 1. Розмова з донькою
Сьогодні повен місяць,
наче колесо,
Та все ж мовчить,
не подає і голосу.
А кажуть, татку,
місяць розмовляє
І не завжди він колесом буває.
2. М’ячик, що дивиться
Ти куди, мій м’ячику, ти куди?
Загубились у траві твої сліди.
Більше я тебе не відпущу –
Від роси намокнеш ти чи дощу.
Краще я до сонечка підніму –
І побачиш ти всю красу земну.
3. Почастунок яблуні
В саду вже яблука доспілі –
Червонобокі, стужавілі.
І я до яблуні іду –
Частує всіх вона в саду.
4. Олівець і ріка
Папером ходить олівець –
То навскоси, то навпростець.
При сонечку чи при негоді –
Малює він собі, та й годі.
Ось дім наш, поле і ріка –
Тече, блакитна і стрімка,
Та ще і світиться до дна,
А в річці – неба яснина.
5. Лелеча пісня
У лелеки власна пісня,
Хоч земля його – Полісся.
Щовесни він прилітає –
І живе у нашім краї.
Тут і небо, і дорога,
І ріка тече розлога.
Тут знаходить кожна птиця
Щось поїсти і напиться.
Тут батьки і діти знають:
Лелечата ж виростають.
6. Зоря – то планета життя
Засвічує місто вогні, –
Яснішає в кожному домі.
Ще й зорі зоріють мені –
Оті, що душі невідомі. Зоря – то планета життя,
Що вабить завжди мої очі...
Тому і думки, і чуття
Вирують, не сплять до півночі.
|
7. Нерозгадані сни
Сповитки туманів на долині –
І від того ліс і поле сині.
А трава неначе кришталева,
І до неї горнуться дерева.
Там, у сивім сонці і в тумані,
По лугівках бродять
сни рахманні.
І сказала мудра наша мати:
“Ти їх, синку,
встигнеш розгадати”.
Тож, здається, книгу оксамитну
Я читаю з чистого блакиту.
8. Хліборобська пісня
Хліборобський коровай –
То щорічний урожай.
Хліборобські мозолі –
Хліб у домі на столі.
Хліборобська пісня враз –
Долетить, мов птах, до нас.
9. Веселка в небі і на землі
Трава блищить росою,
Під сонцем виграє, –
Чарує всіх красою,
Наснаги додає.
То наше поле рідне –
Мов доля всіх століть...
І небо, що погідне
На обріях стоїть.
10. Пелюстка неба
Вереснева, смаглява пора,
Наче небо, прозориться днина.
І до школи біжить дітвора,
Веселіє довкруг Україна.
Поміж вербами сива ріка
Разом з небом і сонце купає.
І школярська ласкава рука,
Мов пелюсточку, гілку торкає. Як життя, ти мужній і зростай,
Я ж води принесу від криниці.
А без тебе збідніє наш край,
Засумують і люди, і птиці. |
Друкується за книгою Володимира Матвієнка
«На рідних роздолах».
Київ, «Український письменник» наша пошта Уважаемый Владимир Павлович!
Около года назад в частной библиотеке мне попалась на глаза книжечка с Вашими афоризмами, я прочитала ее с интересом и запомнила Вашу фамилию. А в ноябре этого года я готовила в кухне обед, а в комнате работал телевизор и я услышала красивую украинскую речь, песни и знакомую фамилию. Я бросила домашние дела и прослушала весь концерт, посвященный Вам и Вашему творчеству.
Банкиров много, поэтов тоже немало, но Ваша уникальность в сочетании казалось бы не сочетаемых качеств. Сухие цифры и вдруг такая поэтическая искренность. Мне думается, что настоящие достижения возможны именно на фоне высокой духовности и Ваш жизненны путь этому подтверждение. Я по профессии врач, но уже 2 года на пенсии; прекрасно понимаю различия в нашем социальном статусе. Но тем не менее имею внутреннюю потребность и возможность сделать Вам подарок к Новому году. С уважением, Т.Е. Окунева Банкир Владимиру Матвиенко Его виски давно засеребрились
От зависти изменчивых друзей
И верности врагов, что не таились
И не жалели для креста гвоздей,
Подстерегая шаг его неверный,
Готовые на лесть и на мятеж...
А он идет сквозь
«Терны, терны, терны»
Отодвигая злобный их рубеж.
Раскачивая яростные троны,
Сидит он и порывистым пером
Летящих строк немые эскадроны
Уводит в бой за письменным столом.
За строками фонтаны нефтяные,
И шахт донецких боль и глубина,
И металлургов мускулы стальные,
И колосом богатая страна.Он мыслями в засушливых пустынях
Где стрелы им проложенных дорог,
Он, где «Лелеки» в небе ярко-синем,
Где тишина, где «Материн порог».
Татьяна Окунева, врач, Запорожье
|
