Напередодні творчого вечора Володимира Матвієнка в Українському культурному центрі Надзвичайний та Повноважний Посол України в Російській Федерації Микола Білоблоцький спілкувався з українськими журналістами. Він, зокрема, зазначив:
«Якщо однозначно сказати, то всі наші надії збулися. Можу з упевненістю сказати, що рік багато дав нам у плані порозуміння одне одного, перш за все, у сфері культури, гуманітарній, науково-технічному співробітництві і в розв’язанні тих непростих питань, які на терені наших українсько-російських стратегічних відносин були, є і залишаються. Можна відзначити такі позитивні речі. Скажімо, вперше відбудеться спільна колегія Міністерства транспорту України і Росії. Такий винятковий організаційний захід. У цьому році вперше відбулося спільне засідання Національної академії наук України і Російської академії наук.  Колишній Голова Будбанку СРСР Михайло ЗОТОВ, Голова Правління Промінвестбанку, професор Володимир МАТВІЄНКО та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Микола БІЛОБЛОЦЬКИЙ
Те, що за 12 років ми на українському Харківському виробничому об’єднані «поставили на крило» літак Ан-140 і днями відбулася презентація першої авіалінії Харків – Москва на цьому літаку, можна віднести не просто до хроніки, а до знакових подій.
У політичному плані змінився клімат довіри, стосунків, здоровий підхід у розв’язанні проблем. Не можна просто захотіти одній стороні і визначитися чи сказати: «Еврика! От ми на свою користь розв’язали те чи інше питання». Не може бути такого – нам захотілося, а російська сторона свій шанс, свої можливості, свою вигоду упустить.
Але те, що сьогодні Україна забезпечена нафтопродуктами, це не мені говорити, це ви добре знаєте. Якщо в минулому році було 7 млн тонн за рік постачання, то в цьому році буде 16 млн.
Знову-таки можна довго розповідати про цю проблему. Скільки років владні структури, політики, і не тільки політики думали – приватизувати чи ні завод «Лінос». Тепер, коли це здійснилося, виходить, що правильно зробили – бюджет від того має надходження, ми забезпечені нафтопродуктами. Те ж саме ми можемо сказати і про компанії з європейським і міжнародним ім’ям, що працюють з Україною, такі як «Лукойл», «ТНК», «Юкос» та інші підприємства. Це вже розбудова нових відносин і робота в нових умовах.
 Відносно культурної сфери нам вдалося направити в різні регіони Російської Федерації провідні академічні, творчі колективи, колективи художньої самодіяльності, де вони виступали з програмою і їх сприймали дуже добре. Винятковою подією за 10 років було те, що наш театр ім. Лесі Українки побував у Москві. Багато гарних слів було сказано на адресу цього колективу. Він є академічним Національним театром російської драми. Відразу напрошується: «А що ми маємо?» Безумовно, я стурбований цим і ставлю питання. Маючи таку кількість театрів у Москві, а до війни був український театр, сьогодні ми його не маємо. Але не треба говорити сьогодні мовою протестів, мовою тільки бажань. Це питання, де порозуміння повинно бути з обох сторін. Я сповідую такий принцип – ми сьогодні у плані протиріч, у плані негараздів нагорнули дуже великі бар’єри і непорозуміння. Сьогодні треба навчитися будувати нові, цивілізовані стосунки так, щоб зміни приносили користь і служили розбудові наших добросусідських взаємовигідних українсько-російських стосунків.
Якщо казати окремо про нашу етнічність, про наших українських співвітчизників, то відбулися певні зрушення. Два тижні тому я разом з Послом Росії в Україні Віктором Степановичем Черномирдіним був у Тюмені (у лютому відбудеться перший візит у рамках Року України по цьому регіону). Ми зустрічалися і з колективами, і з нашими співвітчизниками. Достатньо того, що змінився клімат, змінилися підходи з боку самої влади в задоволенні потреб. Головне не те, кому належить ініціатива, а те, що в Сургуті відкрили український культурний центр. Те, що ми спільно провели десятки заходів, які дуже приємно сприймалися. Ставлення до наших співвітчизників змінилося в розв’язанні різних питань.
Але, безумовно, є і проблеми. Коли ми, наприклад, говоримо про українські школи, я можу поставити запитання як професіонал, будучи тут вже три роки. Хто забороняє відкривати? Для того, щоб не виникали ці запитання, я можу сказати: пан Лужков запропонував відкрити три школи. Так що ви думаєте? Наша діаспора стала в чергу і каже, що ми хочемо навчатися, і що є у нас таке бажання? Але за останні два роки ми відкрили групи у Московському університеті, міжнародному університеті, лінгвістичному університеті, цілі групи і класи набирали, яких не було взагалі. І те, що в Тюмені 10 шкіл, де вечірньо вивчають українську мову, чи недільні школи. Але якби сьогодні принципово спитали і сказали, що є охочі і списки і немає можливості вивчати мову, то я б не сказав. Треба дивитися по-іншому. Адаптація і асиміляція наших співвітчизників проходить без тих проблем, які мають, скажімо, інші національності. І від них в першу чергу залежить, що треба вирішувати. У Москві треба відкрити бібліотеку української літератури. Таке розпорядження було прийняте керівництвом Москви ще на початку 2000 року. Хоча є проблеми, це питання буде вирішено. Я переконаний, що не треба нам на п’яти наступати одне одному у проблемах, яких, за великим рахунком, немає. Вони повинні розв’язуватися». Фото Сергія ЦИГАНКОВА
|
