 Виступ лідера Партії національно-економічного розвитку України Голови Правління Промінвестбанку Володимира Матвієнка
на ІІІ позачерговому з’їзді ПНЕРУПартія національно-економічного розвитку України створена за ініціативою Промінвестбанку, найбільшого банку держави. Близько 40% усієї продукції, яка виробляється в Україні, створюється нашими клієнтами. Ми надаємо кредити більше десяти тисячам підприємств, де загалом працює і живе за рахунок тих коштів, які надходять від банку, понад п’ять мільйонів осіб. Тому, виходячи з цього, ми вважаємо, що маємо право впливати на ті чи інші політичні процеси, які нині розгортаються. За нашою оцінкою, відбувається дестабілізація політичного життя, яке дедалі ускладнюється.
На відміну від інших Партія національно-економічного розвитку України - прагматична партія, яка ставить конкретні практичні питання щодо виходу з економічної кризи. Адже якби були на рівні в нашій державі закони, дійовий парламент, ефективна економіка, то, звичайно, ми були б спокійні за свою долю й долю інших.
Ось уже кілька разів за умов незалежності ми вибирали до найвищих органів людей, на яких покладали надії, розраховували, що вони приймуть достатньо виважені закони, що ми розробимо таку економічну систему, яка буде працювати на виробництво, на людей, на зміцнення нашої держави.
На жаль, цього не сталося. Якщо Україна в загальнополітичному плані і має авторитет у світі, то в плані економічному нам треба ще дуже багато працювати.
Виходячи з цього, враховуючи інтереси промисловості, ми змушені були сформулювати ті принципи, які тепер до вподоби багатьом верствам населення, тож ми залучили до партії не тільки своїх працівників. В нашому банку трудиться 17 тис. осіб, а партія нараховує понад 32 тис. членів. До нас ідуть підприємці, робітники, службовці. Ми вважаємо, що цей процес і надалі триватиме активно.
У міру того, як ми зустрічаємося на заводах і фабриках, на зібраннях з виборцями, бачимо, що партія дедалі більше привертає до себе увагу.
Хотів би сказати, що не може бути в державі чи суспільстві громадян, які мають право на політику і які такого права не мають. На політику мають право усі. Аби тільки держава творилася по тих законах, по яких розвиваються передові країни світу.
Оцінюючи передвиборну ситуацію, ми висунули своїх кандидатів до Верховної Ради, але маючи на увазі не «крісло», а тільки тому, щоб доступитися до творення таких законів, які б вивели економіку з кризи. Тут можуть закинути: всі, мовляв, так думають, усі так хочуть. Але, на відміну від інших, ми бачимо конкретні дії і конкретні кроки до таких перетворень.
Якщо проаналізувати економічну кризу, особливо фінансову, і коли придивитися, чи є поле, чи є клімат для реформ та для діяльності усіх структур, які причетні до економічних перетворень, у тому числі банків, фінансових органів, підприємств, то ми побачимо, як відбувається згортання товарно-грошових відносин, тобто ми йдемо не до ринкових відносин, а спостерігаємо, по суті, якесь новоутворення, дуже подібне, з одного боку, за ідеологією, за діями на ринкову економіку. З іншого боку - це лише половина економіки, адже все відбувається на рівні первіснообщинного ладу.
Нашим пріоритетом є металургійна промисловість. Ми повністю підтримуємо завод ім. Ілліча в Маріуполі, який дає продукції на 1 млрд 200 млн доларів. Ми постійно надаємо кредитні лінії «Криворіжсталі», повністю підтримуємо суднобудування, відновили виробництво на Харківському танковому заводі, - а це 700 млн доларів, задіяли нафтопереробні заводи в Кременчуку, Лисичанську тощо.
Наші пріоритети - це ті підприємства, які нині дають значну частку як доходів до бюджету, так і валютного надходження держави. Звичайно, це ще один з тих мотивів, які спонукали наш банк до інвестування.
За шість останніх років ми вклали понад десять мільярдів гривень в економіку України. Тобто стільки, скільки Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку. Але ми вклали як вітчизняний банк на наших умовах, але не так, як нам іноді намагаються диктувати ззовні.
Особливістю програми Партії національно-економічного розвитку України я вважаю те, що вона спирається на власні сили. Власні ресурси, власне виробництво, власний народ, власні гроші. Ці поняття входять у наш побут, до них маємо звикнути. Ми говоримо: Україна потребує вкладення фінансового капіталу у власне виробництво. Це складно, це ризиковано, але це надійно.
Мушу сказати: вкладаючи значні кошти, кожен рік ми відновлюємо роботу десятків заводів, і в цьому дуже велика перспектива. Той же приклад у Харкові, - Завод ім. Малишева. Відновивши це виробництво, ми додатково задіяли ще 300 заводів, які вже не працювали, а це десятки, сотні тисяч робочих місць.
Тому наше прагнення - створити відповідний клімат, дати «грошовий кисень» банкам і промисловості. Розглядаючи наше суспільство і нашу економіку крізь призму банківської діяльності, - а там як у фокусі відбиваються всі плюси й усі мінуси, - ми бачимо, що економіка зіткнулася з тим, що нинішні закони не дозволяють їй розвиватися. Закони складені так, що стали гальмом для розвитку. Щоправда, суб’єктивних рішень тут не бракує. Були навіть випадки, коли заднім числом змінювали закон. Такого в світі не знайдеш. Ось чому діловим людям довелося йти в політику. Треба голосувати, треба боротися і треба діяти так, щоб народ зрозумів що й до чого.
Я хотів би нагадати, що вже побував у Криму і 24 областях, був на багатьох заводах, зустрічався з людьми в цехах і великих залах. Скажу таке: це зовсім інший український народ, аніж той, як його дехто собі уявляє. Всюди я виступав перед людьми відверто, аналітично. Не критикував жодну з партій. Я ні на кого не кивав. Але говорив про проблеми, які назрівають у суспільстві, розказував, як їх треба вирішувати. Із зустрічей зробив висновок: це вже не той народ, який кидається на галасливі лозунги. Люди багато чого переосмислили, вони захопилися національною ідеєю розвитку своєї держави. Це вже економісти, це вже господарі країни.
Я задоволений тим, що побачив і відчув. Навіть незалежно від результатів виборів. Незалежно тому, що для мене це найважливіше - відчути дихання нашого українського народу, з яким працюю, відчути настрій робітників, розуміння директорів. Думалося часом: якби я мав трохи більше доступу до законотворчості, до політичного життя країни, то, вважаю, зробив би набагато більше для свого народу. Це і є один з мотивів, який примусив мене бути ініціатором створення команди, яка б сьогодні боролася за нашу вітчизняну, національну, патріотичну ідею, розраховуючи на власний народ і на власні сили. Демократична Україна.
– 1998. – 25 березня. – спеціальний випуск
Друкується за книгою Володимира Матвієнка «Роздуми банкіра». Київ, «Наукова думка», 2002 |
