 Грецька одіссея
В Афінах я,
хоч і не Одіссей,
Та Грецію для себе відкриваю.
Вона ж назустріч крізь віки несе
Живучу мудрість еллінського краю.
Біляве місто... Наче у фаті
На берег моря вийшла наречена.
Мов білий корабель пливе у висоті,
Де небо пам’ятає плин ковчега. А Греція у сонці, у красі,
І я шукаю тут сліди Гомера...
Хоч небо, з ночі вмите у росі,
Та на землі уже новітня ера. Тут море грає барвами всіма,
Змиває давню і спекотну втому,
Воно життя у греків обійма –
І до рибальського заходить дому. Тут хліб морський на кожному столі,
Ти ж принеси їм радощів, пророче.
А на руках рибальські мозолі,
Що в небо сходять зорями крізь ночі. До моря ми прийшли від суєти,
Та не забули про земні Афіни.
Сповна я випив чашу самоти,
А в серці чую ласку України. Я знов у Греції,
хоч і не Одіссей,
Красу життя для себе відкриваю.
Вона ж назустріч крізь віки несе
Живучу древність еллінського краю.
Жініра
Та зустріч в пам’яті лишилась
у ресторані «Скіфані»,
Коли зустрілись українці
В альпійській тихій стороні.
Нас Відень зустрічав гостинно,
Буяла навкруги весна.
І пісня в серці спалахнула
Про ту калину, що земна. А наш професор знаменитий
Жініру в чарочки налив.
В розмові нашій вечоровій
Було немало щирих див.
Веселий гомін,пісня долі,
Щасливі усмішки людей,
Та радість першого знайомства,
Та ніжні погляди очей. Професор наш не розгубився,
Він був і слідчий, і суддя,
Та справно дотепи підносив,
І згадував своє життя.
Будь пам’ятна, ласкава доля,
А віденській весні хвала,
Бо кожному в той щедрий вечір
Жініра хмелю додала.
Намисто Французи на березі Сени,
Мелодія горнеться до зорі.
Та прилинув голос до мене
Вітром, скупаним у Дніпрі. Вежа Ейфеля світиться людям,
Як намисто, вогнями горить.
Хто побачить її – полюбить,
Незабутня паризька мить. Та Париж піднімає вежі,
Щоб лишились у сяйві зіниць.
І краса у міськім безбережжі
Поведе ще мене до зірниць. Часниковий дим
Жартівливе
Готель «Савойя» в Цюріху один,
А в ресторані – часниковий дим.
Зійшлися в ньому друзі – не одні,
Та всі були пригнічено сумні.
Хоч і по чарці випили за всіх,
Та раптом вибухнув
застольний сміх.
Дали нам на закуску гусачка,
До нього ж –
повну миску часника.
Він аж димів та очі виїдав,
І кожен часто сльози витирав.
Часник швейцарський
справу вже зробив:
Колег, здається, вмить протверезив.
* Жініра – австрійський напій з градусами. Друкується за книгою Володимира Матвієнка
«На рідних роздолах».
Київ, «Український письменник» Пам’яті Iвана Карабиця  17 січня славнозвісному українському композитору виповнилося б 58, а 20 січня ще одна дата – річниця смерті маестро.
Іван Федорович залишив величезний слід у нашій культурі передусім своїми симфонічними та камерними творами, піснями і музикою до фільмів. Його опера-ораторія «Київські фрески», концерт для хору «Сад божественних пісень», ораторія «Заклинання вогню», концерт для оркестру «Голосіння» увійшли до золотого фонду українського мистецтва. Карабиць був засновником Міжнародного музичного фестивалю «Київ Музик Фест», незмінним головою журі Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, громадським діячем, педагогом. Він допомагав багатьом молодим музикантам розкрити свій талант. Завдяки композитору в нашій столиці відродилися «Літні музичні вечори», які проводяться біля Маріїнського театру. Він умів об’єднувати людей, володів неабияким організаторським даром. Для багатьох, навіть тих, хто добре знав Івана Федоровича, його раптова смерть стала шоком. Адже Карабиць був сильною людиною. Ніколи не скаржився на хворобу, яка буквально висмоктувала з нього всі сили. Навіть не віриться, що вже пройшов рік після його смерті...
У річницю смерті Івана Федоровича у палаці «Україна» пройшов міні-фестиваль творчості композитора «Іванове Водохрещення – пісенне диво Івана Карабиця». Як підкреслили режисер-постановник програми Валентин Козаченко та автор сценарію Любов Голота, крім пісенної спадщини композитора, було представлено його джазові п’єси, фолк-композиції, твори для естрадно-симфонічного оркестру, музику із кінострічок.
Тетяна ПОЛІЩУК
Фото Анатолія МЕДЗИКА
|
