Цього затишного листопадового вечора Національна опера України приймала українську пісню, що само по собі є явищем унікальним – найвищий академічний храм її величності Музики вкрай зрідка і дуже неохоче (незважаючи на власні економічні негаразди) запрошує до себе навіть фольклорні колективи, не кажучи вже про наймасовіший із жанрів. Проте цього разу було зроблено виняток, що виявився напрочуд вдалим і логічним, тим більше, що головною дієвою особою співучого вечора був на диво гармонійний стосовно барокальної атмосфери театру, його вікової класичної аури митець-інтелектуал, поет і банкір, відомий в Україні і світі патріот. Володимир Павлович Матвієнко і Національна опера були, як кажуть, на рівних – більше того, вони пасували одне одному, словом, стрілись два добрих і давніх друга-академіка.
Гадаю, що Оперу було обрано невипадково – як автор, поет дебютував у театрі років зо два тому, а у концерті брали участь провідні зірки головної академічно-музичної сцени країни. Впало в око багатолюддя на цій сцені – два оркестри – Державний естрадно-симфонічний та Окремий показовий МНС України, хор Ансамблю пісні і танцю МВС України, хореографічний ансамбль дитячо-юнацького клубу спортивного танцю «Шанс», танцювальний колектив «Росинка» з Кіровограду, вокальний квартет «Новий стиль» – їх участь створювала святковість, піднесеність усього дійства, надавала йому особливої значущості.
 Пісні Володимира Матвієнка за порівняно короткий час стали невід’ємною складовою усього нашого творчого набутку у цьому жанрі. Недарма поет є лауреатом кількох найбільш престижних в Україні фестивалів – назвемо, зокрема, українську «пісню року» – «Пісенний вернісаж» або його молодшого побратима – «Дитячий пісенний вернісаж», а поряд з ними – «На хвилях Світязя», «Шлягер», «Веселі канікули осені». У творчості В. Матвієнка тісно переплелись дорослий і дитячий початки – авторський концерт прикрасили діти – особливий успіх мала з «Лелечою піснею» (музика В. Іванцова) Марта Спіженко – вихованка і стипендіатка Промінвестбанку, лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів, зокрема Світового чемпіонату виконавських мистецтв у Голівуді (США). Співачка трепетно донесла у виконанні почуття поета-полісянина – пісня ця є зізнанням у любові до «малої батьківщини», як і багато інших у В. Матвієнка:
У лелеки власна пісня,
Хоч земля його – Полісся.
Щовесни він прилітає
І живе у нашім краї.
Мій лелеку-лелеченько,
Вернись у рідний край...
Саме з піснями В. Матвієнка Марта здобувала найвищі нагороди у престижних конкурсах – і ця співтворчість талантів ще подарує нам не один радісний сюрприз.
Це підтверджує у розмові зі мною і палка шанувальниця юних талантів і творчості поета, директор Департаменту зв’язків з громадськістю Промінвестбанку, людина, закохана у пісню, Валентина Наконечна:
– Марта Спіженко – це, можна сказати, наша вихованка. З самого початку знайомства з нею, її співом було зрозуміло, що ми зустрілись зі справжнім талантом. А Володимир Павлович є людиною, що близько до душі сприймає щонайменший прояв самобутності: у Марти – чудовий тембр голосу, вона дійсно «співає душею», не забуваючи при цьому щодня працювати над собою, удосконалювати своє виконання. Батьківською турботою Володимира Павловича оточені й інші солісти і дитячі колективи, вони – наше продовження у ХХІ столітті, тож дуже важливо, щоб виростали вони справжніми патріотами України, а для цього є блискучий приклад – невтомна і натхненна праця і творчість Володимира Павловича Матвієнка...
 Теми пісень, що звучали того вечора, зрозумілі і близькі кожному – у цьому весь В. Матвієнко-поет: власну людяність, мудрість і вимогливий погляд на світ він адресує усім – і знаходить вдячного прихильника його поезій у багатьох – від простого селянина до провідного військового діяча чи фінансиста. Одні назви творів промовляють самі за себе: «Князю Володимиру»:
Великий княже, велику силу
Ти Україні дарував,
Щоби народ твій волелюбний
Тебе довічно шанував.
Великий княже, велику долю
Ти напророчив крізь віки,
Щоб наша мати – Україна
Творила хліб свій залюбки.
Або ще одна пісня з музикою Є. Пухлянка, близька за темою до цієї, – «Стольний град Київ», у концерті її виконувала народна артистка України Ніна Шестакова:
Місто величне –
Стольний град Київ.
Сяє в обличчя
Сонце надії.
Києве рідний.
Саде квітучий,
Здалеку видно,
Київські кручі.
Золото сонця сяє в блакиті.
Пісня про Київ, наче молитва.
Краще на світі – київське небо.
Де б не бував я – лину до тебе...
Талант В. Матвієнка-поета об’єднав навколо себе композиторів, імена яких до того були практично невідомі. Можна стверджувати, що він народив їх як піснетворців – першим спадає на думку ім’я піаніста Євгена Пухлянка, автора багатьох кращих творів з тих, що звучали на вечорі, скажімо, ті ж «Маки червоні» у виконанні заслуженого артиста України Семена Торбенка:
Маки червоні – вогонь на траві,
Маки червоні – земля у вогні,
Маки червоні наснились мені,
Маки червоні – наче спогад війни.
Маки, маки, маки, маки червоні,
Ви – як символ тих літ
І як спогадів повінь.
Поклонімось землі,
Що квітує під небом високим,
Ви – як пам’ять в солдатських руках
Через пройдені роки...
Тема війни – одна із виболених В. Матвієнком. Його рядки про це не просто слова, а пережиті ним особисто страшні роки німецької окупації, поневірянь, голодування... Тож у «Марші патріотів» (музика В. Оберенка) недарма звучать рядки поета із закликом:
Кожен має істину збагнути –
Разом шлях верстати до мети.
Тільки патріотом мусиш бути,
Землю, як зіницю, берегти.
І ще один композитор-матвієнківець, блискучий музикант і співак, заслужений артист України Василь Волощук мав успіх у вщерть переповненому залі, виконавши щемнопроникливу, дещо журливу та прекрасну за мелодикою пісню «Поліські в’язи»:
Поліські в’язи терпли на морозі,
Шуміли в них розлючені вітри.
А я стояв на маминім порозі,
І кожен спомин душу знов ятрив.
Дерева ті про матір нагадали,
Її зоря не згасне у віках.
Вони в біді, самі не раз ридали,
Та сліз ніхто не бачив на гілках.
Материн поріг бачу знов і знов,
Там зоря дитинства не загасне.
Там літа мої, що з лугів, з дібров,
Сняться й досі білоцвітним рястом...
 Усе у цій пісні дихає любов’ю до найдорожчого – матері, рідної землі і, як лицарі дитинства поета – могутні і мужні поліські в’язи. До речі, саме з цієї пісні народився співак-скрипаль за консерваторською освітою Василь Волощук. Так буває лише зі справжніми талантами – один підтримує мистецький поступ іншого, а у наслідку народжуються шедеври.
Тонка образна деталізація, непідробна ніжність і закоханість у природу властиві усім пісням В. Матвієнка, що пов’язані із спогадами про перші кроки на поліській землі. Мабуть, тими ж почуттями переймалась одна з кращих наших сопрано, солістка Опери, народна артистка України Валентина Степова, виконуючи на вечорі «Трави» (музика Є. Пухлянка):
По життю великому травами ходжу,
У росі купаюсь, воленьку сталю,
З вітром розмовляю, мріями ділюсь,
Хочу розгадати долю я свою.
Трави, цвітом золота покриті,
Ще не скошенії трави,
Ще росою вмиті.
Трави, заколисані вітрами... – так і відчуваєш запах цих трав, летиш захоплено по ранковій росі рідним краєм назустріч неповторному світанку життя...
І зовсім поруч – рідна школа отчого села Білка на Коростенщині. Пісню про неї (музика Є. Пухлянка) виконували солістка Опери, заслужена артистка України Ірина Семененко та Семен Торбенко і дитячо-юнацький ансамбль «Шанс»:
Школо моя,
я ніколи тебе не забуду.
Школо моя, мов домівка
в дитинстві була.
Школо моя, ти не знаєш,
як син тебе любить.
Школо моя, мов за руку
в життя повела.
Мов сонце, світи, моя школо.
Яка ж ти красива й нова!
Ти – щастя, і юність, і воля.
Майбутнє – у центрі села.
Поет не лише оспівав рідну школу, не лише не забув, освідчившись до неї у любові, – він її ще й побудував – нову красуню-школу у отчому білківському гнізді. Як і поетичні рядки, так і практичні дії по відношенню до альма-матер є надзвичайно характерними для В. Матвієнка як особистості. За його словом – чи поетичним, чи професійно-діловим завжди крокує добре діло – на радість людям. Він і справді будівничий – і у земній, і у духовній іпостасях.
Почуття поета постійно сплітаються зі сприйняттям навколишнього світу крізь призму поліської природи – наскрізне це виявилось у пісні «Співали в травні солов’ї» (музика В. Гулька і О. Бурмицького), емоційно інтерпретованої заслуженою артисткою України Наталею Бучинською і вокальним квартетом «Новий стиль»:
Співали в травні солов’ї,
І ми їх слухали до ранку...
Збентежені думки мої
Лягли на землю-полісянку.
І що без тебе ця весна –
Немов загублена підкова,
Немов обірвана струна
Мого обпаленого слова.
Відзначимо і «Галю, Галинку» цих авторів у виконанні «Нового стилю», а також те, що В. Матвієнко, зберігаючи умовний «кістяк» основних виконавців і співавторів, постійно додає до нього нові імена – приємно було почути на бенефісі Дмитра Яремчука («Довіку нам судилась Україна», музика Н. Яремчука), Ірен Левицьку («Коріння Суомі», музика А. Слабошпицького), юну володарку гран-прі дитячого Євробачення Еліну Чебан («Парус» з її музикою), народного артиста України Павла Дворського з «Батьковою сорочкою» і звичайно ж, землячку поета, Ірину Шинкарук, яка після чудової пісні про земляків-українців з Торонто цього разу подарувала «Терен життя» (музика В. Шинкарука):
Життя – крутосходи тернові,
Щоб тільки надії не згасли,
Та ще боротьба до крові,
Щоб вижити і не впасти.
Вижити і не впасти.
Терен – життя!
Терен, терен – життя!
Останнім часом В. Матвієнко усе частіше звертається до жанру романсу, творів вокально-симфонічного, більш ширшого ніж звичайна пісня, дихання і форми. Один із таких зразків було включено до програми – це невеличка, написана сучасною музичною мовою, поема для голосу з оркестром, присвячена незвичайній події у житті поета: мала планета, відкрита у Кримській астрофізичній обсерваторії і зареєстрована у міжнародному каталозі, отримала ім’я професора В.П. Матвієнка. Схвильований поет не міг не відгукнутись на це поетичними рядками – так з’явилась «Моя зоря», яку поклав на музику композитор Олександр Костін. Моя прекрасна зоре,
Ти сяєш звіддаля.
В твоє тепло і світло
Вбирається Земля.
Як ти мене чекала!
Як я до тебе йшов!
В служінні Україні
Зорю свою знайшов.
Планета «Матвієнко» має відстань від Землі – 443 мільйони кілометрів. Складна музична концепція «Моєї зорі», велику роль у якій було доручено відігравати оркестру під керуванням В. Здоренка, включала насичену значними вокальними труднощами партію співачки – і як добре, що нею стала виконавиця міжнародного, європейського класу, заслужена артистка України, володарка найпрестижнішої серед вокалістів світу конкурсної нагороди – гран-прі імені славетної Марії Калас – солістка Національної опери Ольга Микитенко.
Виступ О. Микитенко став домінантою, вершиною авторського концерту, приніс справжню насолоду цінителям перлинного бельканто, а сам твір – першим і надзвичайно вдалим початком у цій загадковій, заворожуючій і незбагненній темі – космосу і людини в ньому, недосяжності і привабливості зірки і сили розуму і духу нас, сущих на цій землі, в Україні. Пісенність поезій В. Матвієнка, музичний хист поета виявились у концерті в його авторстві музики до кількох своїх творів – як музикант і поет-пісняр вважаю їх яскравими і вдалими. Одна з таких пісень – «Світи, світи, місяченьку» – на вічну козацьку тему, написану у традиційному ключі, проте виповнену свіжими, не заяложеними (з обов’язковим «будьмо, гей!») образами: Світи, світи, місяченьку,
Козаку в дорозі.
Світи, світи, місяченьку,
Чумаку в обозі...
Світи, світи, місяченьку,
Во славу народу,
Будем пити нашу долю,
Як священну воду...
Народний артист України Фемій Мустафаєв та заслужені артисти України Ірина Семененко і Семен Торбенко у супроводі військових хору і оркестру на високому рівні представили зі сцени Опери цей програмний для поета твір.
Натхненно виступив на вечорі народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко – українські гуморески викликали захоплену реакцію залу. А естафету успіху прийняв від нього народний артист України, соліст Опери, один із найкращих наших тенорів Олександр Гурець. «Козацька доля» – ця запальна, виповнена нестримної козацької енергії, напрочуд мелодійна пісня І. Лебедєвої викликала шквал оплесків – особливо майстерне володіння О. Гурцем високим діапазоном – здавалось, майстер не відчуває будь-яких труднощів із подоланням найвищих вершин свого голосу. Сприяли успіхові і чудові поетичні рядки бенефіціанта: Козацька пісня славна у віках,
Несу її у серці і в думках.
А ти про мене, люба, не забудь,
Доріженька моя – терниста путь.
Згадаємо, братове, козака,
Весела в нього доля і гірка.
Душа моя летить до нього знов,
Окрилення моє – моя любов.
Ой пісня доле, моя воленько,
Ласкава будь зі мною, доленько.
Козацька тема і Україна – нероздільні. Весь концерт В. Матвієнка був наскрізь патріотичним. У «Заповіданому» (музика народна) поет знову звертається до вічних, непроминущих постулатів нашої минувшини і сучасного, переконливо нагадує про святий обов’язок кожного українця: Україно-мати, бережи синів,
Родове коріння кленів, ясенів.
Чуєш, як виводять пісню солов’ї.
То ж твої солдати, сіячі твої.
Україно-мати, долю бережи,
Щоб не впали хлопці на твоїй межі.
Мамо-Україно, ми ж не цвіт-полин,
За твою свободу станем – як один!
Таких пісень не вистачає сьогодні незалежній Україні – у солдатському строю, у поході, на сцені армійського клубу... Тож В. Матвієнко виконує благородну місію підживлювача духовного, народжуючи вкрай необхідні сьогодні пісенні образи. «Заповідане» мало успіх у виконанні кобзарів-бандуристів – заслуженого діяча мистецтв України Володимира Горбатюка та заслуженого артиста України Володимира Єсипка.
І ще одна практично потрібна в Українському флоті пісня – «Стоять на рейді кораблі» – автор музики і слів В. Матвієнко душею відчув цю потребу і написав для моряків чудову ліричну пісню:
Стоять на рейді кораблі,
А чайки кличуть в море.
Цілуй, цілуй, цілуй її,
Допоки світять зорі.
Покличе море моряка,
Коли прийде світанок.
Цілуй, цілуй, цілуй її,
Бо скоро буде ранок.
Дівчина в море проведе
Його у путь далеку.
А по весні вернеться він,-
I прилетять лелеки.
Авторський вечір поета Володимира Матвієнка пройшов на високому творчому настрої – усі виконавці працювали на сцені Національної опери, здавалось, на порядок вище від звичайного. Цьому сприяв дивовижно чутливий до щонайменшого їх успіху зал – серед присутніх було багато колег Володимира Павловича-фінансиста, представники різних верств населення з усієї України. Для багатьох розмаїта за темами творчість поета була справжнім відкриттям, тим більше, що звучали, численні нові твори, були й прем’єри, і виконавські дебюти. Зі свого боку автору цих нотаток було приємно вручити В. Матвієнку почесний диплом лауреата П’ятого всеукраїнського конкурсу-фестивалю дитячого і юнацького естрадного мистецтва «Веселі канікули осені-2002» – за нові твори для дітей.
На високому рівні, як завжди, провів авторський концерт популярний телеведучий, народний артист України Олександр Сафонов, якому вдало асистувала студентка Київського інституту банківської справи Христина Стецька. Логічну крапку у концертній програмі поставили артисти військових колективів разом із солістом і автором пісні «Сини України», народним артистом України Володимиром Оберенком. Залишаючи Національну оперу, слухачі і глядачі цього чудового концерту, збагатившись духовно і емоційно, повторювали слова цієї пісні-маршу поета-патріота: «...Та будуть, та будуть сини України кордони завжди берегти».
«Моя зоря» – таку назву мав авторський вечір Володимира Матвієнка – і її переконливо довели чудові пісні-зірки у виконанні найкращих співаків і художніх колективів України. Присутні на концертному дійстві слухачі щиро дякували авторові пісенного вечора за розмаїття мелодій, за ліричні барви творів, за їх патріотичні мотиви. Було зачитано також телеграму вдячності від прем’єр-міністра Анатолія Кінаха. Ось лише кілька рядків з неї: «Шановний Володимире Павловичу! Сердечно вітаю Вас – заслуженого діяча мистецтв України, професора, талановитого поета-пісняра з нагоди Вашого творчого звіту. Ми високо цінуємо Вашу державницьку творчу та доброчинну діяльність у сфері освіти, культури і мистецтва. Зичу Вам довгих років щасливого життя, родинного благополуччя, нових творчих звершень на благо рідної України».
Слова подяки висловили інші громадські діячі нашої держави, письменники та виконавці. А це ще раз стверджує думку, що пісні В. Матвієнка будуть поміж нас і з нами.
Спасибі вам, Майстре, за любов до України-матері, до народу-трударя. Хай вам щастить на творчій ниві, у всіх ваших добрих справах на радість людям. Будемо чекати на нові зустрічі з матвієнківською пісенною Музою!
Віктор Герасимов, заслужений діяч мистецтв України, президент Асоціації діячів естрадного мистецтва України, віце-президент Міжнародної спілки діячів естрадного мистецтва, поет-пісняр, завідуючий редакцією Національної радіокомпанії України Продовження>>
|
