Протягом усіх різдвяних свят, які тривали два тижні – від Різдва (7) й до Водохрещ (19), – в кожній господі варили кутю – багату,
щедру і голодну. Що таке кутя? З чого її готували?
Святвечір. Традиції та обряди.
|
Напередодні Різдва, себто 6 січня, кожна родина готувала першу кутю. Традиційно для неї використовували ячмінь, там, де його не було, – пшеницю. Приправлене збіжжя ставили в добре натоплену піч, щоб воно впріло.
Кутя
Пшеницю (0,5 кг) або ячмінь перебрати, перемити, всипати в окріп, а коли закипить – вилити на друшляк, перемити холодною водою, скласти в каструльку, залити водою, скип’ятити, накривши кришкою, i поставити в гарячу піч на чотири години. Коли впріє до м’якості, вийняти і поставити у холодне місце.
Вимити 1 склянку маку, обдати окропом, злити воду, перемити у холодній воді, злити її, ще раз обдати окропом, обдати холодною водою, злити її, терти у макітрі поки не побіліє і не розітруться зерна, покласти 0,5 склянки цукру чи 2 ложки меду, змішати з пшеницею, підлити трішки охолодженої кип’яченої води або узвару, додати горіхів.
Узвар із сушених фруктів
Вимити сушені яблука, груші, сливи, вишні... На 1 л узвару беруть: сухофрукти – 125 г, цукор – 75 г, мед – 50 г. Варити (при закритій кришці) до готовності. Узвар заправити цукром і медом, довести до кипіння й остудити.
Надвечір господар йшов до стайні, наскубував запашного сіна і, внісши до хати, робив на покутті кубельце. Господиня при цьому казала:
Сьогодні у нас узвар і кутя, щоб курчата лупилися до пуття!
Святвечір, або багата кутя, – суто родинне свято. Зазвичай його справляли увечері, коли на небосхилі спалахувала перша зірка. Обов’язково, щоб у цей час були вдома всі члени родини. Господиня перед цим мала наготувати дванадцять пісних страв. Найосновнішою їжею були, звичайно, кутя й узвар. Після ритуальної трапези діти відносили символічну вечерю дідусям, бабусям та повитухам, а також хрещеним.
Щедрувальницькі звичаї
Наступною була щедра кутя. Її готували напередодні Нового року (13 січня). Увечері дівчатка-підлітки поодинці чи гуртом обходили оселі сусідів та родичів, щоб защедрувати. Нині мало хто знає про щедрувальницькі звичаї. Їх нерідко плутають з колядниками та посівальниками. Натомність це була окрема передноворічна дія, в якій брали участь лише дівчата. Обходячи оселі, вони щедрували, тобто виконували величальні пісенні тексти господарям, а ті, в свою чергу, обдаровували їх смачними гостинцями.
Як тільки наступав досвіток старого Нового року, сільські оселі оббігали юні посівальники. Якщо напередодні господарями щедрувань були дівчатка, то тепер таке право мали лише хлопчики. Кожен намагався якомога раніше засіяти, щоб отримати подарунок. Починали цю дію з хрещеного батька чи матері, аж потім навідували сусідів.
За звичаєм, засівальників, як і щедрувальників, приймали залюбки. Віддарунками були яблука, горіхи, насіння тощо. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями.
Засівати оселю годилося лише житнім зерном (зрідка – пшеничним). Інші злакові не використовувалися, це вже тепер нерідко спостерігаємо спотворення давнього обряду, коли сусідські хлопчаки можуть засмітити сучасне помешкання горохом, манкою та ін.
Засівальник мав розбірливо продекламувати поетичну примовку-побажання. Особливо цінувалися найбільш оригінальні.
З Новим роком пов’язано чимало вірувань. Одне з них було в особливій пошані. Вважалося, хто першим увійде до оселі – чоловік чи жінка, – то, корова, відповідно, приведе бичка чи теличку. Нарешті надходила третя і остання кутя. В народі називалася вона «голодною». Готували цю страву напередодні Водохрещ (Йордана). Власне, цим дійством і завершувалося багате різдвяно-новорічне святкування.
Колядування.
Новорічна атрибутика українського народу
І все ж найпоетичнішим різдвяно-новорічним дійством було колядування. Воно тривало від Різдва до старого Нового року, а подекуди й до Водохрещ. Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватагу, міхоношу, «кіз», «пастуха з пугою» тощо. На них, як i личить світлоносцям, осяйне вбрання. Свитки розшиті узорами, хмеликами помережені. На грудях у кожного променіє образ сонця, на спині квітує триєдине дерево життя. На шапках у колядників – променисті зорі. Кожен в руці має храмовидну палицю з чотирма дзвониками. У ритм ходи чи співу вони мелодійно видзвонюють небесними переливами. Над усією ватагою сяє восьмипроменева зоря, яку тримає сам Коляда – ватажок колядників. Її він повсюдно засвічує, особливо у темряві, виповідуючи цим з’яву красного Світила у новому літі. Міх у Міхоноші всіяний зорями. В нього не тільки складаються дари, а й звідтіль посилається, провіщається доля господареві та його родині.
Колядники підперезані червоними пасами, їхня хода і дії як провісників світла величні й урочисті, піднесені й ґречні. Заходячи на подвір’я, колядники починали виставу з пісень-колядок та жартівливих сценок.
Коляда веде дійство. Всевід провіщає прихід на землю космічних сил i енергiй. Його слово стосується і пресвітлого свята, і господаря прекрасного. Звіздар провіщає долю не тільки на нове літо, а й на все життя. Маланка дає лад у хаті й на землі і співає відповідно до сюжету в однойменній Щедрівці. Промінь Сонця, котрий переорює новолітні перелоги, уособлює золотолемішний плуг. За ним ходить Орач у всьому білому. Він же й Сівач, якому завжди допомагає Маланка-Біланка. Образ родючості втілено в зоряній, життєносній Козі, що витанцьовує. Саме як родюча сила вона зображена на двоконічних горщиках трипільської культури.
Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрити.
Традиційним вкраїнським символом на Новий рік була не зелена ялинка, а Дідух!
Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб Дідух вмів стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки Дідуха – а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, – обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.
Слово Дідух має давнє коріння. Неважко здогадатися, що мова йде про дух діда, чи дідівський дух – символічних репрезентаторів родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що душі (духи) предків постійно контактують з родиною, допомагають у господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя од пожеж, повеней, градобою, стежать, щоб у родині був лад і спокій. Тому в давнину, чотири рази на рік, влаштовували сімейну «вечерю для дідів», на яку запрошували душі всіх своїх попередників. Для неї готували спеціальні обрядові страви – коливо та кутю, що вважалися їжею богів.
Його присутність привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, Дідух був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов од родини, через нього здійснювався духовний зв’язок між предками і нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій – поважали старших, берегли пам’ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, – то духи предків, освячені поважним Дідухом, оберігали родину від злих і нечистих сил.
На сьогодні обряди, пов’язані з Дідухом, майже втрачені.
Особлива роль належала хатнім прикрасам. Напередодні Різдва виготовляли «голубці» у вигляді птахів, павуків. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків проколювали два отвори і просовували кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалась в давніх із небесним світилом – Сонцем.
Як відгомін давнього новорічного ритуалу до нашого часу зберігся звичай усвятковувати вікна. Прикраси робили з соломи. Виготовляли різноманітні ромбики, кубики і вставляли їх у вікна. Такі прикраси створювали особливий новорічний настрій. Біля вікон чіпляли хрестики, як оберіг від нечистої сили.
www.likar.info
Святки:6 січня – Свят-вечір, багатий вечір, багата кутя, вілія.
Це одне з найурочистіших свят. Його відзначають напередодні Різдва.
Зі свят-вечором пов’язаний обряд приготування куті та одинадцяти пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, пироги з квасолею, капустою, картопля та узвар.
Кутя неодмінно має стояти в новому горщику протягом усіх свят. На місці, де мала стояти кутя, – на покуті – раніше робили кубельце з сіна. В нього і ставили горщик, прикривши хлібом з дрібкою солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури.
Як тільки на небосхилі з’являється перша вечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим – з дванадцяти різноманітних страв, а звідси й назва «Багата кутя» чи «багатий свят-вечір».
Першим займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляли тихцем. Глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до свят-вечора. Слідом за господарем виголошували молитву всі присутні.
На багату кутю зоряне небо –
кури добре нестимуться і вродить горох
Місячна ніч – врожай на баштани
Ожеледь на деревах –
вродять горіхи й садовина
Сніг іде – врожай на яблука.
Іній або сніг – на мокре літо
і дорід зернових
7 січня - Різдво
Одне з найбільших релігійних свят. З ним пов’язують народження Ісуса Христа.
Як стверджує християнське вчення, діва Марія, прийшовши до Віфлієма, народила сина і сповила в яслах. Від того, червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті Христа, тому при поминках обов’язково готують цю страву, і її ще називають «четвертою страшною кутею».
З початком Різдва вже можна було вживати скоромину. Власне, до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв.
По полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати.
Якщо на Різдво сонячний день – дорід на хліб
На Різдво іде сніг – заврожаїться озимина
Зелене Різдво – білий Великдень
8 січня – Богородиця
На Богородицю відвідували Бабів, які помагають у пологах, причащаючи вечерею, справляють панахиди по померлих.
13 січня – Меланки, щедра кутя
Зранку починали готувати другу обрядову кутю – щедру. На відміну від багатої, її можна було заправляти скороминою. Кутю також ставили на покуть, дотримуючись попередніх обрядів. Пекли млинці із салом, готували пироги, вареники. Звечора і до півночі оселі обходили щедрувальники. Дівчата гадали.
Якщо на Меланії відлига, то чекати теплого літа
Зоряне небо – добре нестимуться кури
Багато пухнастого інею на деревах – до врожаю зернових і доброго медозбору Сильний мороз і сніг – на врожай хліба
14 січня – Новий старий рік, Василя За євангельським вченням, у цей день Христові зробили «обрізання», а тому намагалися нічого не різати. На Новий рік припадає свято Василя, який вважається покровителем землеробства.
17 січня – Богоявлення, або бабин вечір.
Кроплять хати свяченою водою.
18 січня – Голодна кутя, голодний свят-вечір
Готують третю й останню кутю свят. Називається вона голодною тому, що з цієї пори і до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди не їли. Власне, це був останній день колядок.
19 січня – Водохрещі, Йордана
Це третє і завершальне велике свято. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду.
Віддавна в народі посвячену на Водохрещі воду вважали своєрідним спасінням од багатьох недуг.
Після Водохрещ, вважалося, мають слабнути морози.
Коли риба табунами ходить – на рої добре
На Водохрещі день теплий – буде хліб темний
Якщо похмуро – хліба буде вдосталь
20 січня – Івана Предтечі, Хрестителя
У цей день виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покутті від багатої куті, і, розламавши на шматочки, годували тварин. Цим днем закінчувалися святки.
|
