вісі зла» (країн, уряди яких негласно підтримують терористичні угруповання) Іраку стало формальною підставою для початку перекидання 220-тисячного військового контингенту в район Перської затоки. Швидкість, з якою виконувалася підготовка до війни, змусила забити тривогу світове співтовариство – надто необґрунтованими були підстави для здійснення такого резонансного кроку. Компромісна пропозиція Організації Об’єднаних Націй щодо початку роботи спеціально створеної комісії інспекторів в Іраку на диво влаштувала всі сторони. У ООН з’явився блискучий шанс спростувати критику про власну неефективність і марнослів’я. Ірак засвідчив бажання співпрацювати з ООН, перервавши довге мовчазне ігнорування заяв про війну проти нього, яке могли вже неправильно зрозуміти. До того ж, він виграв час на дипломатичному фронті. Що ж до антитерористичної коаліції, основними й найактивнішими учасниками якої є США та Велика Британія, то вона продовжила концентрацію військ: мовляв, наші аргументи будуть підкріплені новими фактами, що їх обов’язково з’ясують інспектори, тому навіщо гаяти час?
Ситуація значно ускладнилася, коли виявилося, що така впевненість була безпідставною. Після декількох тижнів напруженої праці комісія інспекторів на автомобілях зі знаком UNMOVIC не виявила майже жодних порушень резолюцій ООН, висунутих Іраку раніше. Більше того, голова комісії Ханс Блікс похвалив іракську владу за готовність іти назустріч жорстким вимогам ООН і нестворення перепон для роботи інспекторів. Це аж ніяк не укладалося в рамки кривавої диктатури Саддама Хусейна, покровителя тероризму і порушника норм ООН.
Відповідь Сполучених Штатів з вуст американського істеблішменту не заставила себе довго чекати. Ірак логічно звинуватили в таємному переховуванні зброї масового знищення, прослуховуванні переговорів інспекторів, залякуванні населення і негласній загрозі розправи над людьми, що відкриють інспекторам правду. Логічно, але головна перевага і проблема таких заяв полягала в тому, що такі дії вже точно не можна було довести перевіркою інспекторів ООН.
Ситуація зайшла в глухий кут. Представлення міжнародній спільноті документів, які начебто засвідчували провину Іраку, не мало ефекту. Це, на жаль, була лише одна з двох правд – інша підтверджувалася все такими ж безрезультатними пошуками інспекторів ООН. США та Велика Британія зустріли неприступну перешкоду в особі Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, оскільки їх аргументи не вразили постійних членів – Росію, Китай, Францію – які мають право вето. Почалися розмови про непотрібність відповідного рішення Ради Безпеки ООН на початок бойових дій. В ЗМІ з новим натхненням почали критикувати ООН, називаючи її «подобою радянського будинку культури, …не більш ніж гуртками по інтересах, які держави-піонери відвідують для створення собі позитивного іміджу». Америка і Велика Британія мають завдати удару будь-що. Не дати Хусейну втекти. «Розчавіть гадину!» Стаючи на такий надзвичайно слизький шлях – провокуючи конфлікт, дві держави ризикують опинитися в атмосфері загальної ворожості. Байдуже. Все заради світлої ідеї. Невже все заради того, щоб безкорисливо витратити шалені гроші на військову кампанію, ліквідувати невідомих терористів і повернутися додому зі словами «Ми привезли вам мир», як Чемберлен у 1938? Наважуся припустити інше.
Американська економіка, яка вийшла на траєкторію підйому ще у 1992 р., продовжувала розвиватися високими темпами до другої половини 2000 р. Економічне зростання 90-х не тільки виявилося рекордним за небаченою тривалістю, а й супроводжувалося унікальним поєднанням високих темпів економічного зростання та низькою інфляцією. Багато аналітиків навіть заговорили про нову стадію розвитку економіки США, якій вже не властивий циклічний характер.
Протягом усього останнього десятиліття Америка виступала локомотивом світової економіки. Достатньо лише сказати, що за період з 1986 по 1991 рік США спромоглися залучити до 40 відсотків від усього обсягу прямих інвестицій у світі. Багато в чому завдяки Сполученим Штатам світова фінансова криза 1997-1998 рр. не вилилася в глобальну рецесію. Проте вже на початку 2000 року стало зрозуміло, що зростання економіки США уповільнюється. Фондова ейфорія стосовно «нової економіки» поступово охолола і переросла у загрозу динамічного відтоку капіталу. Теракт 11 вересня, корпоративні скандали навколо Enron та інших провідних компаній США, іракська невизначеність – усе це боляче відбилося на іміджі країни. Проблема ускладнюється необхідністю фінансувати астрономічний торговельний дефіцит країни, який давно сягнув більш ніж $300 млрд.
План податкового стимулювання економіки, який багато в чому забезпечив успіх президенту США Джорджу Бушу на виборах і який він планує провести через Конгрес, в таких умовах значних військових витрат і бюджетного дефіциту може мати зворотний ефект на країну. Американській економіці вкрай необхідний допінг для більш швидкого зростання. І таким допінгом може стати контроль над Іраком, який зробить іракську нафту дешевою для Америки. Не за горами, відзначають аналітики, нове підвищення цін на чергові 25%, якщо не буде ліквідована головна причина невтримного зростання цін на «чорне золото» – страх перед воєнною операцією США і Великої Британії в Іраку.
Як вважають експерти, якщо Вашингтон і Лондон ухвалять рішення про розгортання воєнних дій проти режиму Саддама Хусейна, то США неминуче доведеться почати використовувати і без того невеликі стратегічні нафтові запаси, обсяги яких скоротилися до найнижчої за останні 28 років позначки.
Сполучені Штати вже ведуть війну. Бойові дії ще не розпочалися, але американцям вже вдалося здобути блискучі перемоги – у війні інформаційній. Зрештою, сьогодні в світі американцям немає рівних у моделюванні віртуальної реальності і впливі на масову свідомість через PR-технології. Традиційно застосовувані в рекламі, такі технології довели свою ефективність і в досягненні політичних перемог. Їх головна перевага в тому, що, не викривляючи фактів, вони здатні створити необхідну інтерпретацію подій, «потрібну правду». Це, як у відомій легенді, свідомо підставляти сліпцю слонячий хобот, хвіст або ногу, щоб він щиро вірив, що слон – це трубка, мотузка або стовбур відповідно.
Інформаційна війна ведеться з не меншою обережністю і напругою, ніж реальна, оскільки переможець в ній отримає непідкупну довіру людей і їхню палку підтримку. Здається досить дивним вже сьогодні спостерігати, як швидко за останні два з половиною роки Ірак перетворився з простого політичного опонента США на розсадник світового тероризму, як чітко сам по собі побудувався зовсім неочевидний зв’язок між терактами 11 вересня і диктатором Хусейном. І це при тому, що жодних прямих доказів світу надано не було!
І все ж таки, і в інформаційній війні США далекі від перемоги. Незважаючи на прогресивні PR-технології, послідовну політику та агресивну тактику відстоювання власних інтересів.
Важко зрозуміти людям, на домівки яких падатимуть авіабомби, що на крилах чорних бомбардувальників до них летять радість, сите життя, свобода від тиранії та весна демократії.
між іншим
Колишній міністр нафти Саудівської Аравії Шейх Закі Ямані заявив, що в разі війни в Іраку головною її причиною для Сполучених Штатів буде бажання забезпечити постачання нафти. В інтерв'ю Бі-Бі-Сі Шейх Ямані припустив, що війна може з часом призвести до краху ОПЕК - Організації країн-експортерів нафти. Він також вважає, що США прагнуть зменшити свою залежність від постачань із Саудівської Аравії по тому, як виявилось, що у вересневих нападах на Нью-Йорк та Вашингтон більшість становили саме саудівські громадяни. За прогнозами Шейха Ямані, Ірак здатен до кінця цього десятиліття в чотири рази збільшити обсяги видобутку нафти.
Нафтові поклади Іраку оцінюють в розмірах від 120 до 300 мільярдів барелей.
Олександр ГОЛОВІН
член Президії Молодіжної
організації ПНЕРУ
Малюнок Ігоря ЛУК'ЯНЧЕНКА
Диктатори сучасності Журнал Parade опублікував список найзапекліших диктаторів сучасності, повідомляє Кореспондент.net. Їх було визначено на підставі доповідей найвпливовіших міжнародних правозахисних організацій, таких як Freedom House, Amnesty International і Human Rights Watch. При складанні списку враховувався чинник практично нічим не обмеженої влади диктаторів у керованих ними державах.
 Список виглядає так:
1. Кім Чен Ір. 61 рік. Керує Північною Кореєю з 1994 року.
Правозахисні організації стверджують, що Північна Корея протягом 30 років володіє малопочесним титулом країни, де найгірша ситуація з правами людини. Під час правління Кім Чен Іра приблизно 300 тис. північнокорейців намагалися тікати в Китай, 150 тис. були відправлені у виправні табори, кілька сотень тисяч чоловік померли від голоду. Кім Чен Ір став ініціатором чергової ядерної кризи, що триває і сьогодні.
2. Король Фахд (80 років) і Принц Абдулла (79 років). Керують Саудівською Аравією, відповідно, з 1982 і 1995 років.
Спроби критики королівської родини негайно придушуються – критики зникають, їхня доля залишається невідомою для близьких. У Саудівській Аравії застосовується система жорстоких покарань за найнезначніші злочини.
3. Саддам Хусейн. 65 років. Керує Іраком з 1979 року.
Хусейн розв’язав дві війни. Ірано-іракська війна забрала життя 100 тис. іракців і 250 тис. іранців. Вторгнення іракської армії в Кувейт і операція «Буря в пустелі» призвели до загибелі 50 тис. іракців. Хусейн також знищив 20-30 тис. курдських і шиїтських повстанців, у тому числі, застосувавши проти мирного населення хімічну зброю.
4. Чарльз Тейлор. 55 років. Президент Ліберії з 1997 року.
Тейлор прийшов до влади після семирічної громадянської війни, у результаті якої загинуло кілька десятків тисяч чоловік, сотні тисяч стали біженцями. Після того, як він став президентом, громадянська війна відновилася. Тейлор створив у Ліберії концентраційні табори. Його солдати масово грабують і убивають мирне населення.
5. Тан Шві. 70 років. Керує Мьянмою (Бірмою) з 1992 року.
Генерал Тан Шві, фактично, зробив з Мьянми гігантський концентраційний табір. На думку Міжнародної Організації Праці Іntеrnаtіоnаl Labor Organization, у Мьянмі нині існують найгірші форми сучасного рабства. В армію Мьянми рекрутують 11-річних дітей.
6. Теодоро Обіан Нгуема. 60 років. Керує Екваторіальною Гвінеєю з 1979 року.
З 1968 по 1979 рік країною правив Франсіско Нгуема, що знищив тисячі своїх співгромадян. Приблизно третина гвінейців утекла з країни. Теодоро Нгуема – племінник Франсіско – скинув свого дядька й установив у країні інший тип режиму.
7. Сапармурад Ніязов. 62 роки. Править Туркменістаном з 1990 року.
Колишній голова Комуністичної партії Туркменської РСР створив у країні культ своєї особи. Туркменбаші закрив оперу, балет, цирк і Академію наук. Школярів Туркменістану постійно звільняють із занять і відправляють на сільгоспроботи. Лідерів опозиції заарештовують за сфабрикованими обвинуваченнями і ув’язнюють. У Туркменії тривають переслідування віруючих.
8. Муаммар Каддафі. 60 років. Керує Лівією з 1969 року.
У 1980-ті роки Каддафі брав участь в організації терористичних актів проти Ізраїлю і країн Заходу. Наприкінці 1990-х років він відмовився від цієї практики і навіть видав незначну кількість співробітників спецслужб Лівії, що організували вибух пасажирського літака в 1988 році. Ситуація усередині Лівії, проте, не зазнала змін. Усі засоби масової інформації належать державі, критика на адресу уряду не допускається, політичні противники знищуються.
9. Фідель Кастро Рус. 76 років. Керує Кубою з 1959 року.
Диктатор-довгожитель. Кастро прийшов до влади після скинення корумпованого режиму диктатора Батисти і створив свою диктатуру. Куба підтримує низку латиноамериканських терористичних угруповань.
10. Олександр Лукашенко. 48 років. Керує Білоруссю з 1994 року.
Має неофіційний титул «Останнього диктатора Європи». Здобув необмежену владу в результаті політичних махінацій. Підозрюється в знищенні політичних противників.
між іншимБілоруський суд ухвалив вирок, який передбачає ув'язнення на 15 діб чотирьох провідників політичної демонстрації, що відбулася днями у Мінську. Їх арештували під час демонстрації, на якій лунали заклики до відставки президента Олександра Лукашенка. Провідники опозиції звинувачували О. Лукашенка в порушенні прав людини, переслідуванні політичних опонентів та обмеженні свободи слова. Раніше були повідомлення про те, що О. Лукашенко наказав спецслужбам вдатися до дій проти його політичних опонентів. Фото BBC News
|
