Володимир Литвин, мабуть, чи не перший з відомих вітчизняних політиків, хто так методологічно точно і коректно позначив контури розв’язання ключових для нашої держави кадрових питань: спочатку система професійно важливих моральних, професіональних та ділових якостей, а вже потім ступінь відповідності їм окремих кандидатів. Ця думка В. Литвина, висловлена ним на початку листопада, була присвячена темі призначення прем’єр-міністра.
Тобто, на посаду призначається той, хто за своїми якостями більшою мірою наблизився до розроблених еталонних вимог, а отже більшою мірою відповідатиме займаній посаді.
Таке завдання потрапляє в розряд практично розв’язуваних. Наука має в своєму розпорядженні цілу низку відповідних можливостей і підходів. Серед них – кількісна оцінка якості, розроблена в рамках наукової дисципліни – кваліметрії (квалі – з давньогрецької – якість, метрео – вимірювати), використання якої може забезпечити виявлення ступеня відповідності еталону будь-якого об’єкта за визначеною розробленою системою критеріїв якості.
Отже, прем’єр-міністр призначений, а значить, є всі підстави припускати, що згода більшої частини депутатів від конституційного складу ВР була сформована саме такими методами. І Віктор Янукович за своїми фаховими й діловими якостями більшою мірою, ніж інші кандидати, відповідає посаді керівника вищого органу в системі виконавчої влади України.
Якщо такий підхід може використовуватися навіть під час призначення на посаду, то при виборній системі кандидатів він просто необхідний. А в ході всенародних виборів Президента цей механізм має бути задіяний у повному обсязі.
Чи не рано про це говорити? Гадаємо, що ні. Та й результати опитування громадян України, проведені за 2 роки до згаданих виборів, цілком підтверджують це.
Питання в іншому.
Чи вміємо ми вибирати? Чи вчив хто-небудь нас робити цей важливий крок у житті усвідомлено й відповідально? Чи можемо ми повною мірою скористатися своїми конституційними правами: і насамперед – правом голосу і вільного волевиявлення на виборах? Чи хочемо ми скористатися й іншим правом – правом цивільного контролю за діяльністю влади? Напередодні президентських виборів ця проблема набуває особливої актуальності. До її розв’язання варто братися вже сьогодні.
Французький філософ Еміль Огюст Шартьє з цього приводу сказав: «Будь-який вибір поганий, якщо людина сидить, склавши руки, але будь-який вибір може стати вдалим, варто лише захотіти». Російський літератор Едуард Севрус ще більш цілеспрямовано підштовхує нас посісти активну громадську позицію: «Краще регулярно ходити на вибори, ніж один раз потрапити на барикади». Ходять то в нас ходять. Питання в тому – з чим ходити? Яка мотиваційна основа вибору?
Якщо за принципом: «Усі йдуть, і я йду» – це один підхід. Якщо: «Про нього весь час говорять по телевізору й пишуть, він мені симпатичний» – це інший підхід. Якщо за принципом тиску з ЖЕКу – «...тоді відключимо газ», то це вже погроза і т. ін.
Хотілося б, звичайно, щоб підставою вибору були переважно усвідомлення і переконаність кожного в правильності прийнятого рішення. У такому випадку для цього потрібні час, незаангажовані ЗМІ, цілісна концепція подання інформації й налагодження зворотного зв’язку з респондентами.
У нас поки так не робиться. А останнім часом, на жаль, значна частина електорату адаптувалася до «унікальних» технологій ведення виборчої кампанії. Особливий цинізм – це нова вигадка «політтехнологів» – адресне укладання соціального договору між кандидатом і виборцем з гарантованою оплатою в момент підписання такого договору і відразу ж після виборів. Алгоритм на диво простий: визначається кількість виборців, що візьмуть участь у виборах, як результат соцопитування. Підраховується число голосів для гарантованої перемоги з коефіцієнтом міцності 1,2-1,5 – як прогноз соціолога. Визначається вартість одного голосу та адрес, куди йти за голосами, – як результат роботи штабу, і підраховуються загальні витрати. Не треба ні телеефіру, ні газет, ні агіток, ні будівництва дитячих майданчиків, ні покладеного асфальту, ні продовольчих пайків. Усе спрощено до мінімуму. А можливо, навіть і економічно виправданіше. Нужденних, на жаль, вистачає. І ходять найманці-«агітатори», і платять людям. А люди беруть і звикають до цього.
Така адаптація страшна. Страшна тим, що за нашого цілковитого потурання триває цілеспрямоване розтління нації, абсолютне нівелювання принципів моралі та моральності.
Ставки кожних наступних виборів зростатимуть (ринок усе-таки), а люди ще безсоромніше заглядатимуть у кишеню кандидата. Треба зупинитися. Треба зробити перший крок назустріч моральному, усвідомленому, відповідальному й істинно демократичному вибору.
Згадаємо застереження російського письменника Володимира Короленка: «Загальна подача голосів, – цей палладіум цивільної волі, – має теж свій зворотний бік. Політична нерозвиненість народу, ...незвичка розбиратися в ідеях і напрямках, брак відомих народу діячів... – усе це вселяє найреальніші побоювання, дає простір для перекручування народної думки, змушує глибоко замислитися над найближчими результатами».
Відтоді минуло багато десятиліть. Актуальність же проблеми для України не втрачена й сьогодні.
Тому ми й замислилися над найближчими результатами, підготувавши матеріал для широкого обговорення в рамках проекту «Мій Президент», і зробили свій перший крок на цьому нелегкому, але правильному, на нашу думку, шляху.
У вересні-жовтні 2002 року громадський фонд «Самоврядування» разом з інститутом управління ефективністю процесів «Гарант квалі» провели соціологічне опитування. Задіяно 1800 анкет. Опитано громадян у 25 областях України, у містах Києві й Севастополі. Мета опитування – визначення громадської думки стосовно портрета і якостей майбутнього президента, якими хочуть наділити його виборці. Безумовно, розмістити в газеті всі відповіді на 41 запитання анкети, а тим паче різнобічно прокоментувати їх – важко. Тому в першій публікації наведемо загальні дані, які базуються на думці більшості опитаних, сподіваючись, що цю розмову буде продовжено.
Повернемося знову до слів В. Литвина: «...потрібно визначити риси, що мають бути притаманні майбутньому лідеру, і лише потім розглядати, який з кандидатів відповідає цим рисам». Серед них є такі, що вже не залежать від кандидатів: стать, вік, місце народження тощо. Але абсолютну більшість рис, якими народ хоче наділити свого майбутнього президента, цілком до снаги набути потенційним кандидатам за два роки, що залишилися до виборів.
Отже, на думку більшості, наш майбутній президент – чоловік. Його вік від 41 до 50 років. Він народився, виріс і проживає зі своєю родиною в Україні. Пройшов військову службу. Дотримується правил здорового способу життя і практично здоровий. Вірить у Бога.
Він політолог, юрист чи економіст за освітою. Має досвід керівної роботи у ВР, КМ, в автономії, областях чи найбільших містах України. Має досвід підприємницької діяльності. Може спілкуватися на 1-2 іноземних мовах. Опублікував власні наукові праці, які мають значення для розвитку України. Переймається проблемами літератури, культури, мистецтва, науки. Вільно володіє літературною українською мовою. Відомий за кордоном як порядна людина. Розробив загальний задум поступального розвитку країни і механізми його втілення в життя. Має команду професіоналів-однодумців. Здатний вирішити найбільш важливі, на думку більшості громадян України, проблеми:
– поліпшити матеріальне становище – 19,0%;
– подолати корупцію в державі – 15,9%;
– дати людям віру в перспективи покращання життя – 14,2%;
– забезпечити правову захищеність населення – 13,3%;
– підвищити рівень культури й освіти – 11,1%;
– надати роботу людям – 10,9%;
– забезпечити фізичне здоров’я нації – 10,3%;
– зменшити рівень злочинності в державі – 5,1%;
– інше – 0,2%.
З відомих у світі політичних лідерів більшою мірою відповідають уявленням українців про ідеального президента – В. Путін – 27,0%, М. Тетчер – 18,1%, Ш. де Голль – 7,0%. Серед інших: О. Лукашенко, А. Піночет, Б. Клінтон, В. Гавел, Й. Сталін, А. Кваснєвський, кожний з яких набрав більше 4%. Далі йдуть: Т. Рузвельт, Л. Кравчук, К. Аденауер, В. Щербицький, Дж. Неру, М. Горбачов, Л. Брежнєв. Пріоритет, як видно, відданий сильним державникам.
До головних рис, які мають бути притаманні майбутньому Лідеру нашої нації, на думку більшості опитаних, віднесені такі:
– компетентність – 19,3%;
– здатність згуртувати націю, повести за собою людей – 19,2%;
– порядність (чесність, справедливість) – 18,4%;
– сильна воля, рішучість у досягненні поставленої мети – 15,1%;
– здатність забезпечити порядок у державі – 14,7%;
– близькість до людей – 11,6%;
– терпимість до інакомислячих, іншого способу життя, інших поглядів, ідей, вірувань – 1,7%.
Щодо готовності взяти участь у наступних Президентських виборах висловилися на сьогодні – 67,4% громадян, більшість яких не вірять у те, що вони будуть прозорими, чесними, демократичними (як і всі попередні) і пропонують передбачити такі заходи для зміни наявної негативної традиції:
– підвищити результативність громадського контролю за проведенням виборчої кампанії – 32,2%;
– максимально знизити вплив адмінресурсу на хід і результати виборів – 25,6%;
– підвищити кримінальну відповідальність учасників виборчого процесу за порушення закону «Про вибори» – 18,1%;
– більш об’єктивно надавати інформацію в ЗМІ про потенційних кандидатів і про хід виборчої кампанії – 16,1%;
– інше – 8,0%.
Що стосується ЗМІ, то більшість наших громадян вже визначилися з думкою щодо проблеми змісту інформації, яка характеризує можливих кандидатів. Ось найцікавіші, як вважає більшість опитаних, теми публікацій:
– досвід суспільно-корисної діяльності, що втілився в реальні, значущі для України результати – 23,1%;
– автобіографічні дані – 18,0%;
– плани й перспективи суспільно-корисної діяльності – 17,8%;
– думки людей з найближчого оточення – 13,8%;
– матеріальне становище – 10,2%;
– деяка інформація про родину й найближчих родичів, друзів – 8,8%;
– спогади про минуле – 4,3%;
– побут, хобі – 4,0%.
Таку інформацію більшість опитаних хотіли б отримати за два роки до виборів (37,4%) із щотижневою періодичністю (44,9%) і взяти участь у її обговоренні.
У такому обговоренні могли б брати участь і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма – єдині в нашій країні люди, які мають досвід президентської діяльності. Їм є що сказати своєму народові: висловити свою думку про необхідні главі держави професійно важливі моральні й ділові якості; застерегти людей від необґрунтованого вибору; поділитися думками про майбутнє оточення президента, про взаємини з парламентом і урядом та ін. А в народу є що запитати в них. Є що сказати з цього приводу й керівникам парламенту, і народним депутатам України, і лідерам політичних партій, котрі не так давно пройшли через горнило виборчої кампанії, і міністрам, і підприємцям. А головне, звичайно ж, думка простих людей, незалежних громадських організацій.
Нам потрібно навчитися цивілізовано спілкуватися, прислухатися до думки один одного. Нам треба навчитися вибирати. Нам треба пройти ази демократії на практиці. І вчитися цьому треба колись починати. Почнемо сьогодні – за два роки до виборів Президента України. Хоча пасьянси на столі політичних ігор уже розкладаються. Хоча б знову не спізнитися і не стати заручниками «політтехнологів». А зробити свідомий вибір – виключна прерогатива народу України. Андрій ЗЕЛЬНИЦКИЙ
професор
|
