(Коростенський виборчий округ № 66)  Дорогі мої земляки!
Ще рік тому я мав моральне право звернутися так лише до жителів Коростенщини, де в селі Білка корені мого родоводу, і звідки мій батько пішов у світ шукати і утверджувати себе. Тепер своїми земляками називаю всіх, хто живе і працює на території виборчого округу, що делегував мене у Верховну Раду відстоювати інтереси народу з наказом бути принципово справедливим, чесним і дбати передусім про загальнодержавні справи.
Кожен, хто пам’ятає передвиборні баталії, погодиться, що я не розсипався щедрими обіцянками земного раю. Мені завжди імпонували люди з практичним складом розуму, здатні аналітично, але реально мислити, зазирнути в майбутнє, тверезо спрогнозувати його. В таких я вчився і буду вчитися, бо характер моєї професії вимагає, передусім, точних розрахунків і вміння перспективно спланувати. Скажу, що ці якості зовсім не зайві народному депутату, навпаки, вкрай необхідні.
В парламентську «школу» я став ходити взимку 2001 року. Тоді, коли відбувалися зустрічі з виборцями, коли напруга боротьби кандидатів досягла апогею, коли важливо було, щоб тобі повірили, а ти, в свою чергу, не підвів.
Моя поведінка багатьом здавалася надто скромною, без політичного блиску, або, як прийнято іноді називати це, без шарму та створення іміджу.
 Мені підказували помічники і друзі, мені радили виборці, як найліпше вести себе. Я дякував, уважно вислуховував і... залишався самим собою, не вдаючись до акторства і демагогії. Бо в протилежному випадку, то був би не я, а хтось інший. Тому будь-яке роздвоєння політичного обличчя вважав і вважаю недопустимим. Час підтвердив, що виборці сприйняли мене і належно оцінили.
На перемогу я сподівався, але, коли це сталося, кілька днів не міг заспокоїтися – тиснув тягар відповідальності, бо народним депутатом усвідомив себе вже на другий день після оголошення результатів виборів. Мене майбутня робота не страхала – інтелектуально до неї був готовий, але психологічно було непросто, бо входив у когорту наймолодших обранців.
Незабутнім є для мене день першої сесії. В процесі своєї банківської роботи багато разів зустрічався з відомими політиками, але тут, в парламенті, атмосфера була особлива і вона спочатку примушувала відчути себе дещо скуто. Все-таки мене оточували яскраві особистості, з різними, інколи протилежними поглядами як на розвиток країни, так і на окремі суспільно-економічні проблеми. Розгубленості не відчував, однак на перших порах деяка ніяковість у стосунках з колегами виникала.
В такі дні для мене була особливо важливою і цінною дружня підтримка старших, досвідчених колег по парламенту. Таку підтримку я відчув з боку Голови Верховної Ради України В.М. Литвина, який по-батьківськи тепло та чуйно ставиться до тих питань, які я порушую у Верховній Раді України, що допомогло мені швидше ввійти в парламентські будні.
Як керівник однієї з численних партій, я мав чітко визначену політичну позицію.
Коротко її можна викласти так: центристська, патріотична, ринкова економіка з соціальним спрямуванням, пріоритет – людині, орієнтація – кращі досягнення розвинутих краї Європи.
Тож цілком закономірно ввійшов до парламентської групи  «Європейський вибір», яка в свою чергу стала частиною сформованої більшості.
Практично вперше в новітній українській історії більшість взяла на себе відповідальність не лише за прийняті рішення, але й за ситуацію в країні. Для такого кроку потрібна була мужність, впевненість у своїх силах на сьогодні і на завтра, вміння бачити перспективу і здатність позитивно впливати на неї.
Концентрація в більшості інтелектуальних сил, її величезний потенціал дає змогу зробити висновок, що їй до снаги вести законотворчий процес на користь загальнодержавних інтересів. Допускаю, що більшість може змінити свою структурну конфігурацію, можливо змінюватимуться в деякій мірі її складові, але існування більшості – об’єктивно неминуче. Цього вимагає саме життя, а також виборці, які хочуть бачити парламент боєздатним, продуктивним і авторитетним.
Моє входження у більшість і було продиктоване саме такими прагненнями. Ви знаєте, як непросто інколи складалось голосування по тих чи інших важливих питаннях. І якщо в окремих моментах більшість йшла на компроміс – а він, вважаю, потрібен – то це тільки підкреслювало її впевненість у власних силах.
Мене інколи запитують, чи існує в більшості дисципліна голосування. Безумовно, але вона ніскільки не обмежує право народних депутатів і моє, зокрема, вільно висловлювати свою точку зору при підготовці законопроектів, при виробленні позиції. Словом, демократичні начала домінують.
Я не прихильник ділити парламент на правих і неправих, на патріотів і непатріотів тощо. Ми – єдина сім’я, якій доручено історією визначати долю країни, а відтак і народу. І моє найбільше бажання – це бачити парламент саме такою дружною, згуртованою сім’єю, якій до снаги найскладніші завдання. Зрештою, це таки відбудеться, але чи раніше, чи пізніше залежить від нас, народних депутатів. І об’єднавчим стержнем має стати турбота про добробут народу, лозунг, який проголошений в усіх програмах, закріплений в усіх ідейних засадах і партій, і окремих народних депутатів.
 Вважаю закономірним явищем, що мої перші законопроекти стосувалися банківської діяльності. І зовсім не через професійну зацікавленість. Банки недарма називають кровоносною системою. Я б їх ще назвав рухомим апаратом суспільства. Тут ніякого перебільшення. Висновок взятий з багатовікового досвіду людства, з досвіду розвитку передових країн. Чим потужніший, швидший і частіший обіг (рух) грошей, тим здоровішою буде економіка, а відтак і покращання умов життя.
Цей взаємозв’язок не вигаданий, а реальний і вирішальний у світі.
Цікавим, на мою думку, є і блок моїх пропозицій щодо вдосконалення діяльності органів самоврядування. Неодноразово підкреслював, що за самоврядуванням майбутнє, що на сьогодні є найбільш ефективна, демократична форма управління на місцях. Нам слід знайти розумний баланс між централізацією влади і розширенням повноважень органів місцевого самоврядування, бо різкий, необґрунтований крен у будь-який бік призведе до небажаних суспільних, економічних перекосів.
У поїздках по округу мав багато зустрічей з депутатами місцевих рад, сільськими головами, секретарями сільських рад. Вони у баченні перспектив самоврядування одностайні: час вимагає адміністративно-структурної перебудови, чіткішого правового визначення внутрішнього життя самоврядування, і неодмінно всебічної самостійності. Цілком поділяю цю пропозицію, тому всі мої дотеперішні і майбутні законодавчі ініціативи щодо самоврядування будуть спрямовані на її вирішення.
В одному з своїх газетних міркувань я назвав зустрічі в окрузі з трудівниками поліського краю життєвою академією. І в ньому не було ніякого лукавства, бо мені, молодому парламентарю, як повітря потрібне живе спілкування. Хоч би для того, щоб завжди мати нагоду звірити свої правові теоретичні пропозиції з реальністю, щоб, як мовиться в народі, не витати в небесах.
З однаковим хвилюванням їду на згорьовану землю Народицького району і на славну віковими традиціями землю Овруцького району. Мене вражає і буде вражати неймовірна працьовитість поліщуків, їхня людська доброта. І чим віддаленіше село, тим більш це помітно, бо нелегкі будні примушують селян трудитись зрання і до пізнього вечора.
Мені близькі і зрозумілі проблеми Лугинського і Коростенського районів. Про них я неодноразово говорив і писав. Земельна реформа для них має свої особливості (малородюча земля, чорнобильська біда, загрозливе старіння сіл). Тому результати роботи не можуть задовольняти місцеве керівництво.
Зважаючи на ці об’єктивні обставини, господарствам округу потрібна державна підтримка, пільгова політика для розвитку фермерства, кооперативного руху, особистих підсобних господарств, тож надалі буду захищати в парламенті інтереси аграрників.
Місто Коростень славне своїм промисловим потенціалом, згуртованими робітничими колективами, інтелектуальним середовищем. Але йому, втім, як і решті населених пунктів округу, допікають комунальні негаразди, які в свою чергу лягають нелегким тягарем на плечі жителів.
Не можу запевняти, що спроможний вирішити всі життєві проблеми округу, його мешканців. Однак неупереджений читач, ознайомившись з моїм звітом, зрозуміє, що сотні, тисячі людей отримали матеріальну допомогу. Вона не змінила кардинально їх життя, однак принесла бодай краплинку радості, полегшила їм розв’язання побутових проблем.
 Скажу відверто: були непоодинокі випадки, коли дехто зловживав довір’ям, траплялось, отримували допомогу не ті, кому вона найбільше потрібна.
Щоб уникнути цього, доручив своїм службам виробити чіткі критерії надання матеріальної допомоги, визначити категорії найбільш нужденних громадян. Гадаю, це буде схвально зустрінуто виборцями, бо в основу буде покладена соціальна справедливість.
Мені вдалося налагодити ділові стосунки з місцевою владою, яка щодень зустрічається з десятками найпекучіших проблем і якій найбільше перепадає «синців» та «гуль».
Принципово наші взаємовідносини базуються на реалістичності наших можливостей, тобто, ми не будуємо захмарні палаци, а спільно робимо конкретні справи.
У нас немає розбіжностей з чорнобильських проблем. І місцева влада, і я переконані, що скасування пільг для жителів чорнобильських зон буде моральним злочином. Будь-яка людина, що пережила страхіття і наслідки вибуху, гідна поваги і суспільної підтримки.
В усіх адміністративних центрах виборчого округу працюють громадські приймальні народного депутата, які прийняли сотні звернень громадян. Розглядаю їх всі, без винятку. Частину з них, зокрема, побутово-комунального характеру, направляю на вирішення місцевій владі. Декому із заявників змушений відмовляти, бо інколи їх прохання є непомірними. Передусім, це стосується, оплати за навчання, надання пільгових кредитів, придбання квартир.
Хочу ще раз наголосити, що народний депутат не має коштів для надання матеріальної допомоги. Як правило, вирішую це через Партію національно-економічного розвитку України, різні добродійні фонди, а коли так, то і можливості обмежені.
Шановні виборці! Неповний депутатський 2002 рік є і буде для мене незабутнім. Аналізуючи його, добре бачу свої здобутки і помилки. Визнавати останні – прерогатива справжніх чоловіків. Таким прагну бути в повсякденні. Люблю, поважаю і ціную людей, в яких слово не розходиться з ділом, порядних і високоморальних. Радий, що на моєму депутатському шляху таких зустрів немало і, впевнений, ще більше зустріну.
У 2003 рік входжу з вагомим досвідом, сповнений сил та енергії, які прагну використовувати тільки на благо людей і, в першу чергу, свого виборчого округу. Такий зв’язок буду розвивати.
Бажаю всім жителям округу щастя, добра і злагоди. Будьмо разом!
Ваш народний депутат України
Павло Матвієнко
|
