Воістину і справіку так було-збувалося. Приходив Новий рік і запрошував людей на гостини.
Можливо, тому Новоріччя – найулюбленіше свято у кожній оселі, особливо для невгамовної, допитливої, всезнаючої дітвори.
Тож і для мене Новий рік – незабутній, мовби нерозлучний з найменших років, з дитинства, що миналось у рідному древлянському селі Білка на Житомирському Поліссі. Я цілком свідомо вживаю слово «миналось», адже, згадаймо, дитинство прагне якомога швидше вирости, дізнатися про всі таємниці життя і світу.
Думаю, і сьогодні, у вік реактивних швидкостей і прогресу, Новий рік для малечі та й для батьків залишається таким же таємничим, захоплюючим і водночас небесно-земним, як і для моїх, далеких уже, білківських років та уявлень. Отже Новоріччя – свято для всіх. Неповторне і життєдайне, обнадійливе і оновлене, хлібосільне і Різдвяно-зоряне.
Недаремно ж така вікопомна і з кожним роком щедріша для нас ота народна колядка:
Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця,
А без меду не така, –
Дайте, дядьку, п’ятака!
Продовження читайте тут.
|
